Аускульта́ція ( — вислухую) — метод дослідження, який полягає у вислухуванні звукових явищ, які виникають в організмі людини і тварин.
Аускультацію здійснюють шляхом прикладання вуха до поверхні тіла (безпосередня аускультація) або за допомогою спеціальних інструментів — стетоскопа, фонендоскопа.
Методику опосередкованої аускультації стетоскопом розробив Рене Лаеннек на початку XIX століття.
Аускультація є важливим методом дослідження легень, серця й судин та діагностики їхніх захворювань.
Правила аускультації легень: Грудна клітка пацієнта має бути оголена. Приміщення тепле. У приміщенні має бути тиша. Положення хворого в залежності від стану. Стоячи. Сидячи. Лежачи. Розташування лікаря і пацієнта має бути таке, що забезпечує паралельні повітряні потоки. Пацієнт дихає напіввідкритим ротом, робить 3 — 4 вдихи, видихи, потім 10 — 20 сек. відпочиває. Під час аускультації обстежуваному слід запропонувати зробити кілька глибоких вдихів, покашляти. Стетоскоп і фонендоскоп щільно прилягає до тіла пацієнта. Аускультацію проводять на симетричних ділянках грудної клітки, по топографічних лініях, міжребір'ях, починаючи з передньої поверхні. Попереду обминаючи проєкцію серця, ззаду при максимально розвернутих лопатках. При аускультації оцінюють наявність шумів як на вдиху, так і на видиху; оцінюють їх тривалість. Описуючи аускультативну картину спочатку характеризують основні, а потім додаткові дихальні шуми. Серед основних дихальних шумів розрізняють: везикулярне та бронхіальне дихання.
Література
Посилання АУСКУЛЬТАЦІЯ