І́гор Олекса́ндрович Алфьо́ров (25 січня 1930, село Костянтинівка, нині Мар'їнський район Донецької області — 13 лютого 1978, Київ) — український радянський архітектор.
Біографічні дані Народився 25 січня 1930 року в селі Костянтинівці (нині Мар'їнського району Донецької області) у родині службовця.
У 1955 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут.
Трудову діяльність розпочав у 1955 році інженером відділу капітального будівництва заводу «Червоний Жовтень» у місті Харкові. З 1956 по 1965 рік працював архітектором, начальником архітектурно-планувальної майстерні Харківського проектного інституту «Харківпроект». Член КПРС з 1959 року.
У 1965—1975 роках — головний архітектор міста Харкова. У 1975—1978 роках — 1-й заступник голови Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах будівництва (Держбуду УРСР).
Помер 13 лютого 1978 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Творчість Брав участь у розробці генеральних планів таких міст як: Котовськ (1957), Новий Донбас (1958), Гуляйполе, Білопілля, Ворожба (всі — 1960), Жовті Води (1963), Харків (1967).
У 1961—1962 роках — керівник розробки генеральних планів Ханоя (В'єтнам).
Співавтор: монумента на честь проголошення Радянської влади в Україні (1975, Харків), меморіального комплексу Слави (1977, Харків).
Нагороди та премії орден «Знак Пошани» Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (за 1977 рік разом з В. І. Агібаловим, Я. Й. Риком, М. Ф. Овсянкіним, С. Г. Світлорусовим (скульпторами), А. О. Максименком, Е. Ю. Черкасовим (архітекторами) за монумент на честь проголошення радянськоївлади в Україні у місті Харкові).
Примітки
Джерела Алфьоров Ігор Олександрович // — С. 17—18.
Посилання