+ Лісабонський саміт НАТО Lisbon summit NATO Саміт у Страсбурзі і Кельні ← → Чиказький саміт НАТО Учасники саміту НАТО у Лісабоні, 20 листопада 2010 року Дата проведення: 19 листопада — 20 листопада 2010 Місце проведення: Лісабон, Португалія Країни-члени: Лісабо́нський са́міт НА́ТО 2010 ро́ку, або 22-й са́міт НА́ТО — саміт НАТО, що пройшов 19-20 листопада 2010 року у Лісабоні в Португалії. Крім членів НАТО у ньому також взяли участь держави-учасники місії Міжнародних сил сприяння безпеці () в Афганістані, а також інші запрошені гості.
Одним з головних завдань саміту стало прийняття нової стратегічної концепції Північноатлантичного альянсу, що стала логічним продовженням попередньої, прийнятої у 1999 році на Вашингтонському саміті і визначила мету НАТО на наступне десятиліття. Додатково у процесі саміту були розглянуті питання й ухвалені рішення стосовно часу тривання і характеру місії ISAF, структурної реформи Північноатлантичного альянсу, характеру системи протиракетного захисту НАТО, протидії тероризму та кібератакам, а також співпраці з партнерами поза межами Альянсу. Вперше після російсько-грузинської війни участь у саміті взяв президент Російської Федерації Дмитро Медведєв, що ознаменувало відновлення співпраці з НАТО і Росією. Президент України Віктор Янукович від участі в саміті відмовився.
Проти учасників проведення лісабонського саміту протестували представники лівих організацій, антиглобалістів, пацифістів та профспілок. Демонстрації протесту проходили мирно.
Порядок денний саміту
До найважливіших завдань саміту у Лісабоні належало: прийняття нової концепції стратегії Північноатлантичного альянсу; ухвалення рішення у справі спільного протиракетного захисту; обговорення взаємин по лінії НАТО-Росія; визначення ролі НАТО в операціях і військових місіях, зокрема операції в Афганістані (ISAF); визначення ролі НАТО у протидії міжнародному тероризму.
Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен напередодні саміту висловив переконання, що рішення, ухвалені під час його проведення, зроблять НАТО «ефективнішою організацією» (інвестиції у покращення можливостей протиракетної оборони, кіберзахисту і логістичні можливості, скорочення структури командного персоналу на 4 тисячі осіб) «більш відкритою» (розширення співпраці з партнерами зі всього світу, як із державами, так і з іншими організаціями). Гарантією цих змін мало стати прийняття на саміті нової стратегічної концепції Північноатлантичного альянсу.
Саміт НАТО проходив два дні з 19 по 20 листопада 2010 року у виставково-конференційному центрі () Парку Народів () у північно-східній частині Лісабона.
Саміт розпочався 19 листопада 2010 року привітанням делегацій країн-членів Північноатлантичного альянсу. Першим пунктом порядку денного стала зустріч Північноатлантичної ради на рівні глав держав та урядів. Спочатку відбулося урочисте відкриття, що проходило за участю засобів масової інформації і під час якого відбулися виступи Генерального секретаря НАТО, Голови Ради Європейського Союзу та представників португальської влади як країни, в якій проводиться саміт. Також було вшановано членів військового персоналу НАТО за їх внесок в операції Альянсу. Згодом пройшли робочої сесії Північноатлантичної ради, після чого — офіційна фотосесія глав держав. На сесії було прийнято нову стратегічну концепцію НАТО.
Увечері 19 листопада 2010 представники делегацій взяли участь у робочих зустрічах на трьох рівнях: робочій вечері Північноатлантичної Ради за участю глав держав та урядів під головуванням Генерального секретаря НАТО Андерса Фога Расмуссена і президента Португалії Анібала Каваку Сілви; неофіційній робочій вечері на рівні міністрів закордонних справ держав-членів Північноатлантичного альянсу та Верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки під головуванням заступника Генерального секретаря НАТО; неофіційній робочій вечері на рівні міністрів оборони держав-членів Альянсу під головуванням міністра оборони Португалії.
Наступного дня, 20 листопада 2010 року, відбулася зустріч глав держав та урядів країн-членів НАТО та країн-учасників місії ISAF в Афганістані, за участі президента цієї країни Хаміда Карзая, Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Муна, президента Ради Європейського Союзу, голови Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу і президента Світового банку Роберта Зелліка. Згодом пройшло засідання Північноатлантичної ради на рівні глав держав і урядів за участі Голови Ради Європейського союзу, котре закінчилося прийняттям «Декларації саміту в Лісабоні». Насамкінець відбулася зустріч Ради Росія-НАТО за участю глав держав і урядів, зокрема президента Росії Дмитра Медведєва.
Учасники саміту
Учасниками 22-го саміту НАТО стали делегації всіх 28 країн-членів Північноатлантичного альянсу, а також представники інших запрошених держав та організацій:
Керівники делегацій країн-членів НАТО
— президент Бамір Топі, прем'єр-міністр Салі Беріша — прем'єр-міністр Бельгії Ів Летерм — президент Георгій Пирванов — прем'єр-міністр Девід Кемерон — прем'єр-міністр Йоргос Папандреу — прем'єр-міністр Ларс Лекке Расмуссен — прем'єр-міністр Андрус Ансип — прем'єр-міністр Йоганна Сіґурдардоттір — прем'єр-міністр Хосе Луїс Родрігес Сапатеро — прем'єр-міністр Сільвіо Берлусконі — прем'єр-міністр Стівен Гарпер — президент Валдіс Затлерс — президент Даля Грибаускайте, прем'єр-міністр Андрюс Кубілюс — прем'єр-міністр Жан-Клод Юнкер — прем'єр-міністр Марк Рютте — канцлер Ангела Меркель — прем'єр-міністр Єнс Столтенберг — президент Броніслав Коморовський — президент Анібал Каваку Сілва, прем'єр-міністр Жозе Сократеш — президент Траян Бесеску — президент Іван Гашпарович, прем'єр-міністр Івета Радічова — прем'єр-міністр Борут Пахор — президент Барак Обама — президент Абдулла Гюль, прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган — прем'єр-міністр Віктор Орбан — президент Ніколя Саркозі — президент Іво Йосипович, прем'єр-міністр Ядранка Косор — президент Вацлав Клаус, прем'єр-міністр Петр Нечас
Керівники запрошених делегацій
— прем'єр-міністр Джулія Гіллард — президент Хайнц Фішер — президент Ільхам Алієв — президент Хамід Карзай — член Президії Боснії і Герцеговини від сербської громади Небойша Радманович — президент Серж Саркісян — президент Михайло Саакашвілі — президент Мері Макеліс, прем'єр-міністр Браян Ковен — прем'єр-міністр Самір ар-Ріфаї — президент Нурсултан Назарбаєв — президент Георге Іванов — прем'єр-міністр Наджиб Разак — президент Цахіагійн Елбегдорж — міністр закордонних справ — міністр закордонних справ — президент Лі Мьон Бак, прем'єр-міністр Кім Хван Сік — президент Дмитро Медведєв — прем'єр-міністр Лі Сянь Лун — міністр закордонних справ Костянтин Грищенко — президент Тар'я Галонен — прем'єр-міністр Фредрік Райнфельдт — Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Мун — голова РЄ Герман Ван Ромпей, президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу президент Світового банку Роберт Зеллік
Нова стратегічна концепція Альянсу
Опрацювання концепції
На саміті Північноатлантичного альянсу у 2009 році глави держав і урядів доручили Генеральному секретарю НАТО провести роботу з розробки нової Стратегічної концепції. Попередня стратегічна концепція Альянсу була прийнята ще на Вашингтонському саміті у 1999 році, тобто до сумнозвісних подій 11 вересня 2001 року. Для виконання цього доручення Андерс Фог Расмуссен призначив групу експертів, що складалась з 12 членів на чолі з колишньою державною секретаркою США Мадлен Олбрайт, завданням якої було підготувати рекомендації щодо змісту документа. Група почала роботу 5 вересня 2009 року.
Процес підготовки стратегічної концепції НАТО складався з трьох етапів. На першому етапі вміст документа обговорювався на спеціально організованих семінарах. У наступному, консультаційному етапі, експерти проводили консультації з представниками держав-членів Північноатлантичного альянсу. Група експертів також провела періодичні зустрічі з Генеральним секретарем НАТО, а в грудні 2009 року доповіла про результати проведеної роботи на засіданні міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі. Насамкінець, 17 травня 2010 року група експертів представила свій аналіз і рекомендації на розгляд Генерального секретаря НАТО. Спираючись на них, Андерс Фог Расмуссен розробив свою власну доповідь про основні засади нової концепції, яку передав для консультації державам-членам Північноатлантичного альянсу. Восени 2010 року, коли було підготовлено попередній проєкт концепції, який він обговорив з постійними представниками держав-членів НАТО. Після цього розроблений документ був представлений на саміті в Лісабоні та 19 листопада 2010 року прийнятий членами Альянсу. Повна назв прийнятого документа: «Активна участь, сучасна оборона. Концепція стратегічної оборони та безпеки членів Організації Північноатлантичного договору, прийнята главами держав та урядів у Лісабоні».
Основні засади концепції
Нова стратегічна концепція основною метою Північноатлантичного альянсу визначала гарантування свободи та безпеки всіх своїх членів шляхом використання політичних та військових засобів. НАТО подається як найважливіше джерело стабільності в непередбачуваному світі, і описується як «унікальне товариство цінностей, пов'язаних з принципами свободи особистості, демократії, прав людини і верховенства закону». Організація визнала головну роль та відповідальність Ради Безпеки ООН за дотриманням міжнародного миру і безпеки. Також відзначено важливу роль трансатлантичних зв'язків між державами-членами Альянсу.
Трьома головними завданнями НАТО були визначені: колективна оборона — зобов'язання надання допомоги членам Альянсу у разі нападу, відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, підкреслення ролі стримування і захисту від загрози агресії; антикризове управління — використання відповідних політичних і військових інструментів для надання допомоги у боротьбі з новими кризами та гасіння наявних конфліктів, які можуть вплинути на безпеку Північноатлантичного альянсу і для підтримки зусиль по зміцненню стабільності в після конфліктних ситуаціях; кооперативні безпека — заходи щодо зміцнення міжнародної безпеки, в тому числі: партнерство з відповідними країнами та іншими міжнародними організаціями, внесення вкладу у контроль над озброєнням, нерозповсюдження зброї і роззброєння, зберігаючи принцип відкритих дверей в НАТО для всіх європейських демократій, які відповідають стандартам Північноатлантичного альянсу.
Стратегічна концепція знову визначила загрози безпеки для Альянсу, до яких зарахувала: загрозу збройного нападу, зокрема розповсюдження балістичних снарядів; розповсюдження ядерної зброї та іншої зброї масового ураження, а також засобів її доставки до цілі; тероризм; відсутність стабільності або конфлікт поза рубежами НАТО; кібератаки; нестабільність транспортних коридорів, на яких базується міжнародна торгівля й енергетична безпека (зокрема залежність від закордонних постачальників енергоресурсів); технологічні загрози (зокрема розвиток лазерної зброї, електронна боротьба, а також технології, що стримують доступ в космічний простір); обмеження в галузі довкілля і запасів (зокрема загрози здоров'ю людей, зміни клімату, брак води і ростучі енергетичні потреби).
Стратегічна концепція 2010 року вперше визначила політику партнерства — безпека у співпраці (співробітництві) — як одну із трьох ключових сфер, разом із колективною обороною та управління кризами, у діяльності, розвитку та трансформації Альянсу. Однак, Україна — країна-партнер, що вже була на той час ключовим контриб'ютором безпеки (оскільки бере участь у більшості операцій НАТО), — відмовилася від консультацій щодо напрацювання критеріїв трансатлантичного консенсусу як пріоритету нової Стратегічної концепції.
Захист та стримування