Берегові хребти ( у Канаді, у США) — гірська система, частина Кордильєр, пасмо гірських хребтів, що простягається уздовж узбережжя Північної Америки від Аляски до північної та центральної Мексики. Берегові Хребти входять до складу Північноамериканських Кордильєр. Хоча їх часто вважають найзахіднішою гірською системою континентальної частини США та Канади, геологічно відокремлені острова Ванкувер розташовані ще західніше.

Тихоокеанські прибережні хребти є частиною Північноамериканських Кордильєр (яку іноді називають Західною Кордильєрою, або в Канаді — Тихоокеанською та/або Канадською Кордильєрою). До її складу входять Скелясті гори, Колумбійські гори, , Внутрішнє плато, Сьєрра-Невада, гірські хребти Великого Басейну та інші хребти, а також численні плато й западини.

Втім, термін Тихоокеанські прибережні хребти застосовується лише до Західної системи Західної Кордильєри, до складу якої входять Гори Святого Іллі, Береговий хребет, Острівні гори, , Каскадні гори, , , , та Сьєрра-Мадре-Оксиденталь.

Інші значення Термін Coast Range використовується Геологічною службою США для позначення лише тих хребтів, що розташовані на південь від у штаті Вашингтон до кордону США з Мексикою, а також західніше від П'юджет-Саунд, долин , та Сан-Хоакін (разом — Центральна долина Каліфорнії). Таке визначення виключає Сьєрра-Неваду та Каскадні гори, пустелю Мохаве () та (Сонорська пустеля), тобто . У Канаді цей термін у неформальному вжитку застосовують до Берегового хребта та прилеглих внутрішніх хребтів, зокрема , а іноді також до гір Святого Іллі.

Географія Характер гірських хребтів істотно змінюється — від рекордних за розмірами в горах Аляски до суворих хребтів центральної та Південної Каліфорнії, зокрема Поперечних і Півострівних хребтів, розташованих у межах екорегіону каліфорнійських чагарників і рідколісь. Тут переважають , чагарникові формації чапараль та . Узбережжя часто круто обривається до моря, утворюючи мальовничі краєвиди. Уздовж узбережжя Британської Колумбії та Аляски гори тісно переплітаються з морем, формуючи складний лабіринт фіордів і тисяч островів. Біля узбережжя Південної Каліфорнії архіпелаг Канальних островів Каліфорнії, пов’язаний із горами Санта-Моніка, простягається приблизно на 260 км.

сформувалися в гирлах річок, що прорізали гірські хребти та відклали значні обсяги осадів. Найбільшими з них є гирло Мідної річки на Алясці, річки Фрейзер у Британській Колумбії та річки Колумбія між Вашингтоном і Орегоном. У Каліфорнії до таких низовин належать затока Сан-Франциско (у гирлах Сакраменто та Сан-Хоакін), (у гирлі ), а також прибережна осадова рівнина між Півострівними та Поперечними хребтами, де товща осадів сягає до 10 км. Іншим прикладом є в гирлі річки Сан-Дієго.

На північ від району затоки Сан-Франциско взимку зазвичай відбувається надходження прохолодних і нестійких повітряних мас із Аляскинської затоки, які виходять на суходіл у межах Прибережних хребтів. Це призводить до значних опадів у вигляді дощу та снігу, особливо на їхніх західних схилах. У Південній Каліфорнії аналогічні зимові погодні умови трапляються рідше й супроводжуються меншою кількістю опадів; західні схили та вершини гір утворюють дощову тінь у східному напрямку, що зумовлює формування посушливих .

До переліку нижче не включено, але його часто помилково додають Сьєрра-Неваду — великий гірський хребет східної Каліфорнії, який на більшій частині своєї протяжності відокремлений від Каліфорнійських прибережних та Поперечних хребтів Центральною долиною.

Геологія На західному узбережжі Північної Америки прибережні хребти та прибережна рівнина формують окраїну континенту. Більша частина суші складена з террейнів, які були акреційовані до цієї окраїни. На півночі окраїну утворює острівний пояс — акреційований террейн, що простягається від на Алясці до групи Чиллівак у Канаді.

Розкол суперконтиненту Родинія приблизно 750 млн років тому призвів до формування пасивної окраїни у східній частині Тихоокеанського північного заходу. Розпад Пангеї близько 200 млн років тому започаткував західний рух Північноамериканської плити, унаслідок чого на західному краї континенту сформувалася активна окраїна. У процесі дрейфу континенту на захід до його узбережжя поступово приєднувалися численні террейни. Час акреції острівного поясу залишається невизначеним, однак його остаточне приєднання відбулося не раніше ніж 115 млн років тому. До інших мезозойських террейнів, що були акреційовані до континенту, належать , Сьєрра-Невада та супертеррейн Герреро на заході Мексики. Близько 90–80 млн років тому субдукційна плита Фараллон розкололася, утворивши плиту Кула на півночі. Це призвело до формування області на території сучасної Північної Каліфорнії, де збіжні рухи плит спричинили утворення меланжу. На північ від неї розташовувалася Колумбійська затока (частина лінеаменту ), де континентальна окраїна була зміщена на схід порівняно з навколишніми районами. Багато великих батолітів сформувалися наприкінці крейдового періоду. Після завершення Ларамійського орогенезу близько 48 млн років тому розпочалася акреція террейну на Тихоокеанському північному заході. Це спричинило активізацію вулканізму в зоні субдукції Каскадія, що призвело до формування сучасного Каскадного хребта; вулканічна активність тривала до міоцену. Ці процеси можуть бути пов’язані з ігнімбритовим спалахом у південній частині провінції Басейнів та хребтів. Коли розтягування в провінції Басейнів та хребтів сповільнилося внаслідок зміни руху Північноамериканської плити приблизно 7–8 млн років тому, розпочався рифтогенез в Каліфорнійській затоці.

Хоча багато хребтів мають спільну геологічну історію, фізико-географічну область Тихоокеанських прибережних хребтів визначають не за геологічними ознаками, а передусім за географічним принципом. Численні хребти цієї області складені різними типами гірських порід, що належать до різних геологічних епох — від докембрійських порід у деяких частинах до порід віком близько 10 000 років у Каскадному хребті. Наприклад, Півострівні хребти складені переважно з мезозойських батолітових порід і геологічно суттєво відрізняються від , які сформовані сумішшю докембрійських метаморфічних і кайнозойських осадових порід. Водночас обидві гірські системи вважаються частиною Тихоокеанських прибережних хребтів з огляду на їхню географічну близькість, а також подібний економічний і соціальний вплив на навколишні громади.

Основні хребти До складу Тихоокеанських прибережних хребтів входять такі гірські системи (з півночі на південь):

, південна Аляска Чугацькі гори, південна Аляска , південна Аляска

, Аляска, Юкон Гори Врангеля, південна Аляска Гори Святого Іллі, південна Аляска, південний захід Юкону, північний захід Британської Колумбії

, район Гейнса, між сточищами річок і Береговий хребет , південний схід Аляски, північний захід Британської Колумбії

Льодовикове поле Чутіне

, північне узбережжя Британської Колумбії , південне й центральне узбережжя Британської Колумбії (також інколи відносять до Внутрішнього плато)

Хребет Лілует

Передгір’я (Гори Норт-Шор) , Британська Колумбія

Каскадні гори, Британська Колумбія, Вашингтон, Орегон, Каліфорнія , Вашингтон

, Орегон Кламат-Сіскію, Орегон, північна Каліфорнія

та Гори Йолла-Боллі

(включно з ) Центральнокаліфорнійські прибережні хребти Гори Санта-Круз

, Південна Каліфорнія Сьєрра-Мадре

Гори Санта-Моніка

, Південна Каліфорнія та Мексика

Сьєрра-де-Хуарес, північна Нижня Каліфорнія Сьєрра-де-Сан-Педро-Мартир

Сьєрра-де-Сан-Франциско

Західна Сьєрра-Мадре, північно-західна Мексика

Найбільші льодовикові поля

Льодовикові поля Клуейн

(льодовик Сільвертрон)

(Ліллует-Краун)

Вище наведено лише найбільші льодовикові поля; менші льодовикові поля можуть бути перелічені на сторінках відповідних хребтів.

Примітки

Посилання Encyclopedia Britannica. Pacific mountain system