Навчання «Мейнбрейс» (Exercise Mainbrace) — перші масштабні військово-морські навчання, проведені восени 1952 року новоствореним Об'єднаним командуванням в Атлантиці (ACLANT) — одним з двох головних військових командувань Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Були частиною серії навчань НАТО, що проводились під спільним командуванням Верховного головнокомандувача в Атлантиці адмірала Лінде Маккорміка (флот США) і Верховного головнокомандувача в Європі генерала Метью Ріджвея (армія США).
Передумови
Активність в Північній Атлантиці (1946–1951)
Англо-американські військово-морські планувальники визнали стратегічну важливість контролю над Норвегією і суміжними Норвезьким і Баренцевим морями ще в Першій світовій війні. Вторгнення й окупація Норвегії нацистською Німеччиною під час Другої світової війни підтвердили важливість регіону. Німеччина створила там бази для підводних і повітряних операцій проти конвоїв союзників, що прямували до радянського морського порту МурманськAllard. «Strategic Views of the US Navy and NATO on the Northern Flank, 1917–1991».
Після Другої світової війни флоти кількох колишніх союзників провели ряд індивідуальних і багатосторонніх військово-морських навчань, в тому числі:
Операція «Фростбайт» (на фото) — військово-морські навчання, проведені в 1946 році за участю спеціальної групи 21.11 ВМС США на чолі з авіаносцем USS Midway (CVB-41), що знаходився в Дейвісовій протоці між Лабрадором і Ґренландією; Навчання «Веріті» — комбіновані військово-морські навчання, проведені у 1949 році за участю британських, французьких і голландських флотів, які здійснювали такі маневри, як бомбардування з моря, супроводження конвоїв, тралення і атаки на моторні міноносці«SACLANT: Guardian of the Atlantic» All Hands, October 1952; Навчання «Активіті» — військово-морські навчання, проведені у 1950 році Нідерландами для удосконалення спільного зв'язку та тактичних операцій; Навчання «Прогрес» — комбінована морська операція, проведена у 1951 році на чолі з Францією та з залученням бельгійських, французьких, данських, голландських, норвезьких і британських військово-морських сил, що брали участь в протичовнових операціях, маневрах з протиповітряної оборони, траленні і конвоюванні.
Радянська стратегія стримування
Спочатку у своїй «довгій телеграмі», а згодом у статті «Витоки радянської поведінки» (The Sources of Soviet Conduct), яка з'явилася в липні 1947 року в журналі Foreign Affairs, американський дипломат Джордж Кеннан стверджував, що Йосип Сталін не буде (і, більш того, не зможе) стримувати прагнення Радянського Союзу повалити західні уряди після Другої світової війни, зазначивши:
«…наріжним каменем будь-якої політики США щодо Радянського Союзу має бути тривале, терпляче, але тверде і пильне стримування російських експансіоністських тенденцій… Радянський тиск на вільні інститути західного світу можна стримати лише за допомогою вправної і пильної протидії в різних географічних і політичних точках, постійно мінливих в залежності від зрушень і змін у радянській політиці, але його не можна усунути за допомогою заклинань і розмов».
Підтримка Кеннаном політики стримування по відношенню до Радянського Союзу легла в основу американської зовнішньої політики в роки Холодної війни, породивши доктрину Трумена, план Маршалла і створення НАТО.
Командна структура НАТО
Зі створенням Об'єднаного командування в Атлантиці (ACLANT) 30 січня 1952 року Верховний головнокомандувач в Атлантиці (SACLANT) на ряду з Верховним головнокомандувачем в Європі (SACEUR) став одним з двох головних військових польових командирів Альянсу. 21 лютого 1952 року також було створено командування ОЗС НАТО у зоні Ла-Маншу для контролю над районом Ла-Маншу і Північного моря, захисту морських шляхів комунікацій та операцій з підтримки, що проводились SACEUR і SACLANT.
Проведення навчань
Планування навчань «Мейнбрейс» було ініційовано генералом Дуайтом Ейзенхауером перед його відставкою з поста Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (SACEUR) для балотування на пост президента СШАThompson. Lessons Not Learned, p. 15 — 16. Самими навчаннями командували спільно SACLANT адмірал Лінде Маккормік і SACEUR генерал Метью Ріджвей. Безпосереднім командувачем на місці був британський адмірал сер Патрик Бринд, який був Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО у Північній ЄвропіTime, September 22, 1952Time, September 29, 1952«NATO Ships Enter Baltic Sea» — Sydney Morning Herald, p. 2«The NATO Exercises, Part 1» Flight (September 26, 1952) p. 402–404..
Навчання «Мейнбрейс» проводилися протягом дванадцяти днів з 14 по 25 вересня 1952 року за участі дев'яти флотів: ВМС США, британського Королівського флоту, ВМС Франції, канадського Королівського флоту, данського Королівського флоту, норвезького Королівського флоту, ВМС Португалії, нідерландського Королівського флоту і ВМС Бельгії — які проводили маневри в Норвезькому морі, в Баренцевому морі, в Північному морі поблизу півострова Ютландія і в Балтійському морі. Метою навчань було переконати Данію і Норвегію, що вони можуть бути захищені від нападу з боку Радянського Союзу. Під час навчань були імітовані авіаносні повітряні удари по формуванню «противника», що атакував північний фланг НАТО поблизу порту Буде (Норвегія), морські повітряні атаки проти агресорів поряд з Кільським каналом, протичовнові і протикорабельні операції і була здійснена висадка американських морських піхотинців в Данії«HMS Vanguard: A short history of Britain's last battleship», p. 18«USS QUINCY CA-71», p. 34.
Склад сил
80 тисяч людей, більше 200 кораблів і 1000 літаків взяли участь у навчаннях «Мейнбрейс». Військовий репортер «Нью-Йорк Таймс» Хенсон Болдуін описав ці військово-морські сили НАТО як «найбільший і найпотужніший флот, що був присутній в Північному морі після Першої світової війни».
{| class="wikitable" style="text-align:center" |- |+Військово-морські сили навчань «Мейнбрейс» (1952) |- ! Член НАТО ! align="center" | Авіаносці ! align="center" | Лінкори ! align="center" | Крейсери ! align="center" | Конвої ! align="center" | Протимінні кораблі ! align="center" | Підводні човни ! align="center" | Ескадри міноносців ! align="center" | Теплоходи/військово-морські траулери ! align="center" | Усього |- ! США | 6 | 1 | 3 | 40 | — | 9 | — | — | 59|- ! Велика Британія | 3 | 1 | 2 | 31 | — | 17 | 4 | 8 + траулери | 66|- ! Канада| 1 | — | 1 | 5 | — | — | — | — | 7|- ! Франція| — | — | — | 7 | 11 | — | — | 2 | 20|- ! Данія| — | — | — | 3 | 2 | 2 | — | — | 7|- ! Норвегія| — | — | — | 2 | 16 | 2 | 3 | 3 | 26|- ! Португалія| — | — | — | 3 | — | — | — | — | 3|- ! Нідерланди| — | — | — | 5 | — | 3 | — | 5 | 13|- ! Бельгія| — | — | — | — | 2 | — | — | — | 2'|- ! Усього: | 10 | 2 | 6 | 96 | 31 | 33 | 7 | 18 | 203
Авіаносне ударне з'єднання блакитного флоту «Франклін Рузвельт» з 17-ю авіаносною авіагрупою (CVG-17): 171-а винищувальна ескадрилья (VF-171) 172-а винищувальна ескадрилья (VF-172) 174-а винищувальна ескадрилья (VF-174) 175-а штурмова ескадрилья (VA-175) 12-а складена ескадрилья флоту (VC-12), 42-й загін 33-я складена ескадрилья флоту (VC-33), 42-й загін 62-а складена ескадрилья флоту (VC-62), 42-й загін 2-а допоміжна вертолітна ескадрилья (HU-2), 41-й загін
«Мідвей» з 6-ю авіаносною авіагрупою (CVG-6):
61-а винищувальна ескадрилья (VF-61) 42-а винищувальна ескадрилья (VF-42) 41-а винищувальна ескадрилья (VF-41) 21-а винищувальна ескадрилья (VF-21) 25-а штурмова ескадрилья (VA-25) 8-а складена ескадрилья флоту (VC-8) 12-а складена ескадрилья флоту (VC-12), 41-й загін 33-я складена ескадрилья флоту (VC-33), 41-й загін 62-а складена ескадрилья флоту (VC-62), 41-й загін 2-а допоміжна вертолітна ескадрилья (HU-2), 41-й загін
«Уосп» з 1-ю авіаносною авіагрупою (CVG-1):
14-а винищувальна ескадрилья (VF-14) 12-а винищувальна ескадрилья (VF-12) 15-а штурмова ескадрилья (VA-15) 62-а складена ескадрилья флоту (VC-62), 18-й загін 12-а складена ескадрилья флоту (VC-12), 18-й загін 2-а допоміжна вертолітна ескадрилья (HU-2), 18-й загін
HMS «Ігл»: 800-а морська повітряна ескадрилья 803-я морська повітряна ескадрилья 809-а морська повітряна ескадрилья 812-а морська повітряна ескадрилья 814-а морська повітряна ескадрилья 827-а морська повітряна ескадрилья 849-а морська повітряна ескадрилья Ship Flight 1
HMS Illustrious (87):
4-а морська повітряна ескадрилья 824-а морська повітряна ескадрилья 860-а морська повітряна ескадрилья (Королівський флот Нідерландів)
Легкі авіаносці «Райт» HMS Theseus (R64) HMCS Magnificent (CVL 21) Ескортні авіаносці «Міндоро» «Салерно Бей» Лінкори USS Wisconsin (BB-64) HMS VanguardКрейсери USS Quincy (CA-71) USS Columbus (CA-74) USS Des Moines (CA-134) HMS Swiftsure HMCS QuebecФлагман десантних військ USS Mount Olympus (AGC-8)
Інші навчання НАТО восени 1952
Навчання «Мейнбрейс» були частиною серії навчань НАТО, що проводились під спільним командуванням адмірала Маккорміка і генерала Ріджвея восени 1952 року із залученням 300 тисяч військовослужбовців, що брали участь в маневрах від Полярного кола до Середземного моря.
Двоє навчань проводилися Об'єднаним командуванням ОЗС НАТО в Південній Європі. Одне з них, «Еншент вол», було серією військових маневрів, що зокрема включали тактичну підготовку невеликих сухопутних підрозділів, наземну тактичну підтримку з повітря і авіаносну підтримку з повітря.
Другі навчання, «Лонґстеп», були десятиденними військово-морськими навчаннями, що проводились в Середземному морі в листопаді 1952 року за участю більше 170 бойових кораблів і 700 літаків під загальним командуванням адмірала Карні. Метою союзних («блакитних») сил було вибити ворожі («зелені») сили з окупованих ними позицій в Східному Середземномор'ї. Блакитні морські сили були зосереджені навколо Шостого флоту США, зокрема, авіаносців Franklin D. Roosevelt та Wasp, під командуванням віце-адмірала Джона Кессіді. Зелені сили включали підводні човни і літаки наземного базування. Навчання завершилися висадкою десанту в затоці Лебідос на південь від Ізміра за участю 3000 французьких, італійських та грецьких військ, в тому числі 3-го батальйону 2-ї дивізії Корпусу морської піхоти під загальним командуванням генерала Роберта Хогабума.
Реакція
Радянський Союз охарактеризував «Мейнбрейс», «Холдфаст» та інші військові навчання НАТО як «войовничі акти» НАТО, зробивши особливий акцент на участі Норвегії і Данії, причому в цей же час СРСР готувався до власних військових навчань в радянській зоні окупації.
Примітки
Джерела
Sydney Morning Herald — «NATO Ships Enter Baltic Sea» — September 16, 1952 Time Magazine, «Operation Mainbrace» , September 22, 1952 Time Magazine, «NATO: Hedgehogs» , September 29, 1952
Посилання
All Hands magazine online October 1952 November 1952 January 1953 Photo Gallery — Operation Mainbrace - CV41.org Senior officials in the NATO military structure, from 1949 to 2001 NATO the first five years 1949–1954'': Chapter 7 — The Military Structure Chapter 9 — The Increase in Strength — International Exercises Appendix 1 — Chronicle Annex — Chapter IX-B: Soviet armed strength (as estimated in 1954) «Exercise Mainbrace» — Pathé Films online