Анто́ній Ону́фрій Оке́нцький (; —) — державний діяч Речі Посполитої, священик і єпископ Римо-Католицької Церкви. Представник шляхетського роду Окенцьких гербу Радван.
Життєпис Народився в Окенце, Польща. Син Якуба Окенцького й Катерини Грибовської. Прийняв священство 19 травня 1755 року. Випускник Краківської академії, доктор обох прав (1767). Великий канцлер коронний (1780—1786), сенатор. Єпископ холмський (4 березня 1771—1780) і познанський (20 березня 1780—1793). Помер у Варшаві, Польща. Похований у соборі святого Івана Хрестителя.
1747 року вступив до семінарії у Варшаві під керівництвом священиків-місіонерів. Висвячений 19 травня 1755 року. Надалі він став секретарем тодішнього Познанського єпископа Теодора Чарторийського, завдяки якому отримав багато пребенд.
1767 року закінчив навчання в Краківській академії, захистивши докторську дисертацію з обох прав. Того ж року Чарторийський призначив його на пост губернатора Варшави. На цій посаді Окенцький наблизився до Станіслава Августа Понятовського, завдяки особистій підтримці якого 14 квітня 1771 отримав посаду холмського єпископа.
Під час сейму в 1773—1775 років як член Сенату виступав за те, щоб відновити територіальну цілісність Республіки, а також привілеї духовенства і католицького віросповідання, увійшов до складу делегації, обраної під тиском дипломатів трьох держав-роздільниць, яка мала здійснити поділ Речі ПосполитоїRyszard Chojecki, Patriotyczna opozycja na sejmie 1773 r., w: Kwartalnik Historyczny, LXXIX, nr 3, 1972, s. 545—562..
Водночас сейм призначив його головою судової комісії з цінних паперів після очищення єзуїтського ордену. 18 вересня 1773 підписав договори поступки Республікою Обох Народів земель, захоплених Росією, Пруссією та Австрією під час I поділу ПольщіVolumina Legum, t. VIII, Petersburg 1860, s. 20–48.. 1773 року став кавалером Ордена Святого СтаніславаZbigniew Dunin-Wilczyński, Order Świętego Stanisława, Warszawa 2006, s. 181.. 1775 року був членом Постійної Ради. Того ж року єпископ познанський Анджей Миколай Млодзейовський призначив його своїм коад'ютором. Окенцький надалі продовжував свою політичну кар'єру.
Член конфедерації Анджея Мокроновського 1776 рокуVolumina Legum, t. VIII, Petersburg 1860, s. 527.. 1776 року він став головою депутації з розслідування діяльності Коронної військової комісії, а 1778 року знову увійшов до складу Постійної ради, де очолював Департамент закордонних справ. 1779 року став членом Скарбового департаменту Постійної радиKALENDARZ polityczny dla Królestwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego na rok pański 1779. w Warszawie, Nakładem y drukiem Michała Groella Księgarza Nadwornego J.K.Mci., [b.n.s]. 1780 року, після смерті єпископа Млодзейовського став познанським єпископом, а також підканцлером, а пізніше — канцлером великим коронним.
У новій дієцезії він заснував — замість Академії Любранського, об'єднаної Едукаційною комісією з Єзуїтським колегіумом, — духовну семінарію, якій 1784 року надав статут, високі доходи та створив у ній неіснуючу до того часу богословську студію (богословський факультет). Крім того, до його заслуг на цій посаді слід зарахувати відбудову Познанської катедри після пожежі 1772 року та організаційну реформу єпархіального управління.
Участь єпископа в справах дієцезії призвела до того, що він почав нехтувати світськими урядами. Конфлікт з російським послом призвів до того, що 1786 року він залишив посаду канцлера, однак, як єпископ познанський, продовжував брати участь у політичному житті країни. Був членом конфедерації Чотирирічного СеймуKalendarzyk narodowy y obcy na rok … 1792. …, Warszawa 1791, s. 307.. Протягом діяльності цього сейму він вважався прихильником реформEwa M. Ziółek, Biskupi-senatorowie wobec przymierza polsko-pruskiego 1788—1791 : w świetle ich mów sejmowych i korespondencji, Czasy Nowożytne: periodyk poświęcony dziejom polskim i powszechnym od XV do XX wieku, T. 9 (10), 2000, s. 102.; підтримував спадковість престолу та призначення наступника за життя короля. Його також вважали прибічником союзу з Пруссією. У 1789 році він виступав проти проєкту передачі майна Краківського єпископства до Державної скарбниці за умови залишення єпископам доходу в розмірі 100 тисяч злотих. 18 грудня 1789 року сейм призначив його головою депутації, яка розробляла законопроєкт щодо міст. 8 березня 1790 року він увійшов до складу депутації з порівняння податку «десятого гроша» та інших податків, ставши головним автором податкового проєкту. 3 березня 1791 року став членом депутації щодо герцогства Курляндії і Семигалії. На сеймі захищав селян від військових реквізицій та розправ. Під час дискусії щодо міських прав, які передбачали допуск усіх міських громадян із спадковою нерухомістю до посад незалежно від віросповідання, він висловив заперечення, однак відкликав його після зауваження короля про те, що надання переваги католикам могло б загальмувати приплив іноземців та розвиток промисловості й торгівлі.Katarzyna Bucholc-Srogos, Postawa polityczna biskupa Antoniego Okęckiego na sejmach stanisławowskich, w: Język. Religia. Tożsamość, V, Gorzów Wielkopolski 2012, s. 26-27.. Під час війни на захист Конституції 3 травня в пастирських листах він закликав до молитов та героїчної оборони країниMarzena Profaska, Stosunek polskich elit do rosyjskiej polityki wobec Rzeczypospolitej w latach 1788—1792, Katowice: Uniwersytet Śląski, 2008, s. 356 (rozprawa doktorska). . Попри те, що він не фігурував у жодних списках пенсіонерів (утримуванців) іноземних держав, наприкінці 1791 рокуKatarzyna Bucholc-Srogos, Postawa polityczna biskupa Antoniego Okęckiego na sejmach stanisławowskich, w: Język. Religia. Tożsamość, V, Gorzów Wielkopolski 2012, s. 27., російський посол Яків Булгаков зарахував його до кола сенаторів, незадоволених роботою Великого сейму, які очікували на можливість виступити з опозицієюŁukasz Kądziela, Między zdradą a służbą Rzeczypospolitej. Fryderyk Moszyński w latach 1792—1793, Warszawa 1993, s. 46, Сборник Русского исторического общества, t. 47, Petersburg 1885, s. 272.. Урешті-решт він став консилярієм Тарговицької конфедерації.Dariusz Rolnik, Szlachta koronna wobec konfederacji targowickiej (maj 1792–styczeń 1793), Katowice 2000, s. 162.. У її межах він очолив депутацію з розслідування діяльності Коронної скарбової комісії, однак через поганий стан здоров'я рідко брав участь у її роботі. Також він отримав від тарговицької влади повноваження здійснювати цензурний контроль над виданнями, що виходили у Варшаві. Через недотримання дисципліни серед духовенства йому довелося заступатися перед конфедерацією, що могло вплинути на його розпорядження про молитви за конфедерацію в Познанській дієцезіїRichard Butterwick, Polska rewolucja a Kościół katolicki 1788—1792, Wydawnictwo Arcana, 2012, s. 867..
Хворий на водянку, а також, за переказами, пригнічений Другим поділом Речі ПосполитоїRichard Butterwick, Polska rewolucja a Kościół katolicki 1788—1792, Wydawnictwo Arcana, 2012, s. 876., помер у своєму палаці у Варшаві й був похований у варшавській колегіаті св. Яна (нинішній архікатедральний собор)Katarzyna Bucholc-Srogos, Postawa polityczna biskupa Antoniego Okęckiego na sejmach stanisławowskich, w: Język. Religia. Tożsamość, V, Gorzów Wielkopolski 2012, s. 27..
Примітки
Джерела Okęcki Antoni Onufry (1729—1793) biskup chełmski, poznański, kanclerz // Polski Słownik Biograficzny. — T. 23. — S. 658.
Посилання Antoni Onufry Okęcki h. Radwan Bishop Antoni Onufry Okecki // Catholic-Hierarchy. Gąsiorowski A., Topolski J. (red.), Wielkopolski słownik biograficzny, PWN, Warszawa 1981, ISBN 83-01-02722-3 (autor hasła: Marian Drozdowski).