Марло́н Брандо́ (; 3 квітня 1924, Омаха, Небраска — 1 липня 2004, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — американський актор театру і кіно. Двічі лауреат премії «Оскар», на яку був номінований вісім разів.

Кінознавцями вважається одним з найвидатніших кіноакторів XX століття. Він довів техніку акторської майстерності до найвищого рівня в фільмах «Трамвай „Бажання“» та «У порту» (вийшли у 1950-их), які режисував Еліа Казан. Нову хвилю популярності Марлону Брандо принесла гангстерська драма «Хрещений батько», в якій він зіграв роль дона Віто Корлеоне.

Його акторський стиль, поєднаний з його іміджем байдужого аутсайдера в Голлівуді початку 1950-х, мав величезний вплив на покоління акторів, які прийшли після нього. Брандо був також активістом багатьох громадських рухів, зокрема Руху американських індіанців.

Біографія

Марлон Брандо народився близько 11 години вечора 3 квітня 1924 року в Материнському госпіталі міста Омаха, штат Небраска. Батько — Марлон Брандо-старший, власник бізнесу з виробництва пестицидів та кормових добавок, мати — Дороті (Доді) Пеннібейкер, актриса. В одному домі з Марлоном росли його старші сестри — Джослін (1919—2005) та Френсіс (1922—1994).

Прихильник методу Станіславського, Брандо своїми першими ж кінороботами змінив акторську майстерність в американському кіномистецтві і став еталоном для таких членів наступного покоління акторів, як Омар Шаріф, Воррен Бітті, Ален Делон і Роберт де Ніро. Однак він відмовився розробляти амплуа бунтівника і кожною наступною роллю намагався відкрити нові межі свого таланту.

Був активним радіоаматором з позивними KE6PZH і FO5GJ (останній з його власного острова). Ім'я було внесене в записи Федеральної комісії зі зв'язку США (FCC) як Мартін Брандо заради збереження конфіденційності.

1972 року відмовився від нагороди Оскар, протестуючи проти расистського зображення корінних американців у Голлівуді. Замість того, щоб з'явитися на нагородження, він відправив замість себе активістку і акторку Сашин Літтлфезер, яка від його імені відмовилася від нагородиhttps://www.rbc.ua/rus/styler/chomu-voni-tse-zrobili-peremozhtsi-oskara-1738771327.html.

Скандал зі зйомками «Останнього танго в Парижі» Однією з найтемніших сторінок у творчій біографії Марлона Брандо стала його участь у фільмі «Останнє танго в Парижі» (1972), знятому режисером Бернардо Бертолуччі. У стрічці є сцена сексуального насильства, яка стала предметом гучного скандалу багато років по тому.

У 2007 році партнерка Брандо у фільмі — 19-річна французька акторка Марія Шнайдер — в інтерв’ю Daily Mail заявила, що сцена анального зґвалтування з використанням вершкового масла була не узгоджена з нею заздалегідь, і що Бертолуччі та Брандо змовилися зняти її несподівану реакцію на реальну агресію з боку актора. Шнайдер назвала цей досвід «емоційним зґвалтуванням» і зазначила, що плакала на зйомках не як акторка, а як принижена молода дівчина. Її цитата: «Я почувалася приниженою, чесно кажучи, я трохи почувалася зґвалтованою – як Марлоном, так і Бертолуччі. Після цього я ніколи більше не погоджувалась зніматися оголеною».

У 2013 році Бертолуччі підтвердив ці слова в інтерв’ю, сказавши, що не попередив Шнайдер про сцену навмисно: «Я хотів, щоб її реакція була справжньою, а не акторською. Я хотів її приниження, її сльози». Він додав, що відчуває себе винним, але не шкодує про своє рішення. Ці слова викликали масове обурення у суспільстві, хвилю критики з боку акторської спільноти та переосмислення як самого фільму, так і творчої спадщини його творців.

Хоча Шнайдер у подальших інтерв’ю підкреслювала, що статевий акт у фільмі був імітованим, сам досвід став для неї глибоко травматичним. Вона пережила депресію, наркотичну залежність, кілька спроб самогубства, і публічно говорила, що фільм зруйнував її життя. Унаслідок скандалу вона отримувала пропозиції на ролі лише сексуалізованого характеру, які їй були ненависні. Суспільна реакція після виходу фільму була подекуди ворожою – ЗМІ та глядачі нерідко звинувачували саму акторку в аморальності, що лише посилило її ізоляцію та психологічні страждання.

Роль Марлона Брандо в цій ситуації донині залишається предметом серйозної критики. Хоча актор в інтерв’ю ніколи прямо не визнавав своєї провини, сам факт його участі у сцені насильства без інформованої згоди партнерки викликає обурення і сприймається як зловживання акторською владою на знімальному майданчику. Після 2016 року, коли інтерв’ю Бертолуччі стало вірусним у медіа, цю сцену почали відкрито називати прикладом етичного злочину в кіноіндустрії, а ім’я Брандо – не лише символом акторської майстерності, але й причетності до реального насильства.

Особисте життя Сексуальність Марлона Брандо — добре задокументована тема, і є докази, що вказують на його бісексуальність. Він відкрито розповідав про свої стосунки як з чоловіками, так і з жінками та не соромився обговорювати свій досвід з французькими журналістами у 1976 році.Marlon Brando thrived in Hollywood despite risqué photo, sexuality rumors: author Його бісексуальність не була секретом у Голлівуді, і ходило багато чуток про його коханців-чоловіків, зокрема про Річарда Прайора та друга дитинства Воллі Кокса.Marlon Brando

Вшанування пам'яті

У музиці Його ім'я згадується в піснях Slipknot «Eyeless», Елтона Джона «Goodbye Marlon Brando», Robbie Williams - Advertising Space.

У літературі Головний злодій японської серії манга JoJo's Bizarre Adventure зветься Діо Брандо на честь Марлона Брандо і Ронні Джеймса Діо.

Вибіркова фільмографія

Примітки

Бібліографія

англійською мовою Brando, Marlon; Lindsey, Robert (1994). Songs My Mother Taught Me. New York: Random House, 575 pages. ISBN 978-0-6794-1013-3 Brando, Marlon and Cammell, Donald (2006). Fan-Tan. Thorndike Press, 424 pages. ISBN 978-0-7862-8217-3

французькою мовою Brando, Marlon; Cammell, Donald et Rouard, Philippe, Les tigres de la mer de Chine, DENOEL, 2006, 272 pages, ISBN 978-2-2072-5801-9

Література

англійською мовою Englund, George (2004). The Way It's Never Been Done Before: My Friendship With Marlon Brando. New York: Harper Entertainment, 320 pages. ISBN 978-0-0607-8630-4 Grobel, Lawrence (2009).  Conversations with Marlon Brando: Lawrence Grobel. Rat Press, 195 pages. ISBN 978-09818-0562-7 Kanfer, Stefan (2008). Somebody, The Reckless life and Remarkable Career of Marlon Brando. ‎Alfred A. Knopf, 350 pages, ill. ISBN 978-0-5712-4412-6 Manso, Peter (1994). Brando: The Biography. Hyperion, 1118 pages. ISBN 978-0-7868-6063-0 Marchak, Alice (2008). Me and Marlon. A memoir.  Marchak, 449 pages. ISBN 978-0-6152-2235-6 Mizruchi, Susan L. (2014). Brando's Smile: His Life, Thought and Work. New York: W. W. Norton & Company, 512  pages, ill. ISBN 978-0-3933-5120-0 Porter, Darwin (2006). Brando Unzipped. New York: Blood Moon Productions Ltd., 625 pages. ISBN 978-0-9748-1182-6 Tanitch, Robert (2004). Brando.  New York: Barnes & Noble Books,  200 pages. ISBN 978-0-7607-6909-6 Judge, Bernard (2011). Waltzing With Brando: Planning a Paradise in Tahiti. New York: ORO Editions, 289 pages. ISBN 978-0-9826-2264-3

німецькою мовою Thomas, Tony; Hembus, Joe: Marlon Brando und seine Filme, Goldmann, München, 1981, 227 Seiten, ISBN 978-3-4421-0209-9 Verlhac, Pierre-Henri: Marlon Brando. Bilder eines Lebens, Henschel Verlag, Leipzig, 2010, 192 Seiten, ISBN 978-3-8948-7676-0

французькою мовою Teriipaia, Tarita, Marlon, mon amour, ma déchirure, ‎XO édition, 2005, 298 pages. ISBN 978-2-8456-3217-2 Yves, Mourousi, Brando, le destin, Lafon, Paris, 1991, 229 pages. ISBN 978-2-8639-1434-2 </div>

Посилання

Марлон Брандо на www.nndb.com — своєрідному інтернетівському «Who's Who»