Шяуляйську операцію здійснювали радянські війська в часі з 5 по 31 липня 1944 року на другому етапі Білоруської наступальної операції. Проводили силами 1-го Прибалтійського фронту (генерал Іван Баграмян).
Передуючі обставини Після завершення Полоцької операції ліве крило 1-го Прибалтійського фронту виходить на рубіж озер Дрісвяти — Богінське — Нароч: 6-та гвардійська та 43-тя армії в боях до 4 липня — на рубіж Друя — західніше Воропаєво — озеро Нароч, при цьому мали завданням наступати в напрямку Швенчьоніс — Каунас, частина сил мала проводити наступ на Паневежис — Шавлі. Командувач фронту Іван Баграмян вважав доцільним завдати головного удару в напрямку Риги задля розбиття південного крила групи армій «Північ», війська якого, займаючи рубіж по річці Західна Двіна та створювали загрозу частинам правого крила Першого Прибалтійського фронту, котре сильно розтяглося в напрямку на схід. Другий напрямок наступу планувалося здійснити на Шауляй задля того, щоб сприяти просуванню трьох Білоруських фронтів у наближенні Східної Пруссії та Польщі.
Однак Ставка ВГК оцінювала становище під іншим кутом зору — вважалося, що група армій «Північ», знаходячись під постійним тиском 2-го та 3-го Прибалтійських фронтів, не зможе завадити у просуванні 1-го Прибалтійського. Тому надсилається директива, в якій наказувалося провести наступ у напрямку Свенцяни — Каунас силами 2-ї та 6-ї гвардійських (генерал Іван Чистяков), 39-ї (генерал Іван Людников), 43-ї (генерал Опанас Бєлобородов) й 51-ї армій (генерал Яків Крейзер), щоб на 10-12 липня ці міста зайняти. Для виконання завдань до складу фронту передаються 39-та армія — мала розміститися до 10 липня на лівому фланзі фронту, та із резерву Ставки 2-га гвардійська та 51-ша армії, котрі, однак, могли прибути на фронт лише в другій половині липня; 1-й танковий корпус (генерал Василь Бутков) виділявся до резерву наступу для подальшого залучення в напрямку Даугавпілса. Ширина наступу фронту збільшувалася до 200 кілометрів, бойові можливості — ні.
Перед радянськими частинами, що наступали, оборону тримали сили двох корпусів на суміжних відбоченнях груп армій «Північ» та «Центр». Тут були збудовані добре ешелоновані оборонні укріплення, в південній Балтії нацистське становище було менш стійким, тут оборонялися розрізнені з'єднання та частини 3-ї танкової армії, котрі були добре пошарпані до початку операції — зазнавали ударів з 23 червня.
Німецьке командування посилює угрупування військ поблизу Даугавпілса — сюди переведені 84-та (?), 132-га, 215-та та 263-тя піхотні, 388-ма охоронна дивізія, 226-та бригада штурмових гармат, 4 артилерійські полки, до семи охоронних, саперних та штрафних батальйонів. 61-ша та 225-та дивізії були на марші до цього району.
Бойові дії
Наступ розпочався 5 липня силами двох стрілецьких корпусів 6-ї гвардійської та трьох 43-ї, їх намагався підтримувати малочисельний 1-й танковий корпус, 43-тя армія переслідує німецькі сили в напрямку Свенцяни — Шяуляй. 1-й танковий корпус мав виходити в наступ з району села Ахремовци Вітебської області.
6-та гвардійська армія протягом 2 днів наступу просувалася повільно та відчутних результатів не досягла — її підрозділи були розосереджені по фронту в 160 кілометрів, проміжки між стрілецькими корпусами та дивізіями сягали 40 км, до того ж 3-тя повітряна армія відчувала проблеми із постачанням палива та не могла брати активної участі в наступі. У зв'язку із цим генерал Чистяков приймає рішення здійснити перегрупування сил та засобів і перенести головний удар у напрямку Опса — Даугавпілс.
7 липня частини, що наступали, займають Швянченіс, 9-го — Утену, та переймають контроль над залізницею Даугавпілс — Вільнюс, підрозділи 43-ї армії за 3 дні наступу змогли заглибитися в німецьку оборону на 45—65 кілометрів, збільшився розрив між сусідніми флангами із 6-ю гвардійською армією.
1-й танковий корпус здійснював маневр для спільного з 43-ю армією удару на Даугавпілс, до ранку 8 липня долає річку Дрисвята, біля містечка Відзи вступає у бій з німецькими частинами, що відступали й перейшли до кругової оборони — частини 215-ї піхотної дивізії та курсантський полк «Вікінг» з 20 танками і САУ. Командувач фронту надсилав їм категоричні вказівки виходити на Даугавпілс, однак сили корпусу 8—9 липня провадили фронтальні бої до повної ліквідації оточених німецьких сил. Сили Люфтваффе збомбардували на підході колони 44-ї мотострілецької та 89-ї танкових бригад, командир корпусу приймає рішення — розділитися і обійти Відзи з флангів й тилу, до 7-ї години ранку 9 липня містечко було зайняте, німецькі втрати склали близько 200 чоловік вбитими, 16 полонені, знищено 26 автомобілів, 20 кулеметів, 12 гармат, 3 САУ.
Станом на ранок 9 липня просування радянських сил у напрямку, визначеному командуванням, становило до 100—115 кілометрів. Частини 22-го гвардійського (генерал А. І. Ручкін) та 103-го стрілецьких корпусів (генерал Іван Федюнькін) 6-ї гвардійської армії намагаються наступати в новому напрямку, але без певних досягнень. Відносного успіху було досягнуто на лівому фланзі ударного угрупування армії, де почав наступ 2-й гвардійський стрілецький корпус (генерал Олександр Ксенофонтов). Керівництво армії приймає рішення ввести в бій 23-й гвардійський стрілецький корпус (генерал Аркадій Єрмаков), що підійшов, і з його допомогою подолати німецьку оборону й вийти з півдня до Даугавпілса. Втрата часу при цьому призвела до висунення німецьким командуванням у смугу наступу 43-ї армії 58-ї піхотної дивізії, котра спинила радянське просування на Даугавпілс. Відставання в наступі 6-ї гвардійської армії ставило у невигідне становище все ударне угрупування фронту, тим часом німецьке керівництво, остерігаючись радянських ударів та прориву до Балтійського моря в районі Мітава — Рига та оточення частин групи армій «Північ», зосереджує поблизу Даугавпілса до 8 піхотних дивізій, 4 артилерійські полки, до 3 бригад штурмових гармат і 7 батальйонів різного призначення.
9 липня до станції Утена пробилися частини 92-го стрілецького корпусу (генерал Микола Ібянський) та 204-ї стрілецької дивізії (полковник Ксаверій Байдак) — радянські джерела зазначають, що ці підрозділи разом із партизанським загоном «Аудра» (командир — П. К. Кутка) перетнули перетнули залізницю Двінськ — Вільно та зайняли місто Утена. На цьому рубежі 1-й танковий корпус зупиняє свій наступ з наказу командуючого Першим Прибалтійським фронтом, корпус перенаправлений з Паневежиського напрямку на Двінський — планувалася Режицько-Двінська операція, котра мала розпочатися 10 липня силами Другого Прибалтійського фронту (командував генерал Андрій Єрьоменко).
10 липня вранці до бою вводиться 39-та армія, наступає в напрямку на Каунас. Протягом 10—12 липня з'єднання 39-ї та 43-ї армій, відбиваючи численні контратаки, змогли просунутися вперед іще на 25—45 кілометрів.
До 12 липня ширина фронту наступу трьох армій збільшилася до 200 кілометрів. З огляду на запеклий опір нацистських підрозділів групи армій «Північ» Ставка ВГК приймає рішення змінити напрямок головного удару з Каунаса на Шяуляй.
14 липня 39-та армія по всій ширині фронту перепідпорядковується Третьому Прибалтійському фронту, зі складу якого до Першого Прибалтійського переведено 3-й гвардійський механізований корпус.
З 13 по 15 липня 23-й гвардійський стрілецький корпус в боях зміг просунутися лише на 4—5 кілометрів та зайняв Смолви, однак спроби поновити наступ у цьому наступі були безрезультатними.
18 липня підрозділи 43-ї армії з ходу форсують річку Швянтойї, в німецькій обороні у напрямку Шяуляя утворено велику прогалину.
20 липня для продовження наступу в напрямку Шяуляя до бою вводяться 2-га гвардійська та 51-ша армії, їхній наступ з півдня посилювала 39-та армія Третього Прибалтійського фронту, котра з боями рухалася на Каунас. Під містечком Анікшти 2-га гвардійська стрілецька дивізія змінює частини 145-ї стрілецької та намагається сходу вступити у наступ, містечко було зайнято.
22 липня радянські частини після перегрупування продовжують наступальні дії, 2-й, 22-й та 23-й гвардійські стрілецькі корпуси 6-ї армії здійснюють удар з півдня в напрямку на Даугавпілс — де знаходилися всі німецькі резерви, в тому числі і зняті з менш наступонебезпечних відтинків фронту. Радянські частини 22 липня в боях займають важливий вузол нацистської комунікаційної групи армій «Північ» — містом Паневежис. До кінця дня 23 липня через відсутність набоїв та належної авіаційної підтримки просування корпусів вглиб склало 8—12 кілометрів.
Того ж 22 липня нацистські сили здійснюють контрудар в смузі 43-ї армії, добу тривали відбиття атак моторизованої дивізії СС «Нордланд», 58-ї та 225-ї піхотних дивізій, посилених 393-ю бригадою штурмових гармат (StuG-Brig. 393). Німецькі сили намагалися відкинути наступаючих 1-й і 92-й стрілецькі корпуси, очистити залізницю Даугавпілс — Паневежис та відвести загрозу радянського наступу від Шяуляя. Скориставшись ослабленням німецьких позицій на ряді відтинків, з'єднання 103-го стрілецького корпусу 6-ї гвардійської армії та 4-ї гвардійської армії прориваються до Даугавпілса з південного сходу та обходять місто з півдня.
23 липня 2-га гвардійська дивізія переходить у наступ від містечка Онікшайте в напрямку на Трошкуди — Ярішкі — Байсогала — Лідовяни.
До кінця дня 25 липня за три дні дивізії 2-ї гвардійської та 51-ї армій змогли просунутися в західному напрямку до 80 кілометрів та виходять західніше Паневежиса, створюються сприятливі умови для обходу правого флангу німецької 16-ї армії, що прикривала підступи на Даугавпілс та Ригу зі сходу та півдня. Командувач фронту вирішує використати рухомі з'єднання та завдати удару на Шяуляй, 3-й гвардійський механізований корпус мав перетнути залізницю на Ригу.
3-й механізований корпус західніше Паневежиса переганяє стрілецькі частини і проривається вперед, ліквідуючи розрізнені німецькі підрозділи, передові загони за добу просунулися до 90 кілометрів та охоплюють Шяуляй з північного заходу та південного сходу.
27 липня 3-й гвардійський механізований корпус у співдії із загальновійськовими з'єднаннями 51-ї армії відрізає шляхи відступу німецьким частинам, вибиває нацистські сили із Шяуляя; до 9-ї години ранку зайнято аеродром противника, до середини дня перебрано контроль над шосе Шяуляй — Кульми, німецькі контратаки відбиті 9-ю гвардійською механізованою бригадою (підполковник Сергій Васильович Стародубцев) та підоспілими стрілецькими дивізіями 51-ї армії. Частини правого крила фронту спільно із військами Другого Прибалтійського фронту займають Даугавпілс. Після цього згідно з наказом Ставки ВГК війська фронту направляють удар головними силами в напрямку Риги, а ліве крило — на Клайпеду.
Протягом 26—27 липня правофлангові з'єднання 2-ї гвардійської армії змогли заглибитися в німецьку оборону на 20—40 кілометрів, на лівому фланзі просування було сповільненим — тут німецьке Каунаське угрупування зосереджувало сили для здійснення удару в тил 51-ї армії та 3-му гвардійському корпусу.
З огляду на обставини Баграмян вирішує продовжувати наступ на захід біля Шяуляя та південніше нього однією 2-ю гвардійською армією, рештою сил поступово нарощувати натиск в напрямку Риги.
Вранці 28 липня здійснюється німецька контратака силами 7-ї танкової дивізії та бронегрупи «Вертхерн» північно-західніше Шяуляя, радянські частини в цьому районі переходять до оборони. На посилення оборони скеровується 1-й танковий корпус та передається у оперативне підпорядкування 20-та артилерійська дивізія із резерву ВГК.
29—30 липня після боїв радянські сили займають добре укріплені противником міста Бауска та Біржай, підрозділи 3-го гвардійського механізованого корпусу — Тукумс.
В часі з 28 по 31 липня на правому крилі фронту наступ вели 6-та гвардійська та 43-тя армії на Даугавпілс та Ригу — 6-та гвардійська у важких боях змогла просунутися вперед до 60 кілометрів, однак німецькі сили не були розбиті, а витіснені із займаних позицій. За три дні боїв німецькі сили втратили до половини танків та, не досягнувши якихось успіхів, відводять сили на вихідні позиції.