Кла́узула ( — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся клаузули мовиться про риму).
Клаузула буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною — при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною — двох складів (посмішка), гіпердактилічною — трьох складів (характерника). Клаузула, бувши одним із складників віршового рядка, несе особливе структурне та смислове навантаження в білих віршах:
(…) І вся пустиня мов знялася вгору І в небо ринула. На жовтім небі Померкло сонце — око Озіріса — І стало так, мов цілий світ осліп… (Леся Українка). Клаузула подеколи вживається і в прозі, як кінцівка певних фраз.
Приклад окситонної клаузули: І являвсь мені Госпо́дь В громі, бурі і росі́. У веселках, зореницях І в симфонії кома́х (П. Тичина).
Приклад парокситонної клаузули: перелічить усю грома́ду, а тоді число шука́йте, щоб означити в реє́стрі вихід в не́бо (І. Римарук).
Юридична клаузула Клаузула — доповнення, особливо важливе положення в договорі, юридичному документі.
Джерела Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 Д. І. Кулеба. Клаузула // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Посилання Клаузула //