Епо́д (, від epi — безпосереднє слідування за чимось, додавання до чогось та ode — пісня) — приспів, власне, другий вірш ямбічного двовірша, складений із триметра та диметра; згодом — ліричний твір в античній версифікації, складений із двовіршів однієї метричної системи, в якому довгі віршові рядки чергувалися з короткими.
Еподом також називалася також частина хорової партії, розташованої за строфою та антистрофою, наділеної власним ритмом, відмінним від ритму попередніх строф. Епод запроваджений в давньогрецьку поезію Стесіхором (кінець 7 — початок 6 ст. до н. е.), поширився в урочистій хоровій ліриці, у доробку Піндара, Вакхіліда, Юліана Єгиптянина та інших.
«Еподи» Горація Наприклад, «Еподи» Горація у модернізованому перекладі М. Зерова: Коли ж садами осінь пройде радісна, Достиглим красна овочем, — Яка утіха рвати груші щеплені Або винові китиці (…).
Література Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 246 Посилання