«Чотири ступені жорстокості» (також «Чотири стадії жорстокості», «Чотири сцени жорстокості», «Чотири ниви жорстокості», «Ступені жорстокості»; ) — серія з чотирьох гравюр, опублікованих британським художником Вільямом Хогартом 1751 року. Кожна з гравюр зображує сцену з життя вигаданого персонажа Тома Нерона (Tom Nero).

У «Першій стадії жорстокості» юний Нерон катує собаку; у «Другій стадії жорстокості», вже бувши дорослим чоловіком, він б'є свого коня, а в «Цілковитій жорстокості» він грабує, спокушає і вбиває. Нарешті, у «Відплаті за жорстокість» його тіло після страти на шибениці віддають хірургам, які препарують його в анатомічному театрі, — Хогарт попереджає про неминучість відплати для усіх, хто встав на шлях злочину.

Гравюри задумані як моралізаторська настанова; Хогарт був стурбований жорстокістю на вулицях Лондона, що стала буденною справою. Серія друкувалася на дешевому папері і призначалася насамперед для нижчих верств населення. Хогарт, бажаючи досягти найсильнішої дії на глядача, в цій серії гравюр, на відміну від інших своїх творів, відмовився від гумористичного пом'якшення сюжетів. Проте, як і інші його роботи, гравюри містять безліч цікавих деталей і тонких алюзій.

Історія Подібно до інших гравюр Хогарта (наприклад, «Пивної вулиці»), «Чотири стадії жорстокості» були випущені з виховною метою. У цій серії гравюр демонструється легкість, з якою жорстока дитина перетворюється на закоренілого злочинця. Хогарт прагнув привернути увагу до варварського поводження з тваринами, «сам вигляд яких на вулицях нашої столиці тривожить кожен чутливий розум» (). Хогарт любив тварин, на автопортреті 1745 року він зображував себе зі своїм мопсом«Автопортрет з собакою Трампом», 1745 Лондон, Галерея Тейт., біля будинку художника в Чизіку були влаштовані могили його вихованців — собак і птахів.

Художник навмисно відмовився від зайвої деталізації зображення на гравюрах, оскільки хотів, щоб вони були зрозумілі для «людей нижчого класу», які побачать їх на стінах майстерень і таверн. Детальне опрацювання і друк хорошої якості зробили б гравюри занадто дорогими для тих, кому вони призначалися насамперед. Хогарт вважав, що жирна, експресивна лінія може бути дуже виразна, відмічаючи, що «велика точність малюнка або детальне промальовування були зовсім не такі вже й потрібні»Цитується за Uglow, p. 506..

Щоб переконатися, що відбитки будуть доступні за ціною простому люду, Хогарт спочатку замовив виконання ксилографії різьбяреві по дереву Дж. Белу (J. Bell). Вартість роботи виявилася такою високою, що були вирізані тільки останні дві з чотирьох гравюр, а відбитки не продавалися. Замість цього Хогарт сам виконав гравюри і давав оголошення про їх публікацію (разом з «Пивною вулицею» і «Провулком джину») в London Evening Post впродовж трьох днів, з 14 по 16 лютого 1751 року. Гравюри вийшли 21 лютого 1751 року; кожна з них супроводжувалася повчальним коментарем, написаним превелебним Джеймсом Таунлі (James Townley), другом Хогарта. Разом з попередніми гравюрами, такими як «Наполегливість і лінощі», відбитки на «звичайному» папері продавалися по 1 шилінгу за лист (6,70 фунтів стерлінгів у цінах 2011 року), тобто досить дешево, щоб прості люди змогли придбати ці повчальні твори. Були випущені і відбитки високої якості для колекціонерів на «чудовому» папері за ціною 1 шилінг 6 пенсів (близько 10 фунтів стерлінгів на 2011 рік).

Відбитки виконаних Беллом третьої і четвертої гравюр помічені більш ранньою датою — 1 січня 1750 року. Повторно їх віддрукував 1790 року Джон Бойделл, ці відбитки є нині рідкістю.

Після створення серії Хогарт більше не звертався до гравюри.

Гравюри

Перша стадія жорстокості

На першій з гравюр Том Нерон, чиє ім'я — відсилання до римського імператора або стягнення до «не герой» (Nero — no hero), за допомогою інших хлопчиків вставляє стрілу собаці в пряму кишку — ці тортури повторюють муку грішника в «Спокусах святого Антонія» Жака Калло. Значок з ініціалом на плечі його вицвілого і рваного пальта вказує, що він вчиться у благодійній школі району Сент-Джайлс. Цей сумнозвісний район нетрів є місцем дії багатьох робіт Хогарта, у тому числі «Провулка джину» і «Півдня» (з серії «Чотири пори доби»). Добрий хлопчик, ймовірно, хазяїн собаки, пропонує Тому їжу і просить його натомість перестати мучити тварину. В ролі доброго хлопчика, ймовірно, зображений молодий Георг III. Пізніше принцеса Уельська разом з Георгом очолила підписний лист хогартовської серії «Вибори». На відміну від похмурих потворних хуліганів, хазяїн собаки благовидний. Текст, що супроводжує картину (приводиться нелітературний переклад):

Два хлопчики вгорі праворуч від Нерона випалюють птахові очі смолоскипом, що горить; хлопчики в нижній частині гравюри закидають півня (ймовірно, це натяк на ворожнечу з французами, а також вказівку на те, що дія відбувається у традиційний для таких забав з півнями день, в Жирний вівторок). Ще один персонаж прив'язує до хвоста собаки кістку так, щоб вона не могла її дістати; пара кішок, що б'ються, підвішена за хвости, група хлопчиків дражнить їх. У нижньому лівому кутку на кішку нацькували собаку, а на далекому плані картини ще одну кішку з прив'язаними до неї пухирями викидають з вікна верхнього поверху. Ім'я Тома Нерона написано під зображенням повішеного (його малює крейдою один з хлопчиків) — це пророцтво долі головного персонажа. Відсутність парафіяльних офіцерів, які повинні стежити за дітьми, — докір з боку Хогарта. Художник був згоден з Генрі Філдингом у тому, що однією з причин зростання злочинності був поганий нагляд за бідняками: парафіяльні офіцери занадто часто були зацікавлені у своїй посаді тільки задля соціального статусу і грошей, які та могла принести.

Під текстом вказується авторство: «Створене В. Хогартом, опубліковано згідно з Парламентським актом від 1 лютого 1751 року» (Designed by W. Hogarth, Published according to Act of Parliament. Feb. 1. 1751). Цей акт — «Закон про авторські права на гравюри» 1734 року. Багато ранніх робіт Хогарта друкувалися у великих кількостях без його контролю або виплати авторських винагород, тому він заради дотримання своїх інтересів закликав друзів з Парламенту Великої Британії ухвалити закон про захист прав граверів. Хогарт був такий наполегливий в проведенні закону через Парламент, що той став знаний як «Закон Хогарта» (Hogarth Act).

Друга стадія жорстокості

На другій гравюрі — сцена біля Таві Інн Гейт (цю назву іноді з іронією пишуть як Thieves Inn Gate, «ворота злодійського кубла»), одного з готелів канцелярії, де зупинялися члени асоціації юристів Лондона. Том Нерон виріс і став найманим кучером. Його кінь, змучений роками важкої роботи і жорстоким поводженням, впав, зламав ногу і розбив віз. Том побив коня так сильно, що вибив йому око. Хогарт зображує чотирьох огрядних адвокатів, що намагаються вибратись з воза. Ймовірно, це карикатури на відомих у той час юристів, проте ідентифікувати їх неможливо. Тут же можна побачити, як пастух до смерті забиває ягня, переобтяженого осла б'ють по крупу, а розлючений бик підкидає одного зі своїх мучителів.

Жорстокість до тварин змінюється жорстокістю до людей; візник спить, не помічаючи, що з його бочки виливається на бруківку пиво, а його підвода давить хлопчика що грається. Плакати на задньому плані рекламують півнячі бої та бокс, що ще більше підкреслює атмосферу безвиході. Згідно з написом на одному з плакатів, боксерський поєдинок повинен відбутися в амфітеатрі Бротон, місці, відомому грубістю розваг. Його заснував «батько кулачного бою», Джек Бротон. За правилами того часу учасники боїв билися з прив'язаною до підлоги лівою ногою. Перемога присуджувалась тому, чиї рани визнавалися менш серйознимиUglow, p. 503.. На плакаті видно імена учасників боксерських поєдинків — Джеймс Філд, повішений за два тижні до випуску гравюр (він фігурує у фінальній картині серії), і Джордж «Цирульник» Тейлор. Останній, колишній чемпіон Англії, зазнав поразки від Бротона і вийшов на пенсію 1750 року. Після смерті Тейлора 1757 року Хогарт зробив ряд малюнків, що зображували його боротьбу зі смертю, — ймовірно, для надгробка.

Так само, як і в першій гравюрі, лише одну людину торкає вигляд мук тварини. Зліва від Нерона зображений перехожий, що записує номер візника, щоб повідомити про його поведінку.

Цілковита жорстокість

До часу третьої сцени Том Нерон пройшов шлях від жорстокого поводження з тваринами до крадіжки і вбивства. Він підбурив свою вагітну коханку Енн Гілл (Ann Gill) пограбувати її хазяйку і бігти. Зустрівши Енн, Нерон вбиває її з особливою жорстокістю: зап'ясток і вказівний палець жертви майже відірвані, шия глибоко розрізала. Її скринька і вкрадені нею товари валяються поряд з дівчиною на землі. На книзі, яка разом з молитовником випала зі скриньки, написано «Бог мстить за вбивство», майже відірваний палець Енн вказує на ці словаUglow, p. 504.. Жінка, що обшукує кишені Нерона, виявляє пістолети і безліч кишенькових годинників — свідоцтво про те, що він перетворився на розбійника (як Том Ідл в «Наполегливості і лінощах»Було висловлено припущення, що Том став розбійником з відчаю, втративши посаду кучера через те, що побив коня, а також за інші проступки.), і лист від Енн, який говорить :

Правопис досконалий, що для дівчини того часу і з такого середовища, мабуть, нереально, але Хогарт навмисно уникає всього, що могло б здатися в сцені смішним. Лист адресований «To Thos Nero at Pinne…».Рональд Полсон бачить паралелі між забитим до смерті ягням в другій з гравюр і беззахисною дівчиною, убитою тут. Під сценою розташований текст, згідно з яким Нерон якщо й не кається, то, в усякому разі, уражений своїми діями (наведений нелітературний переклад) :

Різні деталі гравюри покликані посилити похмуру атмосферу: вбивство сталося на кладовищі, можливо, в Сент-Панкрасі, або, за припущенням Джона Айрленда — в Мерілебоні; пролітають сова і кажан; місяць освітлює місце злочину; годинник б'є чаклунську годину. Побудова композиції схожа з «Арештом Христа» Антоніса ван Дейка. Серед тих, хто оточує Тома, знову знаходиться самотній добрий самарянин: з виразом жалю на обличчі він звертається до небес.

На гравюрі Белла Тома показано з вільними руками. Є відмінності в тексті листа; деякі предмети, наприклад, ліхтар і книга, більшого розміру і зображені набагато простіше; кущі не підстрижені, відсутній персонаж зліва від Тома.

Відплата за жорстокість

Засудженого Нерона, визнаного винним у вбивстві, повісили, а його тіло піддали ганебному процесу публічного розтину. Згідно з прийнятим через рік після виходу гравюр «Законом про вбивць» (1752), органи злочинця могли надаватися хірургам для вивчення. Вважалося, що ця обставина разом з відмовою в похованні буде додатковим чинником що стримує. В той час, коли Хогарт працював над серією гравюр, передача органів убивць не була закріплена законодавчо, проте хірурги іноді отримували тіла для досліджень.

Тома Нерона можна впізнати за татуюванням на руці. Мотузок, який все ще висить на шиї, вказує на спосіб страти. Прозектори, чиї серця загартовані довгими роками роботи з трупами, такі ж байдужі до Нерона, наскільки він був байдужий до своїх жертв. У Нерона виймають око, що в гравюрі є нагадуванням про те, що кінь втратив око з його вини, а собака їсть його серце — це відплата за жорстокість, яку він проявляв ще хлопчиком. Обличчя Нерона спотворене від болю. Цю неправдоподібну деталь Хогарт додав, щоб справити враження на глядача. Палець Тома зігнутий так само, як палець Ені в попередній сцені; він вказує на кістки, що варяться, — така ж участь чекає і на тіло Нерона.

Поки хірурги працюють з тілом під наглядом ученого у квадратній академічній шапочці, лікарі, яких можна упізнати за перуками і тростинами, не звертаючи уваги на процес, жваво розмовляють один з одним. Чоловік, що сидить у кріслі в центрі картини, — Джон Фреке, який був у той час президентом Англійського королівського хірургічного коледжу. Відомо, що 1749 року Фреке виступав проти розтину тіла засудженого змовника Босаверна Пенлеза.