Держів — село в Україні, у Розвадівській сільській громаді Стрийського району Львівської області. До 2020 року Держів разом з селом Острів підпорядковувалися Держівській сільській раді. Нині ці села належать до Розвадівської сільської громади. Населення становить 1076 осіб.
Географія
Село Держів розташоване на правому березі річки Дністер, за 58 км від обласного центру, 22 км від районного центру та 17 км від адміністративного центру сільської громади. За 4 км знаходиться найближча залізнична станція Більче-Волиця.
Населення У селі згідно всеукраїнського перепису населення 2001 року мешкало 1204 особи. Більшість із них українці, невелику частку становлять нащадки поляків, які до 1944 року складали майже половину кількості населення Держева. Нині у селі мешкає 1076 осіб.
Станом на 1883 рік у Держеві мешкало 916 осіб: 372 римо-католики, 525 греко-католиків та 19 юдеїв. У той час в селі діяла однокласова філіальна школа.
За даними 1893 року кількість населення становила вже 1019 осіб, (508 чоловіків та 511 жінок, без Острова), 276 з них римо-католики, 681 греко-католиками, 62 юдеї. За національною складовою джерело подає відповідні дані: у Держеві проживали лише 2 поляки, 62 німці і 955 русинів (українців). Цей поділ доволі умовний, оскільки невідомо, за якими критеріями визначалася національна приналежність .
Відповідно до статистичних даних 1905 року кількість мешканців Держева складала 1106 осіб, які жили у 157 селянських дворах і 12 панських господарствMilitärstatistische Feldelaborate Westgalizien I., II. und III. Theil. — Nakladatelské údaje. — Wien: K. k. Hof- und Staatsdruckerei, 1905. — S. 135. , а перепис населення від 31 грудня 1910 року подає інформацію про 1167 селян.
Згідно із дослідженням Володимира Кубійовича «Етнічні групи південно-західної Галичини», станом на 1 січня 1939 року у Держеві мешкало 1610 осіб. 900 з них були українцями, тільки 60 поляками, 620 латинниками і 30 євреями. Ось як автор пояснює ідентичність цих груп:
Українці — це особи греко-католицького віровизнання, що вживають української мови як розмовної і мають українське національне почуття.
Поляки — це римо-католики, що вживають польської мови і почувають себе поляками. Але великий відсоток слов'янського населення Галичини не виявляє одностайно всіх цих прикмет; ці особи утворюють переходові групи: так званих латинників і греко-католиків із польською розмовною мовою.
Латинники — це штучна, не вживана серед народу назва на означення римо-католиків, що їх розмовною мовою є українська мова і вони взагалі своїм побутом майже не відрізняються від українців. Латинники майже виключно селяни. Мова та побут в'яжуть їх з українцями, віровизнання — з поляками. Їхня національна свідомість була тривалий час нескристалізована. Якщо за австрійських часів національна свідомість латинників була, як згадано, взагалі нескристалізована, то за Польщі, головне у 1930-х роках, латинники ставали чимраз свідомішими поляками. Одночасно серед них ширилося знання польської мови, а почасти й перехід на польську розмовну мову.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. ДержівМоваКількість осібВідсоток українська 1190 98,84 російська 7 0,58 угорська 2 0,18 вірменська 1 0,08 циганська 1 0,08 польська 1 0,08 білоруська 1 0,08 інші 1 0,08+
Історія Хронологічні дані і відомості від найдавніших дат до кінця XIX століття На території села знайдено скарб бронзових речей (серп, прикрасу кінської збруї). Знахідки свідчать, що на місці села були поселення ще наприкінці бронзової доби (XIII—XI ст. до н. е.)
Уперше Держів писемно згадано 1470 року як власність Станіслава з ДурчицьGrzegorz Rąkowski Ukraińskie Karpaty i Podkarpacie: Część zachodnia. — Pruszkow: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2013. — 568 s. — ISBN 978-83-62460-31-1. .
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 3 лани (близько 75 га) оброблюваної земліZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — S. 167. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. .
Якщо вірити джерелам, 1578 року Держів належав панам Блізінському та Альбертові Нароєвському.
1608 року Юрій Вишневецький, син брацлавського та київського каштеляна, старости черкаського, канівського, лубенського, лоївського Михайла Вишневецького (1529—1584) і Гальшки Зенович (або Зеновичівни, †до 1594) передав Держів у власність Буському домініканському монастиреві, який сам і заснував спільно з дружиною Феодорою Чаплич, так само шляхтянкою, представницею давнього роду Галицько-Волинської Русі. Юрій Вишневецький — полонізований руський князь гербу Корибут, представник великого магнатського роду, нащадок засновника Запорізької Січі Дмитра Вишневецького, дядько затятого ворога Богдана Хмельницького і батька короля Речі Посполитої Яреми Вишневецького.
У період Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Держів та околиці сколихнули народні повстання та заворушення. 1648 року київецькі селяни вчинили напад на двір держівського дідича Яна Ґардлінського, грабуючи навколишні хати держів'ян:
«Різько грабіжний характер мав нахід селян з Київця на Держів. Коли держівський дідич Ян Ґардлінський переховувався у стрийському замку від козаків, вчасти піхотою впали серед страшного крику: галай! галай! до Держова…
Київецькі селяне кинули ся по хатах, позабирали, що ліпше найшли догідного, далі пігнали в погоню за селянами. Наздогнали їх і змусили покинути й останки свого добра. При тім так перестрашили одну селянку, жінку Івана Мельника, що вона розпрощалася з тим світом. Опісля повернули до села, вдарили на двір, службу розігнали і пограбували усе до чиста. Повертаючи позабирали з поля селянську і двірську худобу, навіть знищили попівську пасіку під лісом».
Автори цієї розвідки посилаються на скаргу Яна Ґардлінського, подану до війтівського суду Стрия 1649 року.
Протягом XIX-XX століть Держів був власністю кількох польських шляхетських та панських родів: Ґромініцьких, Вибрановських, Смажевських, Яблонських, Вноровських, Ґолеєвських. На старому цвинтарі збереглися каплиця-усипальниця Вноровських, збудована у 60-х роках XIX століття та гробівець родини Яблонських. Каплицю-усипальницю відремонтували на початку 90 років XX століття зусиллями селян та місцевої влади, гробівець Яблонських же розгромили в період Другої світової війни солдати ЧА, повикидавши мощі похованих там членів родини.
Нащадок родини Вибрановських, польський письменник Александр Вибрановський так описує Держів у своїх спогадахAlexander Wybranowski Dawne Dzieje. — Kraków: Nakładem Księgarni Spółki Wydawniczej Polskiej, 1893. — S. 35, 58, 59, 114. :
«Відтоді як староста Барецький Станіслав Вибрановський, батько мого діда Доміціуша Вибрановського, 1729 року через сімейні обставини залишився тут на Русі в Держеві, а його брат Кшиштоф оселився у Мазовєцькому воєводстві, вони майже не бачилися, так що мій дідо не знав свого стрия.
Згадуючи Держів, хочу розказати про іншого дідича села — Нікодима Смажевського. Пам'ятаю його вже літнім чоловіком. Дужий і плечистий, він носив себе по-польськи, але розмовляв найчастіше руською мовою, був чоловіком деспотичним із норовом вельможних панів, а забаганками брата нашого шляхтича. Двір свій тримав завжди відкритим для гостей, а вино привозив з Угорщини, бо хоч і майно мав чимале, проте на такі великі прийоми власних запасів могло і не вистачити…
За панів Вибрановських Держів був багатою маєтністю зі значними лісами, де водилося достатньо дичини і де відбувалися найгучніші полювання. Ліси в Лисятичах воєводи Гуменецького, в Рудниках панів Шептицьких і в Черниці, що належала до володінь роздільських панів Жевуських, разом становили велику територію для полювань. А коли взимку замерзав Дністер, і ця площа з'єднувалася з лісами дроговизького староства та Роздолу, то мисливці мали у своєму розпорядженні кілька тисяч моргів лісу, де водилися не тільки кабан та олень, але й ведмедя було неважко побачити, який часто сходив туди з гір.
Дід мій розказував, що хлопцем часто брав участь у полюваннях. З'їжджалися в ті краї мисливці здалеку і полювали тижнями. Звідусіль тільки й чути було, що розмови про кабана, оленя та інші мисливські пригоди».
У спогадах Александр Вибрановський подає заповіт свого прапрадіда Марціна Вибрановського, хорунжого Подільського воєводства, написаний 1720 року. Марцін заповідає не хоронити його в Держеві, а відразу відвезти до Львова. Держів, де написав свою останню волю, передає у спадок найстаршому синові Станіславу, прадідові Александра Вибрановського.
Перша світова війна Влітку 1915 року біля Держева велися бої між військом Австро-Угорщини та російською армією. В селі знаходився постій австро-угорських вояків. Згідно із церковними метриками деяких із них поховано на місцевому цвинтарі.
Внаслідок вибуху амуніції, яку тримали у плебанії римо-католицького священника Миколая Вітковського, житловий будинок і господарські будівлі ксьондза було повністю знищено. Миколай Вітковський писав, що протягом чотирьох років мусив жити у «тісній сільській хатинці»Tomasz Kargol Odbudowa Galicji ze zniszczen wojennzch w latach 1914—1918. — Krakow: Uniwersytet Jagiellonski, 2012. — S. 22, 159. — ISBN 978-83-62261-49-9. .
Військові дії поблизу Держева у червні 1916 року призвели до смерті 14-тирічного хлопчика, в хату якого влучила граната.
Шпигуноманія, або як її ще називають, шпигунська істерія в Австро-Угорщині, навісила на русинів (українців Галичини, Буковини, Закарпаття) тавро зрадників і прислужників царської Росії на прикордонних територіях цісарської монархії. Протягом першої світової війни було страчено тисячі мирних жителів, запідозрених у зрадіAnton Holzer Das Lächeln der Henker. Der unbekannte Krieg gegen die Zivilbevölkerung 1914-1918. — Darmstadt: Primus Verlag, 2008. — 208 s. — ISBN 978-3896783752. . З метричних книг держівського костелу відомо, що 13 червня 1916 австрійські вояки стратили одного місцевого жителя, звинувативши його у шпигунстві на користь Росії.
Список мешканців Держева (можливі доповнення), котрі воювали під час першої світової війни:
1. Вітковський Кость, піхотинець, Полк Ляндштурму № 22, 4 рота, 1874, поранений
2. Вітковський Іван, Цісарський і королівський Ляндвер, № 33, 2 запасна рота, 1883, військовополонений, Ірбіт, Перм, Росія
3. Вітковський Степан, стрілець, 1-ий Стрілецький полк, 7 рота, 1881, поранений
4. Гамаль Григорій, полковник, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 13 рота, 1892, поранений
5. Гладій Степан, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 4 запасна рота, 1891, військовополонений, Об’єднаний евакуаційний шпиталь № 13 у Москві, Росія
6. Гладкий Василь, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 6 рота, 1896, поранений
7. Гузар Іван, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 3 рота, 1893, поранений
8. Дубик Йосип, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 12 рота, 1897, поранений
9. Зубрицький Василь, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 16 рота, 1893, загинув
10. Іваночко Дмитро, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 10 рота, 1892, поранений
11. Іваночко Ясь, піхотинець, Полк Ляндштурму № 83, 7 рота, 1874, військовополонений, Ашхабад, Росія
12. Кіндій Іван, Цісарський і королівський Ляндвер, № 33, 7 рота, 1897, поранений
13. Кіндій Теодор, піхотинець, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 2 запасна рота, 1891, військовополонений
14. Климковський Йосип, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 2 рота, 1892, військовополонений
15. Мелешко Іван, стрілець, Цісарсько-Королівський стрілецький полк № І, 2 рота, 1894, поранений
16. Мелешко Іван, Цісарський і королівська Тірольська Бригада Ляндштурму № ІІ, 4 рота, 1887, поранений
17. Мороз Петро, Цісарський і королівський піхотний полк № 9, 15 рота, 1886, військовополонений, Росія