Ту́рок, відомий також як Механічний турок або Автомато́нний шахі́ст (, «шаховий турок»; ) — фальшивий автомат, побудований наприкінці XVIII століття, який нібито міг грати в шахи з людиною. Виглядав як тумба зі встановленою на ній шахівницею, біля якої містилася скульптура чоловіка в турецькому одязі. З 1770 року до його руйнування внаслідок пожежі 1854 року різні власники представляли цей пристрій як автоматон, хоча зрештою було доведено, що то була ретельно продумана містифікація і пристрій приховано керувався людиноюSee SCHAFFER, Simon (1999), «Enlightened Automata», in Clark et al. (Eds), The Sciences in Enlightened Europe, Chicago and London, The University of Chicago Press, pp. 126—165.. Його сконструював і урочисто відкрив 1770 року (; Кемпелен Фаркаш, 1734—1804), щоб справити враження на імператрицю Марію Терезію. Механізм сприймався як штучний шахіст, здатний обіграти будь-якого суперника-людину, а також вмів розв'язувати шахову задачу «Обхід конем», яка вимагає, щоб гравець ходом коня обійшов усі клітинки шахівниці, відвідавши кожну лише один раз.
Публічно розрекламований як автомат «Турок» (це прізвисько він одержав через типовий вигляд скульптури) був механічним ілюзіоном, який дозволяв шаховому майстрові сховатися всередині та звідти керувати машиною. З кваліфікованим оператором Турок вигравав більшість партій. Апарат мандрував усією Європою та обома Америками протягом понад 80 років, поки 1854 року не згорів у пожежі. За час існування завдав поразки багатьом гравцям, що кинули виклик, зокрема відомим державним діячам, як-от Наполеон Бонапарт чи Бенджамін Франклін. 1804 року купив пристрій і виставляв його. Шаховими майстрами, які таємно керували ним, були Йоганн Альґаєр, , Аарон Александр, Вільям Льюїс, і , але оператори всередині механізму під час початкового турне Кемпелена залишаються невідомими.
Створення Турка
На створення Турка Кемпелена надихнули відвідини двору Марії Терезії Австрійської в Шенбрунн, де виконував ілюзіон. У бесіді, яка відбулась після цього, Кемпелен пообіцяв повернутися в палац з винаходом, який перевершить ілюзіонRicky Jay, «The Automaton Chess Player, the Invisible Girl, and the Telephone», Jay's Journal of Anomalies, vol. 4 no. 4, 2000..
Результатом виклику став автоматичний шахістEdgar Allan Poe, «Maelzel's Chess-Player», Southern Literary Journal, April 1836; available on the internet via the Edgar Allan Poe Society of Baltimore, Maryland, URL accessed 19 December 2006.Karl Gottlieb von Windisch, Briefe über den Schachspieler von Kempelen nebst drey Kupferstichen die diese berühmte Maschine vorstellen, or Inanimate Reason; or, A Circumstantial Account of that Astonishing Piece of Mechanism, M. de Kempelen's Chess-Player, Now Exhibiting at No. 9 Savile-Row, Burlington Gardens (London, 1784); translation taken from Levitt., відомий згодом як Турок. Машина являла собою манекен з людською головою і тулубом у натуральну величину, який мав чорну бороду і сірі очіStephen Patrick Rice, Minding the Machine: Languages of Class in Early Industrial America (Berkeley, University of California Press, 2004), 12. й був одягнений у турецький халат і чалму. За словами журналіста і автора , це був «традиційний костюм східного ». У лівій руці він тримав довгу османську курильну трубку коли перебував у стані спокою, при цьому його правиця лежала на великому закритому століTom Standage, The Turk: The Life and Times of the Famous Eighteenth-Century Chess-Playing Machine (New York: Walker, 2002), 22–23., який був приблизно 110 см завдовжкиThe dimensions from Jay's Journal, which expresses them to the nearest half-foot. Metric versions thus can only be precise to the nearest multiple of fifteen centimetres. If we conventionally round to the closest multiple of five centimetres, the cabinet was very roughly 110×60×75 cm and the chessboard very roughly 50 cm square., 60 см завширшки і 75 см заввишки. На столі була шахівниця завширшки 18 дюймів. Фронтальна частина стола складалася з трьох дверцят, отвору і шафи, в якій зберігався комплект фігур зі слонової кістки червоного й білого кольоруStandage, 24..
Інтер'єр машини був дуже складним і спроєктованим так, щоб ввести в оману тих, хто спостерігав за нею. Якщо відкрити ліві передні дверцята, то можна було побачити декілька шестерень і гвинтиків, схожих на годинниковий механізм. Це відділення було спроєктовано так, що якщо водночас були відкриті задні дверцята стола, то машина проглядалася наскрізь. З іншого боку стола машинерії не було; замість цього він містив червоні подушки і знімні частини, а також латунні деталі. Це відділення також було розроблено так, щоб забезпечити чіткий огляд крізь машину. Під сутаною османського манекена було двоє інших дверцят. Вони так само містили годинникові механізми й забезпечували проглядання крізь машину. Дизайн дозволяв ведучому відкривати всі дверцята для публіки, щоб підтримувати ілюзію її повного автоматизмуStandage, 24–27..
Ні годинниковий механізм, який було видно з лівого боку машини, ні ящик, в якому зберігався шаховий набір, не простягалися повністю в задню частину стола, а займали лише третину ширини. Всередині містилось пересувне крісло, що дозволяло оператору пересуватись з місця на місце й таким чином уникати спостереження, коли ведучий відчиняв різні дверцята. При пересуванні сидіння фіктивна техніка пересувалась на його місце, що дозволяло людині й далі приховуватися всередині столаStandage, 195—199..
Шахівниця на столі була досить тонкою, щоб не завадити дії крізь неї магнітів, прикріплених до основи кожної шахової фігури. Фігура притягувала магніт, розташований під відповідним полем шахівниці, з прикріпленою до нього ниткою. Це дозволяло оператору всередині машини спостерігати за пересуванням фігурStandage, 202.. Поля під шахівницею позначались відповідними цифрами, 1-64, дозволяючи оператору точно побачити, на яке поле опонент пересунув фігуру. Внутрішні магніти були розташовані таким чином, що зовнішні магнітні сили не впливати на них, і Кемпелен часто дозволяв розташовувати біля шахівниці великий магніт, щоб показати, що машина нібито не використовує магнетизмThomas Leroy Hankins and Robert J. Silverman, Instruments and the Imagination (Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1995), 191..
Як додатковий засіб обману, Турок мав невелику дерев'яну труноподібну коробку, яку ведучий ставив на стіл. У той час як Йоганн Непомук Мельцель, наступний власник машини, не використовував коробкуGerald M. Levitt, The Turk, Chess Automaton (Jefferson, N.C.: McFarland, 2000), 40., Кемпелен часто вглядався в неї під час гри, натякаючи, що коробка контролювала деякі аспекти роботи машини. Дехто вважав, що коробка володіла надприродною силою; написав у своїй книзі 1784 року «Неживий розум», що «[о]дна старенька леді, яка ще не забула свої дитячі казки… пішла і сховалася на сидінні біля вікна, якомога далі від злих духів, які, на її тверде переконання, володіли машиною».
Всередині також була , крізь яку проходили важелі, під'єднані до пантографних важелів, які контролювали ліву руку манекена. Металевий вказівник на пантографі рухався внутрішньою шахівницею і одночасно пантограф переміщував руку Турка над шахівницею на столі. Діапазон рухів дозволяв операторові переміщувати руку Турка вгору і вниз, а поворот важеля стискав і розтискав пальці, дозволяючи брати фігури на шахівниці. Весь простір усередині оператор міг бачити завдяки світлу простої свічки, що горіла завдяки системі вентиляції, яка проходила через манекенLevitt, 147—150.. Інші частини машинерії створювали годинниковий звук, коли Турок робив хід, що ще більше посилювало машинерну ілюзію, а Турку дозволяла робити різні вирази обличчяSound: Standage, 27–9. Facial expressions: George Atkinson, Chess and Machine Intuition (Exeter: Intellect, 1998), 15–16.. Після того, як Турка придбав Мельцель, він додав до нього голосову скриньку, яка дозволяла машині сказати «Échec!» (французьке слово, що означає «шах») під час партій.
Оператор всередині машини також мав інструменти, які допомагали йому в спілкуванні з ведучим зовні. Два мідних диски, оснащені номерами, розташовувались один навпроти одного на внутрішній і зовнішній поверхнях стола. Стрижень міг обертати диски до потрібного номера, який і був кодом для спілкуванняStandage, 203—204..
Виступи Турок дебютував 1770 року в палаці Шенбрунн, близько шести місяців після ілюзіону Пельтьє. Кемпелен звернувся до глядачів, представивши своє творіння, і почав демонстрацію машини та її частин. Кожен показ Турка Кемпелен починав з відкриття дверцят і шухляд стола, дозволяючи глядачам оглядати машину. Після цієї демонстрації Кемпелен оголошував, що машина готова прийняти викликStandage, 24–17..
Кемпелен повідомляв гравцеві, що Турок гратиме білими та зробить перший хід. Між ходами турок тримав свою ліву руку на подушці. Турок був здатен кивнути двічі, якщо загрожував ферзеві опонента і тричі — якщо робив шах королю. Якщо суперник робив недозволений хід, то турок хитав головою, пересував фігуру назад і робив власний хід, тим самим змушуючи супротивника пропустити хідLevitt, 17.. Мандрівник , який побував на одному з сеансів, спробував обдурити машину, «зробивши ферзем хід коня, але мій механічний противник не погодився з цим, він взяв мого ферзя і поставив на те поле, з якого я його пересунув»Louis Dutens, from a letter published in Le Mercure du France (Paris, circa October 1770; later translated into English and reprinted in Gentleman's Magazine (London); translation taken from Levitt.. Кемпелен дозволяв глядачам під час партії ходити по кімнаті, підносити до стола магніти, залізо і магнетит, щоб перевірити, чи машиною не керує магніт або тягарець. Першою людиною, яка зіграла проти Турка, був , австрійський палацовий придворний. Поряд з іншими претендентами в той день, він був швидко переможений, а спостерігачі матчу зазначали, що машина грала агресивно і зазвичай перемагала своїх супротивників за тридцять хвилинStandage, 30..
Інша частина показу машини полягала у вирішенні задачі про хід коня, знаменитої шахової головоломки. Задача полягає в тому, щоб обійти конем усі клітини шахівниці, торкнувшись кожного поля лише один раз. Хоча більшість досвідчених шахістів того часу все ще боролася з цією головоломкою, турок був здатен здійснити обхід без будь-яких труднощів з будь-якої вихідної точки з допомогою перфокарти з зображеною там схемою, якою користувався оператор.
Турок також мав можливість спілкуватися з глядачами за допомогою дошки з літерами. Оператор, чия особа в той період, коли Кемпелен представив машину в палаці Шенбрунн невідомаStandage, 204—205, був у змозі зробити це англійською, французькою та німецькою мовами. Університетський математик Карл Фрідріх Гінденбург вів записи розмов під час перебування Турка в Лейпцигу й опублікував їх 1789 року під назвою «Über den Schachspieler des Herrn von Kempelen und dessen Nachbildung» (Щодо шахіста, яким володіє містер Кемпелен і його копії). Теми запитань і відповіді Турка включали його вік, сімейний стан і таємниці його влаштуванняLevitt, 33–34..
Турне Європою Після дебюту машини інтерес до неї зріс по всій Європі. Проте Кемпелен був більше зацікавлений у своїх інших проєктах і уникав показу Турка, часто брешучи потенційним суперникам, що нібито він у ремонті. Фон Віндіш написав в один момент, що Кемпелен «відмовив своїм друзям і натовпу зацікавлених осіб з усіх країн у задоволенні побачити цей знаменитий автоматон»Standage, 37.. За десятиліття після свого дебюту в палаці Шенбрунн Турок зіграв лише проти одного супротивника, шотландського вельможі сера , і Кемпелен навіть пішов на те, що повністю розібрав Турка після матчуStandage, 36–38.. Переказували, що Кемпелен називав свій винахід «просто багатель», був не задоволений його популярністю і вирішив продовжити роботу над паровими двигунами і машинами, що імітують людське мовленняHamilton, Sheryl (2013) «Invented Humans: Kinship and Property in Persons» In: Impersonations: Troubling the Person in Law and Culture, University of Toronto Press, .