Націона́льний істо́рико-культу́рний запові́дник «Качані́вка» — садиба в селищі Качанівка Прилуцького району Чернігівської області на берегах річки Смош.

Заповідник створений 1981 року на основі палацового ансамблю та парку дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі. В лютому 2001 року парку надано статус національного парку.

Урочище Качанівка розкинулось на околиці села на горбистій місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам'ятками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, «руїнами», амфітеатром.

Генеральний директор комплексу — заслужений працівник культури Буренко Володимир Борисович.

Палацовий ансамбль

Палац

Палац — споруда в стилі класицизму з елементами, властивими для періоду історизму, цегляна, другий поверх дерев'яний, фанерований цеглою. У інтер'єрах використано червоне дерево, дуб, мармур, штучний мармур, поліхромні метлахські кахлі, кольорове скло. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані з трьома ризалітами з боку паркового фасаду. З боку головного фасаду під прямим кутом до палацу примикають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну, П-подібну в плані, форму.

Центральна частина палацу увінчана напівсферичним декоративним куполом на високому рустованому барабані. Ребристий купол завершується невеликим оглядовим майданчиком, захищеними металевими ґратами. По периметру барабана є ряд овальних вікон, обрамлених профільованою лиштвою. Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою двоповерховою лоджією, обмеженою кутовими пілонами і портиком з чотирма колонами доричного ордеру, несучим антаблементом з тригліфами і розетками в метопах. Завершується портик складним за композицією уступчастим фронтоном, обабіч якого — парапет-балюстрада, прикрашена вазами. З боків центральної частини фронтону — скульптура, а в центрі — ліпна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду оброблені рустом. Віконні отвори прямокутні, над ними на 2-му поверсі прямі сандрики і ліпні прикраси.

Парковий фасад близький за рішенням до головного, але потрактований мальовничніше. В центрі — 6-колонний портик тосканського ордеру, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані якого ліпний мотив. Ризаліти і торцеві фасади оперезані колонадою на рівні 1-го поверху, що несе тераси 2-го поверху з ажурною металевою огорожею, їм відповідає балкон 2-го поверху в межах портика. Ризаліти на 1-му поверсі заокруглені, на 2-му — 5-гранні.

Планування палацу — коридорно-анфіладне в центральному корпусі і коридорне у флігелях. Планувальна структура дійшла до наших днів. На 1-му поверсі вестибюль і літня зала, у вестибюлі фільонкова обшивка стін і дерев'яні сходи, що ведуть до їдальні та лицарська зала з професійним розписом плафону початку XIX століття. У палаці збереглися фрагменти старовинного інтер'єру — каміни, дзеркала на мармурових підставках, кахельні печі, тощо. Основні габарити палацу в плані — 73×21 м. Палац становить значне зацікавлення як пам'ятник садибно-палацового типу XIX століття у комплексі з ансамблем. Велику цінність мають інтер'єри, що збереглися.

Флігелі

Флігелі, північний і південний (1770–1824) майже ідентичні за архітектурними формами. Побудовані одночасно з палацовим корпусом. Авторство, як і палацу, приписують архітекторові Карлові Бланку. Будував архітектор Максим Мосципанов. Спершу флігелі з'єднувалися з палацом одноповерховими переходами. В період з 1808 по 1824 роки над західною частиною флігелів розібрали мансарди, надбудували дерев'яний 2-й поверх, і тоді ця частина флігелів увійшла до складу палацу. Добудували східні частини флігелів, завдяки чому перед палацом утворився глибокий курдонер. Звели колонади південної і північної терас.

Флігелі вирішені в стилі класицизму з елементами історизму, цегляні, 1-поверхові, прямокутні в плані, тиньковані, рустовані, перекриті трисхильним дахом з покрівлею з листової сталі. У середній частині фасадів флігелів, звернених до курдонеру, — 4-колонні пристінні портики, тричвертні колони яких підтримують антаблемент і фронтони з середньою підвищеною частиною, що членуються 4 пілястрами. Між середніми пілястрами — вікно з напівциркульною перемичкою, обрамленою аркою зі замковим каменем. Входи у флігелі — між двома середніми колонами портика. Прямокутні дверні і віконні отвори в межах портиків мають замкові камені і горизонтальні сандрики. На довгих фасадах обох флігелів з боків портиків по два прямокутні вікна з рустуванням у вигляді замкових каменів. Торець північного флігеля глухий рустований, на торці південного — кругла вежа. Перекриття пласкі дерев'яні.

Планування флігелів — коридорне.

Основні габарити: довжина — 21 м, ширина — 8,5 м, висота — 4,5 м.

Башта Башта побудована в 1866–1898 роках як водонапірна споруда. Розміщена на території парадного двору з торця південної служби. Під час радянсько-німецької війни була пошкоджена, відновлена 1947 року. побудована в стилі історизму з цегли, потинькована, побілена, кругла в плані, триярусна. Стіни башти на висоту двох нижніх ярусів рустовані. Яруси розчленовані карнизами. Вхід в башту зі сходу, через прямокутний дверний отвір. На 1-му ярусі — два прямокутні вікна — з півдня і півночі, на 2-му ярусі башти — з півдня, зі сходу і півночі — по два спарені вікна, обрамлені лиштвами і розділені пілястром, висота якого дорівнює висоті вікна. На 3-му ярусі — круглі вікна, що виходять на чотири сторони світу, між ними розміщені ніші. Фасад башти завершений карнизом, над яким невисоке опорне кільце, увінчане шатром у вигляді увігнутого конуса, завершеного шпилем.

Основні габарити: діаметр — 6 м, висота — 12,6 м (до перекриття), 20 м зі шпилем.

Служби Служби (1830—1840-ві роки) розташовані на парадному дворі садиби. Дві будівлі служб ідентичні за своїми архітектурними формами. Споруди в стилі пізнього класицизму, основні об'єми з цегли, мезоніни — дерев'яні, прямокутні в плані, тиньковані. Центральна частина головного фасаду акцентована величезною напівциркульною нішею, в яку вписаний портик тосканського ордера 1-го поверху, що підтримує балкон мезоніну з балюстрадою. Скульптури сплячих левів встановлені з боків головних входів. Споруди включені в композицію парадного двору ансамблю.

Альтанка Глінки

Альтанка Глінки (1830-ті роки) розміщена на вершині пагорба на території парку.

Побудована у стилі романтизму. Зазнала деяких змін наприкінці XIX століття. Під час радянсько-німецької війни пошкоджена, відновлена 1947 року. Тоді ж, імовірно, з'явився живопис в медальйонах. Споруда з цегли, тинькована, 8-кутна в плані, причому грані, що відповідають головним осям, ширші від граней на діагональних осях, дах — купол з фігурним шпилем.

Під альтанкою в товщі пагорба міститься підвал із склепінням, з декоративними нішами і сходами всередині стін. Підвал має 4 дверні отвори (3 з них закладені). Перед входами — трапецієподібні майданчики, обмежені підпірними стінами, спорудженими по зрізу пагорба. Вікна та двері мають стрільчасту форму. Фасади прикрашені медальйонами, розписаними за сюжетами опери «Руслан і Людмила». Покриття підлоги — металева плитка.

Розміри: висота з підвалом — 16 м, ширина — 8,3 м.

Альтанка — цікавий зразок паркової архітектури малих форм початку XIX століття, що гармонійно поєднується з природним оточенням. За переказами в павільйоні композитор Михайло Глінка працював над оперою «Руслан і Людмила».

Георгіївська церква

Георгіївська церква (1817–1828) споруджена в стилі ампір, з цегли, потинькована і побілена. У плані хрестоподібна з видовженим західним раменом і дзвіницею, що примикає до неї, з напівкруглою апсидою і кутовими прямокутними в плані камерами, рівними по висоті основному об'єму. Західний вхід акцентований 4-колонним доричним портиком (колони подвоєні), зверху антаблемент з тригліфами по фризу.

Втрачені північний і південний портики церкви і два верхні яруси дзвіниці, що значно збідніло силуети храму.

Фасади дзвіниці і кутових камер рустовані. Отвори прямокутні і напівциркульні, декоровані пілястрами, сандриками, архівольтами. Центральне приміщення церкви перекрите куполом, в західній частині — хори, на які ведуть гвинтові сходи в товщі західної стіни, рамена перекриті напівциркульними склепіннями. Над апсидою — конха.

Господарська споруда Господарська споруда (кінець XIX століття) дійшла до наших днів з невеликими перебудовами. Стилістично близька до споруд палацового комплексу (неокласицизму). Будівля з цегли, побілена, прямокутна в плані з ризалітом в центрі східного фасаду, одноповерхова. Корпус значної протяжності, північний фасад членується пілястрами. Підфризовий поясочок, переходить в обрамлення круглих вікон, виділяє на фасаді піддашшя. Центральна частина головного фасаду акцентована 4-колонним портиком, над подвоєними колонами якого антаблемент і трикутний фронтон. Споруда з пласким склепінням, чотирисхильним дахом на дерев'яних кроквах, покрівля металева. На фасадах під карнизом — колоподібні верхні вікна. В процесі експлуатації — повне внутрішнє перепланування.

Розміри споруди: довжина — 28 м, ширина — 11,2 м, висота — 5,7 м (до даху).

Пам'ятник є цікавим прикладом господарської садибної споруди кінця XIX століття.

Парк Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним із найбільших пейзажних парків в Україні та Європі. Виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів чагарників. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймута, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горохоплідний. З екзотів привертають увагу коркове дерево амурське, маслинка вузьколиста, птелея, катальпа.

Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, Гірки Кохання і Вірності, Штучні руїни на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетинають парк у всіх напрямках.

Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.

Історія

Заснування

Садиба була заснована на місці хутора як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії графа П. О. Рум'янцева-Задунайського. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосципанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — поч. XIX століть.

Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які загалом асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецьких воєн.

Тарновські

1808 року Рум'янцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба переживає другий будівельний період. Розширюється територія садиби, палац перебудовують у стилі російського класицизму, зводять нові будівлі, закладають пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син його дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський, і понад 70 років садиба належала Тарновським.