Операція «Даунфол» () — план вторгнення Союзників (головним чином, військ США) в Японію в кінці Другої світової війни. Операція була скасована після капітуляції Японської імперії через ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі і вступу Радянського Союзу у війну проти неї.
Операція повинна була складатися з двох частин: операцій «Олімпік» (Olympic) і «Коронет» (Coronet). В ході операції «Олімпік», початок якої було заплановано на жовтень 1945 року, з використанням недавно окупованої Окінави як плацдарму, повинна була бути захоплена південна третина одного з головних японських островів, Кюсю. Пізніше, навесні 1946 року, на оточуючу Токіо рівнину Канто, острів Хонсю, в ході операції «Коронет» мав висадитися десант, підтримуваний з Кюсю авіацією.
Географія Японії робила план вторгнення очевидним для японського командування, воно підготувало план оборони — операцію «Кецуго» (決号作戦). Японці планували тотальний захист острова Кюсю, виділивши в цих цілях більшу частину резервів.
Прогнози можливих втрат при здійсненні операції розрізняються, однак, як вважається, вони були б надзвичайно високі: залежно від ступеня участі в бойових діях японських цивільних осіб, вони могли б обчислюватися мільйонами для Союзників і десятками мільйонів для японців.
Розробка Відповідальність за планування операції «Даунфол» лягла на американських воєначальників: адмірала флоту Честера Німіца, генерала армії Дугласа Макартура та членів Об'єднаного комітету начальників штабів — адміралів флоту Ернеста Кінга і Вільяма Ліхі, генералів армії Джорджа Маршалла і Генрі Арнольда (останній очолював ВПС США). У той час розробка атомної бомби велася в найсуворішому секреті під контролем декількох високопоставлених чиновників; офіцери, які планували вторгнення в Японію, не знали про існування Манхеттенського проекту.
Протягом всієї війни на Тихому океані, на відміну від Західноєвропейського фронту, Союзники не могли домовитися про те, хто стане верховним головнокомандувачем на цьому театрі бойових дій. Командування було розділено по регіонам: наприклад, в 1945 році в Тихоокеанському районі військами Союзників керував верховний головнокомандувач Честер Німіц, в той час як на Південно-західному театрі Тихого океану верховним головнокомандувачем був Дуглас Макартур. Вторгнення в Японію, однак, вимагало єдиного командування. Протистояння між різними родами військ — ВМС США хотіли бачити на цій посаді Німіца, в той час, як армія США висувала Макартура — було таким запеклим, що могло зірвати планування. Зрештою, ВМС погодилися на верховне командування Макартура, якщо в цьому виникне необхідність.
Обговорення Найбільшу увагу, при плануванні, було зосереджено на часі і жертвах: необхідно змусити Японію капітулювати в найкоротші терміни, з мінімально можливими втратами для військ Союзників. До Квебекської конференції 1943 року спільна американо-британська комісія розробляла план «Оцінка та проектування розгрому Японії» , який не передбачав висадку на японські острови до 1947–1948 років. Американський Об'єднаний комітет начальників штабів, навпаки, вважав затягування війни до такої міри, небезпечним для національного бойового духу. На Квебекській конференції ОКНШ вирішив, що Японія повинна бути примушена до капітуляції не пізніше ніж через рік після того, як це зробить Німеччина.
ВМС США закликали використовувати блокаду і авіаудари. Вони запропонували операції по захопленню Кореї і територій авіабаз поблизу Шанхаю, для використання їх бомбардувальниками. З іншого боку, армія США стверджувала, що така стратегія затягне війну на невизначений термін і призведе до невиправданих людських втрат, тому вона вважала за необхідне безпосереднє вторгнення на основні острови Японського архіпелагу. Зрештою, перемогла точка зору армії.
Географічно, Японія представляла важку мету з нечисленними пляжами, придатними для вторгнення. Тільки південний з основних японських островів, Кюсю, і Регіон Канто (на північний захід і схід від Токіо) підходили для десантування. Союзники вирішили почати вторгнення в дві стадії: в ході операції «Олімпік» повинен бути атакований острів Кюсю; там будуть створені авіабази, літаки з яких підтримають операцію «Коронет» по висадці десанту в Токійській затоці.
Припущення Тоді як географія Японії була відомою і незмінною, американські військові планувальники могли тільки оцінювати з якою обороною доведеться зіткнутися наступаючим. Ґрунтуючись на розвідданих, доступних на початку 1945 року, їхні припущення включали наступне:Річард Керенс Сутерленд et al. , /usamhi/DL/showdoc.pl?docnum=20 «DOWNFALL»: Strategic Plan for Operations in the Japanese Archipelago ; 28 May 1945. PDF.
«Проведенню операції в даній місцевості буде перешкоджати не тільки присутні там імперські збройні сили, а й фанатично налаштоване населення.» «Приблизно три дивізії будуть розташовані на південному Кюсю, а ще три — на північному Кюсю на момент початку операції Олімпік .» «Загальна чисельність військ захисників, які можуть бути зібрані для операції проти Кюсю не перевищить від восьми до десяти дивізій, і ця кількість буде дуже швидко досягнута.» «Приблизно двадцять одна дивізія захисників, включаючи резервні дивізії, перебуватимуть на Хонсю на початку операції Коронет і чотирнадцять з цих дивізій можуть бути розгорнуті в районі рівнини Канто.» "Ворог може відвести свою авіацію наземного базування з азійського материка для захисту від наших нейтралізуючих атак. При таких обставинах він може зібрати від 2000 до 2500 літаків в цьому районі за умови напруження всієї економіки, і ці сили можуть діяти проти десантів на Кюсю використовуючи аеродроми на власній території. "
«Олімпік»
Операція Олімпік , вторгнення на Кюсю, повинна була початися в «день Х», який був призначений на 1 листопада 1945 року. Об'єднаний флот Союзників мав стати найбільшим з коли-небудь зібраних, він повинен був включати сорок два авіаносця, двадцять чотири лінкори і чотири сотні ескадрених і ескортних міноносців . Чотирнадцять американських дивізій мали взяти участь у перших десантах. Використовуючи Окінаву як плацдарм, метою операції було захоплення південної частини Кюсю. Захоплена територія мала стати майбутнім плацдармом для атаки на Хонсю в рамках операції Коронет .
Олімпік також включав план дезінформації, відомий як операція Пастель . Пастель мала на меті переконати японців, що Об'єднаний штаб відмовився від планів по безпосередньому вторгненню на територію Японських островів, а замість цього планує оточити і проводити бомбардування Японії. Ця операція нібито передбачала захоплення баз на Формозі, на китайському узбережжі і в акваторії Жовтого моряSkates, The Invasion of Japan , с. 160..
20-та повітряна армія продовжувала грати свою роль як головний виконавець стратегічних бомбардувань Союзників по Японським островам. Тактична авіаційна підтримка під час підготовки до вторгнення мала здійснюватися силами Далекосхідного повітряного флоту США — з'єднанням, в яке входили 5-й, 13-й і 7-й повітряні флоти. FEAF відповідав за напади на японські аеродроми і транспортні артерії на Кюсю і півночі Хонсю (протока Каммон) і для досягнення та утримання переваги в повітрі над пляжами висадки.
До початку висадки повинна була проведена операція по захопленню островів Танегасіма, Яку і Косікідзіма, починаючи з X-5Skates, The Invasion of Japan , с. 184.. Окінавськая операція продемонструвала важливість наявності безпечних якірних стоянок поблизу від місця висадки, що повинно було знизити втрати при десанті і від авіанальотів.
Кюсю повинна була захопити 6-та армія США в трьох точках — Міядзакі, Аріаке і Кусікіно. Якщо покласти годинник на карту Кюсю, ці точки відповідали б 4, 5 і 7 годинам відповідно. 35 пляжів, куди планувалося висадити десант, отримали назви за марками автомобілів: від Остін , Бьюїк , Кадиллак до Штуц , Уінтон і Зефір 'Назви пляжів для операції проти Кюсю; з COMPHIBSPAC OP PLAN A11-45 10 серпня 1945 року. Skates, The Invasion of Japan , додаток з малюнками. Враховуючи, що на кожну висадку планувалося використати по корпусу, планувальники вторгнення припускали, що чисельність американських військ перевищить японські з розрахунку три до одного. На початку 1945 року Міядзакі був фактично беззахисний, в той час як Арітаке з його прилеглої гаванню був добре укріплений. Хоча Кусікіно був укріплений слабо, його навколишня місцевість суттєво збільшила б час для висадки морських піхотинців, та досягнення успіху у наступі на позиції супротивника.
Передбачалося, що вторгнення охопить не весь острів, а тільки його південну третину до пунктирної лінії на карті, що відзначає «спільний кордон наступу на північ» . Південний Кюсю мав стати плацдармом і доступною авіабазою для операції Коронет .
«Коронет» Операція Коронет ( — вінець, корона) — вторгнення на Хонсю, та рівнину Канто, на південь від Токіо, мало розпочатися в «день Y», який був призначений на 1 березня 1946 року. Операція Коронет повинна була стати найбільшою морською десантною операцією в історії, в якій взяли б участь 25 дивізій, включаючи резерв, який був призначений для початкової стадії операції. Для порівняння, у наймасштабнішому з здійснених морських десантів — операції Оверлорд , на початковому етапі висадки взяли участь 12 дивізій. 1-ша армія США повинна була висадитися на пляж Кудзюкурі, на півострові Бьосьо, в той час як 8-ма армія США повинна була вторгнутися біля міста Хірацука в затоці сагамі. Обидві армії потім повинні були наступати на північ, углиб острова, і з'єднатися в Токіо.
Сили Союзників В операції Олімпік мали бути задіяні ресурси, вже присутні в Тихому океані, в тому числі Британський Тихоокеанський флот, флот Співдружності, який включав як мінімум вісімнадцять авіаносців (що становило 25 % авіації Союзників) і чотири лінкора. Перший Австралійський тактичний повітряний флот брав участь у Філіппінській операції. Він, ймовірно, підсилив би міць американського ближнього повітряного прикриття над Японією. Планувалася велика передислокація для операції Олімпік , підрозділи важких бомбардувальників, що складається з 10 ескадрилей, які планувалося перевести зі складу Бомбардувального командування Королівських ВПС в Європі на авіабазі Окінави.
У разі, якби для операції Олімпік знадобилися б підкріплення, вони могли б бути взяті з сил, зібраних для операції Коронет , яка в свою чергу вимагала перекидання істотних сил Союзників з Європи, Південної Азії, Австралазії та інших місць. Вони включали 1-шу армію США (15 дивізій) і 8-й повітряний флот США, які знаходились в Європі. Ця передислокація повинна була проходити одночасно з масовою частковою демобілізацією солдат армії США, яка значно скоротила боєздатність бойових дивізій, з яких звільнялися найбільш досвідчені офіцери і солдати.
Американський історик Джон Рей Скейтс писав:
Американські планувальники враховували, спочатку, тільки можливість участі не американських сухопутних сил Союзників у вторгненні на рівнину Канто. Вони розраховували в своїх планах, що підрозділи у вторгненні, продовженні наступу і в резерві повинні бути американськими. Однак, у міру того, як плани коронети переглядалися влітку 1945 року, всі найбільші країни Антигітлерівської коаліції запропонували свої сухопутні війська, і на вищому рівні розгорнулися дебати щодо чисельності, завдань, озброєнь і постачання цих контингентів.