Юліан Іванович Яковина (, смт. Перегінське, Станіславська область, УРСР, СРСР) — український громадський діяч, кінооператор, режисер, засновник та голова Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, член Координаційної Ради відділень, осередків та організацій НСКУ, засновник Івано-Франківської молодіжної навчальної «Студії Кіномистецтв», автор документальних фільмів, фотохудожник, колекціонер.
Біографія Народився 24 лютого 1953 року в Перегінське на Прикарпатті. Мати Яковина Тереза — уродженка Калуш, педагог. Батько — Яковина Іван, інженер, товарознавець. З 1960 року розпочинає навчання в станіславській середній школі №13. та вступає в станіславську дитячу музичну школу №1 по класу баяна (педагог -М. Суттягіна). В 1966 році вперше знайомиться з конструкцією аматорської кінокамери сімейства «Кварц», та купує для навчання книжки серії «Бібліотека кінолюбителя». Надалі продовжує навчання в дитячій музичній школі, де організовує репетиції музичного гурту з учнями цієї ж школи: Ярославом Литвинським, Володимиром Яцолою (в подальшому відомим українським композитором та музичним керівником відомого в колишньому СРСР ВІА «Гуцулочки»). В 1968 році закінчує навчання в івано-франківській дитячій музичній школі № 1 та продовжує навчатись в дев'ятому класі середньої трудової політехнічної школи № 5 м. Івано-Франківська. В 1970 році закінчує середню школу № 5 та поступає на стаціонарне відділення газонафтопромислового факультету Івано-Франківського технічного інституту нафти і газу. В 1971 році за власним бажанням полишає інститут та влаштовується до призову в армію помічником в технологічний цех Івано- Франківського шиноремонтного заводу. З 03 травня 1971 року по 23 травня 1973 року проходив службу в рядах збройних сил колишнього СРСР. У серпні 1973 року поступив на вечірнє відділення механічного факультету Івано-Франківського інституту нафти і газу. Відразу ж влаштовується учнем-фрезерувальником в інструментальний цех приладо-будівного заводу м. Івано-Франківська, де в подальшому здобуває високий кваліфікаційний розряд фрезерувальника. З 1973 року стає членом обласного клубу кіноаматорів м. Івано-Франківська, де знайомиться й товаришує зі Станіславом Щербатих (в подальшому відомим в Україні бардом під псевдонімом «Тризубий Стас»). Спільно з ним, зі звичайної аматорської кінокамери, конструює кінознімальний апарат для знімання фільмів широкоекранного формату, та вдосконалює станок і камеру для знімання мультиплікації. В 1976 році, як співавтор, бере участь у створенні фільму-концерту «В зелених Карпатах» (кіностудія «Верховина», диплом другого ступеню Всесоюзного фестивалю в Москві, 1976 р.). В тому ж році створює авторський документальний фільм «Кардинг — 74» (Диплом, приз обласного фестивалю, 1976 рік.). В 1979 році отримує диплом інженера-механіка та направляється заводом на викладацьку роботу в Івано-Франківське технічне училище № 1. З квітня 1980 року працює на Івано-Франківському заводі «Автоливмаш» в спеціальному конструкторському бюро, де конструює, здійснює дизайн та впроваджує у виробництво товари народного споживання. В 1981 році народна аматорська кіностудія "Верховина" обласного науково-методичного центру народної творчості, представляє на суд глядачів регіону документальні фільми Юліана Яковини: «Кардинг-74», «Кримські ескізи» (диплом, приз обласного кінофестивалю, 1981 р.). Як співавтор, бере також участь у створені документального фільму кіностудії «Верховина»: «Відроджені мелодії» (диплом Лауреата, золота медаль, приз Республіканського кінофестивалю в Києві, 1977 р.; срібна медаль, диплом Всесоюзного фестивалю, Москва, 1977 р.; диплом, приз 16-го Міжнародного фестивалю країн Латинської Америки, Буенос-Айрес, Аргентина, 1989 р.). З 1982 року співпрацює з кіностудією «Верховина» у створенні регіонального кіножурналу «Новини культури». Там же продовжує творчу співпрацю зі своїм товаришем Володимиром Біланом — знаним на Прикарпатті редактором музичних передач, диктором обласного радіо. З кінця вересня 1982 року по 1988 рік працює конструктором у відділі головного конструктора Івано-Франківського арматурного заводу на запрошення дирекції заводу. Відвідує з вирішенням виробничих питань найбільші машинобудівні заводи колишнього СРСР: АЗЛК (Москва), АвтоВАЗ (Тольятті, Самарська області), ГАЗ (Нижній Новгород), Арсенал (Київ), інші. На початку 1980-х років стає учасником проведення першої дискотеки в місті Івано-Франківську. В 1981 році бере уроки живопису у відомого художника Прикарпаття Ореста Заборського, дружні стосунки з яким підтримуються і понині. З 1986 року бере участь в андеграундних презентаціях в м. Івано-Франківську оригіналів вінілових платівок американської популярної співачки Донни Саммер, диско-гурту з колишньої ФРН Boney M., популярної інструментальної музики Space (французький гурт) та інших. Глибоко захоплюється творчістю українських гуртів «Опришки», «Кобза», та українських композиторів Володимира Івасюка та Володимира Яцоли. За час роботи у відділі головного конструктора Івано-Франківського арматурного заводу брав участь у конструюванні та впровадженні у виробництво товарів спортивного, культурно-побутового та інших призначень. Реалізує власні проєкти з екстремального туризму: «По непрохідним стежинам гори Ай-Петрі (Крим)», «Зимові стежки Говерли» (Карпати), «По Дністру на байдарках» (Прикарпаття), «Схили на Поляні Любові» (Карпати), «На підйомниках гір Тянь-Шань» (Ташкент, Узбекистан)… Професійна кінематографічна діяльність З 1 січня 1988 року очолює народну кіностудію «Верховина» управління культури Івано-Франківського міськвиконкому. З 1 квітня 1988 року більш поглиблено вивчає кінорежисуру та драматургію (педагоги В.Горпенко, Є.Загданський) в Київському інституті підвищення кваліфікації працівників культури Міністерства культури України. В цьому ж році засновує одну з перших в Україні молодіжну навчальну «Студію кіномистецтв» при народній кіностудії «Верховина» з власноствореною однорічною програмою навчання. Як художній керівник кіностудії «Верховина» зміцнює творчий склад колективу за рахунок випускників новоствореної «Студії кіномистецтв» сьогодні відомих на Прикарпатті Марії Артиш, Анни Кирпан, Марії Вайно. В цьому ж році знімає документальні фільми: «Свято міста мого», «Гуморина — 88», (дипломи Обласного конкурсу 3-го фестивалю народної творчості, 1990 р.). В 1989 році фотомистецькі творчі роботи Юліна входять до каталогу виставки «Народному фотоклубу „Ватра“-20 років». В 1989 році створює та очолює один з перших виробничих кооперативів міста «Конвалія».
В 1990 році здобуває диплом Лауреата Всесоюзного фестивалю слайд-фільмів «Хортиця-90» (м. Запоріжжя) за серію слайдів про Крим та Карпати. В тому ж році знімає авторський документальний фільм «Узбецькі замальовки», продовжуючи серію започаткованих ним фільмів-подорожей (диплом 1-го ступеня Всеукраїнського фестивалю кіновідеофільмів «Сто років світового кіно» м. Луцьк, 1995 р.). В 1991 році ініціює в м. Івано-Франківську виставку фотографії наймолодшого фотографа України, власниці диплому асоціації Парі — Насті Федоренко (3 роки, м. Донецьк), виставки якої проходили в США, Японії, Китаї. В лютому 1990 року поступає в Московський Заочний Народний Університет мистецтв на курс «Техніки кінозйомки» кінофотофакультету, який успішно закінчує наприкінці 1993 року (майстерня Григорія Озерського). з 1991 по 1992 рік працює кореспондентом газети «Педагог Прикарпаття». (Головний редактор — Є.Гордиця), на сторінках якої висвітлює культурно-мистецькі події того часу для студентів Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В.Стефаника.
Творчість за час незалежної України
В 1992 році створює авторський документальний фільм «Реквієм», який розповідає про перезаховання жертв репресій в урочищі Дем'янів Лаз (диплом, приз Всеукраїнського кінофестивалю пам'яті Івана Миколайчука, 1993 р., м. Луцьк; третє місце, приз Всеукраїнського фестивалю краєзнавчих фільмів, де особливо тепло відізвався про фільм Скуратівський Василь Тимофійович — відомий український етнограф 1993 р., м. Лубни на Полтавщині; грамота Всеукраїнського фестивалю присвяченого 100-річчю від дня народження О. Довженка, 1994 р., м. Чернігів). Особисто знайомиться з Марічкою Миколайчук та кінорежисерами: В. Образом, М. Ткачуком, В. Вітром, Ю. Терещенко. В 1992 році завершує роботу з питань можливості подальшого функціонування аматорських кіностудій України, що залишилися після розпаду СРСР. В цьому ж році ініціює святкування 25 річчя народної кіностудії «Верховина», та виходу у світ ювілейного видання книжечки «Радість творчості». Успішно співпрацює з п. Мартою Когутяк — тогочасною завідувачкою управління культури Івано-Франківського міськвиконкому. З кінця 90-х років по 2007 рік працює під пресингом колишньої міської влади, де чиняться перепони розвитку молодіжного та аматорського кінематографу міста.
В 1993 році загальними зборами колективу Центрального народного дому № 1 управління культури Івано-Франківського міськвиконкому був обраний головою страйкового комітету по захисту даного приміщення від зазіхань колишньої влади, щодо передачі цього історичного приміщення іншій організації. В грудні 1995 року обирається членом Ради Федерації народної кінотворчості України, що була реанімована при Спілці кінематографістів України. В 1996 році обирається Повноважним представником Федерації по Івано-Франківській області. За час плідної роботи у складі Ради Федерації спільно зорганізовує :
— Міжнародний фестиваль некомерційних кіно-відеофільмів «Сашко». (м. Київ. 1994 р.).
— Всеукраїнський фестиваль некомерційних фільмів присвячений 5-річчю Незалежності України та 100-річчю Українського кіно (м. Хмільник, Вінницька обл., 1996 р.).
— Перший Всеукраїнський фестиваль некомерційних фільмів екологічної тематики (м. Ізмаїл, Одеської обл., 1997 р.).
— Всеукраїнський фестиваль некомерційних фільмів «Гей, фільмарі» (Київ, 1997 р., 1999 р., 2003 р.).
— Фестиваль аматорського мистецтва Прикарпаття (м. Івано-Франківськ, 1999 р.).
В 1995 році на кіностудії «Верховина» започатковує серію кіновідеофільмів «Творчі особистості Прикарпаття» та бере, як художній керівник, безпосередню участь: «Майстер» (про маестро, старійшину фотохудожників Прикарпаття — Степана Назаренка, 1995 р.; Диплом 1-го ступеня Всеукраїнського фестивалю кіно-відеофільмів аматорських та некомерційних студій, 1995 р. м. Луцьк); «Асоціації» (про місцевого оригінального художника — Зеновія Проціва, 1999 р.; Диплом 1-го ступеня Всеукраїнського фестивалю некомерційного кіномистецтва «Гей, фільмарі» м. Київ. 2003 р.); «Сонячні лабіринти» (про талановиту керамістку Любов Румянцеву з Івано-Франківська, 2001 р.; Диплом 1-го ступеня Всеукраїнського фестивалю некомерційного кіномистецтва «Гей, фільмарі!» м. Київ. 2003 р.).
В липні 1996 року в міській газеті «Світ молоді» у світ друком виходить збірка його білих віршів «Знаки твоїх кроків». В 1997 році Юліана Яковину приймають у члени спілки кінематографістів України, (м. Київ). Членський квиток отримує з рук голови спілки — Михайла Бєлікова в Синій залі Будинку кіно м. Києва. В тому ж році вперше на теренах Прикарпаття зорганізовує професійний Івано-Франківський осередок спілки кінематографістів України. Загальні збори осередку обирають його головою. Тоді ж ініціює творчі програми та стає автором основних напрямків розвитку осередку: розвиток молодіжного кіновідеомистецтва, документального кіновідеомистецтва, кінодраматургійного мистецтва регіону. В 1999 році Юліан Яковина ініціює та створює «Регіональну перспективну програму Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України по сприянню розвитку молодіжного, дитячо-юнацького кіновідеомистецтва, створення молодіжних, дитячо-юнацьких телевізійних програм» (1999—2001 р., 2002—2005 р., 2006—2010 р.).