Територіально-політична експансія Третього Рейху — процес реалізації експансіоністського політичного курсу нацистської Німеччини (Третього Рейху), спрямованого на максимальне розширення його території з набуттям «життєвого простору» (Lebensraum) для етнічних німців за рахунок позбавлення підкорених земель суверенітету, жорсткої економічної експлуатації та знищення народів.

З початком Другої світової війни за підтримки сателітів Третій Рейх включав завойовані території до свого складу, або створював керовані ним генерал-губернаторства, рейхспротекторати, райхскомісаріати, колонії, а також маріонеткові держави. Після провалу плану «Барбаросса», битви за Британію, Північноафриканської кампанії, битви за Атлантику територіально-політична експансія Рейху змінилася зменшенням розмірів та розгромом нацистської Німеччини.

У цій статті в хронологічному порядку подані всі території світу, які будь-коли ставали об'єктами територіально-політичної експансії нацистської Німеччини, а також вказані події, пов'язані з їхнім здобуттям і втратою. Території, які входили до складу Німеччини до анексій, були відомі як "Altreich" (Старий Рейх).

Передумови

Наслідки Версальського миру

За статтями Версальського мирного договору, підписаного Німеччиною після капітуляції у Першій світовій війні 28 червня 1919 року, закріплявся переділ світу на користь держав-переможниць, створювалася Ліга Націй, а Німеччина втрачала: Ельзас-Лотарингію (в межах 1870 року) — на користь Франції; округ Мальмеді та Ейпен, а також Мореснет і територію, що примикала до залізниці Венбах — на користь Бельгії; провінцію Позен (нині Познань), Західна Пруссія (частина Помор'я — так званий «польський коридор»), територія Східної Пруссії, що примикала до східнопрусської залізниці — на користь Польщі; область Мемельланд (нині Клайпеда) — з лютого 1923 року відійшла до Литви; Данциг (Гданськ) і його околиці — оголошений «вільним містом»; Північний Шлезвіг (Південна Ютландія) — з 14 лютого 1920 року належав Данії; Глучинську область Верхньої Сілезії — з 1921 року належала Чехословаччині; східну частину Верхньої Сілезії — з 1921 року належала Польщі; Саарська область перейшла на 15 років під управління Ліги Націй (після чого доля Саару мала вирішитися плебісцитом). Вугільні шахти області були передані у власність Франції; на лівобережжі Рейну та смузі правого берега шириною в 50 кмза статтею 42 Версальського мирного договору була утворена Рейнська демілітаризована зона під фактичним контролем (але не під юрисдикцією) Франції та Бельгії; всі свої колонії.

Крім того, за договором Німеччина визнавала і зобов'язувалася суворо дотримувати незалежність Австрії, а також визнавала повну незалежність Польщі та Чехословаччини. На частині територій Німеччини, особливо там, де суверенітет центру з різних причин був обмежений, виникали повстання, сепаратистські рухи і навіть короткочасні державні утворення.

В 1919—1921 роках в Сілезії проти німецької влади бунтувала польська більшість, по всій Німеччині не припинялося бродіння правих, ультраправих (наприклад, «Капповський путч», «Кюстрінський путч», «Пивний путч», «Прусський путч») та лівих (Березневе, Рурське, Гамбурзьке повстання, Баварська Радянська республіка, Ельзаська Радянська республіка), а у напіввтрачених демілітаризованих областях — сепаратистські Рейнська республіка (1923—1924), Республіка Пфальц (1923), Вільна держава Флашенхальс () у Гессені (1919—1923).

Крім цього, для забезпечення прострочених виплат військових репарацій Німеччини в 1921—1925 французькі, бельгійські та британські війська кілька разів окуповували промисловий Рурський регіон, що в 1923 році викликало «Рурський конфлікт».

Унітаризація Рейху

Веймарська конституція встановлювала в Німеччині федеративний устрій, територія країни була розділена на області (землі), які мали власні конституції та органи влади. 30 січня 1933 року Адольф Гітлер став райхсканцлером, що означало кінець Веймарської республіки та початок існування Третього Рейху.

7 квітня того ж року був схвалений Другий закон «Про уніфікацію земель з Рейхом» (), за яким впроваджувався інститут імперських намісників у федеральних землях (рейхсштатгальтер, ). Завданням намісників було спостереження за діяльністю місцевих органів, для чого їм були надані фактично необмежені повноваження (зокрема право розпуску ландтагу та відсторонення глави уряду — міністра-президента).

Законом «Про новий устрій Рейху» () від 30 січня 1934 року суверенітет земель був ліквідований, ландтаги у всіх землях були розпущені. Рейхсрат (верхня палата німецького парламенту, орган представництва земель за Веймарською конституцією) спочатку був практично повністю позбавлений повноважень, а в лютому 1934 взагалі ліквідований.

У 1934 році Адольф Гітлер проголосив «Третю імперію» — Третій РейхBBC Timeline: Germany. У січні 1935 року імперські намісники стали постійними представниками уряду в землях. Винятком стала Пруссія, де пост намісника не був створений: спершу функції імперського намісника в Пруссії були покладені на рейхсканцлера, а 10 квітня 1933 Гітлер призначив міністром-президентом Пруссії Германа Герінга.

Паралельно державному існував і набував все більшого значення інший владний контур — партійний (НСДАП). Рейх був розділений на регіональні партійні округи — гау, очолювані гауляйтерами. Третій Рейх став унітарною державою.

Хронологія Описи подій, які відбувалися за участі Третього Рейху, оформлені як перший рівень.Опис подій, пов'язаних з експансією Третього Рейху, а також тих, в яких він безпосередньої участі не брав, даються з відступом.

Міжвоєння

1933—1937

30 січня 1933 року — до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, призначений рейхсканцлером Німеччини. 15 березня 1933 року федеральний канцлер Австрії Енгельберт Дольфус відмовився від скликання парламенту і встановив режим «клерикально-фашистської» диктатури. 27 березня 1933 року Японія вийшла із Ліги Націй. 28 травня 1933 року у вільному місті Данцигу, набравши більшість голосів на виборах до сенату, до влади прийшли нацисти. 20 жовтня 1933 року Німеччина вийшла з Ліги Націй. 26 жовтня 1934 року Німеччина уклала Договір про ненапад з Польщею, також відомий як пакт Пілсудського-Гітлера. 12—16 лютого 1934 року — громадянська війна у Австрії. 12 березня 1934 року прем'єр-міністр Естонії Костянтин Пятс здійснив державний переворот, ставши «державним протектором» () країни, а з 24 квітня 1938 року — її першим президентом. Усі політичні партії були заборонені, Рійгікогу (парламент) розпущений, почалася «епоха безмовності». 15 травня 1934 року глава уряду Латвії Карліс Улманіс здійснив державний переворот, розпустив парламент, заарештував частину депутатів, заборонив усі політичні партії. 19 травня 1934 року відбувся профашистський державний переворот у Болгарії, в результаті якого владу захопили військові з угрупування «Ланка» на чолі з Кімоном Георгієвим. Дію конституції припинили, політичні партії заборонили, посилили цензуру, створили держмонополії. 25 липня 1934 року — спроба нацистського путчу в Австрії. Підтримувані Німеччиною путчисти вбили федерального канцлера Енгельберта Дольфуса (затятого супротивника аншлюсу), проте урядовим військам вдалося придушити заколот. Новим федеральним канцлером став Курт Шушніг, що продовжив політику Дольфуса. 2 серпня 1934 року помер президент Німеччини Пауль фон Гінденбург. За результатами плебісциту, проведеного в середині серпня, президентство було скасовано, а Адольф Гітлер був проголошений «фюрером» — одноосібним правителем Німеччини. 9 жовтня 1934 року в Марселі бойовиком ВМРО був убитий король Югославії Олександр I. При затриманні вбивці загинув французький міністр закордонних справ Луї Барту. Регентом при неповнолітньому принці Петрі став пронімецьки налаштований князь Павло. Саарська область. Після закінчення відведеного Лігою Націй 15-річного терміну був призначений плебісцит про самовизначення території. Незважаючи на тиск Франції та агітацію місцевої антигітлерівської налаштованої німецької інтелігенції, 13 січня 1935 року 90,3 % жителів області проголосували за возз'єднання з Німеччиною. З 1 березня Саар став знову німецьким. 11 березня 1941 року він був перейменований у Вестмарк. 16 березня 1935 року Німеччина відмовилася виконувати положення Версальського договору про демілітаризацію. 18 червня 1935 року Велика Британія уклала з Німеччиною Морську угоду, таким чином визнавши денонсацію обмежувальних положень Версальського миру. На думку Вінстона Черчилля, «уряд його величності зробив це, не проконсультувавшись зі своїм французьким союзником та не довівши до відома Лігу Націй». 7 березня 1936 року німецькі війська на велосипедах в'їхали до Рейнської області. Рейнська демілітаризована зона перестала існувати. Єдиним, хто виступив у Лізі Націй з пропозицією застосування до Німеччини санкцій виявився народний комісар закордонних справ СРСР Максим Литвинов. 17 липня 1936 року — військовий путч у Іспанії проти терору, націоналізації підприємств та конфіскації земельних угідь панівними колами. Початок Громадянської війни в Іспанії. 4 серпня 1936 року — правий переворот в Греції. До влади прийшов «Режим 4 серпня» диктатора Іоанніса Метаксаса. 25 листопада 1936 року між Німеччиною та Японською імперією укладено Антикомінтернівський пакт. 6 листопада 1937 року до Антикомінтернівського пакту приєдналася фашистська Італія. 11 грудня 1937 року Італія вийшла з Ліги Націй.

1938

22 лютого 1938 року британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен заявив у парламенті, що Австрія не може розраховувати на захист Ліги Націй. 12 березня 1938 року німецькі війська увійшли до Австрії, 13 березня в результаті аншлюсу вона стала частиною Рейху під назвою Остмарка. 10 квітня за результатами плебісциту в Німеччині за аншлюс проголосувало 99,08 % жителів, в Австрії — 99,75 %.

17 березня 1938 року — Польща пред'явила Литві ультиматум, вимагаючи від неї встановлення дипломатичних відносин протягом 48 годин і, таким чином, визнання анексії Польщею Віленського краю. 19 березня Литовська республіка прийняла умови ультиматуму. Судетська криза. 24 квітня 1938 року пронацистська Судетська німецька партія спровокувала значні заворушення у прикордонних областях Чехословаччини, звернувшись до німецького керівництва з проханням про допомогу. Заворушення були придушені чехословацькою владою. 12 вересня 1938 року під час Другої судетської кризи в регіоні було введено воєнний стан. 23 вересня 1938 року СРСР дипломатичною нотою повідомив Польщі, що будь-яка спроба останньої окупувати частину Чехословаччини анулює Договір про ненапад між Польщею та Радянським Союзом від 1932 року. 29—30 вересня 1938 року — Мюнхенська змова Невілла Чемберлена, французького прем'єр-міністра Едуара Даладьє, Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні щодо німецької окупації Судетської області за умови надання гарантій недоторканності кордонів Чехословаччини. Саму Чехословаччину не запросили. 1—10 жовтня 1938 року — окупація Судетської області та її приєднання до Рейху під назвою Судетенланд. На виборах 4 грудня 1938 року у Судетенланді 97,32 % дорослого населення області проголосувало за НСДАП. 1—10 жовтня 1938 року — Глучинська область () стала частиною прусської Верхньої Сілезії. 1 жовтня 1938 року Польща, скориставшись розпадом Чехословаччини, окупувала і 24 листопада анексувала частину Тешинської Сілезії (Заолжя). Менше ніж через рік, 1 вересня 1939, ця територія була приєднана до Рейху внаслідок анексії всієї Польщі. 26 жовтня 1938 року — Словаччина та Підкарпатська Україна отримали статус автономій у складі Чехословаччини. 2 листопада 1938 року — перший Віденський арбітраж. За рішенням Німеччини та Італії населені переважно етнічними угорцями південні райони Словаччини та південно-західні райони Підкарпатської Русі були передані Угорщині. З 20 листопада угорські війська поступово окуповували ці землі.

1939; січень-серпень