«Скорпіон» () — британський легкий розвідувальний танк 1970-х років, часто також позначається як «бойова розвідувальна машина» (БРМ) (). За внутрішньою наскрізною системою позначень британської бронетехніки має індекс FV101. Створений в 1964–1967 роках на роль розвідувальної та аеротранспортабельної машини, в рамках розробки сімейства бойових машин різного призначення CVR(T) на єдиному шасі. Вироблявся серійно на заводах Великої Британії та Бельгії з 1970 по 1996 роки, всього було випущено більше 1800 танків у варіантах «Скорпіон» та «Сімітер» (),FV107, розрізнялися озброєнням. Належав до числа найшвидкохідніших гусеничних бойових машин свого часу. Перебуває на озброєнні Британської Армії, брав участь у Фолклендській війні, війнах у Перській затоці та Афганістані, а також у ряді миротворчих операцій. Поставлявся на експорт у ряд інших країн, станом на 2008 рік, у деяких з них знято з озброєння, але все ще залишається на озброєнні 18 армій.

Історія створення До початку 1960-х років, розвідувальні підрозділи Британської Армії мали на озброєнні лише бронеавтомобілі Ferret та «Саладін», прийняті на озброєння, відповідно, у 1952 і 1959 роках. Хоча обидві ці машини виявилися достатньо успішними, до 1960-тих років у Британської Армії з'явилася потреба в новій розвідувальній машині, що було пов'язано із змінами у військовій доктрині. В 1950-ті роки, витрати на утримання численних військових контингентів у віддалених частинах світу постійно зростали і це зробило для Великої Британії їх підтримку все проблематичнішою. Тому, до 1960-их років, з розвитком транспортної авіації, у Генеральному штабі була сформульована нова військова доктрина, за якою постійні гарнізони будуть замінені дислокованими у Великій Британії частинами швидкого реагування, які можна оперативно доставитиі повітрям до «гарячої точки». Планувалося, що підкріплення, важке озброєння та техніка, зокрема бронетехніка, будуть пізніше доставлятися морем, проте було очевидно, частинам, які доставляються повітря, також необхідна бронетехніка, здатна як здійснювати вогневу підтримку, так і, в разі потреби, боротися з бронетехнікою супротивника. Таким чином, виникла необхідність у новій легко броньованій бойовій машині, здатної одночасно ефективно діяти в ролі розвідувальної, такою, що володіє достатньою вогневою міццю для підтримки піхоти, але в той же час достатньо легкою для перевезення військовими транспортними літаками. Розробка такої машини, що отримала умовне позначення AVR ( — розвідувальна бронемашина) 1960 року генеральним штабом була доручена Центру вивчення та розробку Бойових Машин (), спочатку з метою визначити, наскільки взагалі можливо на практиці поєднання подібних вимог.

Спочатку, Генеральний штаб не висував чітких вимог до машини, за винятком тих ролей, які вона повинна виконувати. Так, конструктори навіть не були обмежені у виборі ходової частини машини — розглядалися як гусеничний, так і колісний варіанти. Перший проєкт нової машини, на гусеничному ходу, був розроблений в тому ж році і мав незвичайне компонування, з розміщенням 76-мм або 105-мм гармати і всіх трьох членів екіпажу у рубці з обмеженими кутами наводки. Можливості боротьби з важкою бронетехнікою йому надавали контейнери з ПТКР «Свінгфайр», встановлені в кормовій частині. До кінця 1963 року був розроблений й інший проєкт, цього разу на колісному ходу, що мав традиційніше компонування, але теж з комплексом озброєння, що складається з гармати та ПТКР. Проте вже проєктна вага обох машин перевищила 13 тонн, що було визнано неприйнятним для перевезення їх повітрям та призвело до припинення робіт над ними. В той же час, у Генеральному штабі було вирішено, що одна машина не може виконувати всі необхідні ролі, зберігаючи при цьому прийнятну масу, внаслідок чого до 1964 року було видано нове завдання, цього разу на розробку на єдиному шасі цілого сімейства машин, чия маса не повинна перевищувати 6 — 6,5 тонн. Роботи в цьому напрямі велися FVRDE ще в 1963—1964 роках та привели до створення ряду проєктів, що не вийшли за стадію попереднього планування.

1965 року FVRDE була створена дослідна бронемашина під позначенням TV15000, призначена для випробування та відпрацювання останніх досягнень в області танкобудування, які пізніше передбачалося використовувати на серійних машинах. Так, TV15000 першим серед британської бронетехніки отримав корпус, а пізніше й гусениці з алюмінієвого сплаву, що, в поєднанні з високою питомою потужністю, дозволило йому досягти швидкості в 77 км/год. У квітні 1965 року Генеральний штаб доручив FVRDE розробку сімейства з двох розвідувальних машин — легкого танка, озброєного 76-мм гарматою в башті і носія ПТКР, озброєного ракетами «Свінгфайр». Проєкт отримав позначення CVR ( — бойова розвідувальна машина). Одночасно була уточнена вага машин, яка мала не перевищувати 7928 кілограм, що дозволяло перевезення двох їх у транспортному літаку C-130. Ще однією визначальною характеристикою стала ширина машини, яка мала не перевищувати 2134 мм, що також обумовлювалося перевезенням в C-130. З урахуванням достатнього для збереження маневреності співвідношення довжини гусеничної машини до її ширини, це визначило і загальну її довжину. Додатковими вимогами, висунутими Генеральним штабом, були мінімальна шумність машини, питомий тиск на ґрунт, що не перевищував 0,35 кг/см², а також здатність до плавання за допомогою підйомного екрану. Також незабаром, крім початкових двох машин сімейства, Генеральним штабом була замовлена розробка ще чотирьох — бронетранспортера, санітарної та штабної машин, а також БРЕМ.

У серпні 1965 року була побудована випробувальна платформа для силової установки CVR(T), що складалася з передньої частини корпусу з встановленим у ній двигуном. Випробування виявили ненадійну роботу системи охолодження двигуна, однак ця проблема незабаром була виправлена. Далі збудували перший ходовий прототип, який позначили MTR ( — мобільна тестова платформа). Випробування прототипу також завершилися успішно і Генеральний штаб почав підготовку до серійного виробництва. До того часу назва машини змінили на CVR(T) ( — гусенична), щоб відрізняти її від проєкту CVR(W) (), що призвело до створення бронеавтомобіля «Фокс». Також варіант легкого танка отримав ім'я власне, як і у «Саладіна», якого він повинен був змінити, що починався на букву «С» — «Скорпіон» (). Подібну назву було дано танку за кормове розташування башти, що викликало асоціації з хвостом скорпіона. За наскрізною системою позначень британської бронетехніки, танк отримав позначення FV101.

Серійне виробництво

1967 року Генеральним штабом був організований конкурс на виробництво «Скорпіона» та інших машин сімейства CVR(T), в якому перемогла фірма Alvis Cars, яка раніше виробляла «Саладін» та ряд інших зразків бронетехніки. У вересні 1967 року фірмі було видано замовлення на підготовку CVR(T) до серійного виробництва та збірку 30 передсерійних зразків, у тому числі 17 танків «Скорпіон» та 13 машин шести інших варіантів. Перший прототип був закінчений 23 січня 1969 року, при цьому фірмі Alvis вдалося вкластися в обумовлені контрактом терміни та бюджет, при цьому не допустивши перевищення проєктної ваги, що при розробці та виробництві бронетехніки є нечастою подією. Після всебічних випробувань танків, що проводилися, як у пустелі Абу-Дабі, так і в умовах канадської зими, при температурах від -25 до + 52 ° C, «Скорпіон» був офіційно прийнятий на озброєння Британської Армії в травні 1970 року. Паралельно був прийнятий на озброєння і варіант «Скорпіона» — «Сімітер» (використовується також варіант транскрипції «Скімітар») ( — «шамшир»), FV107, що відрізнявся від нього лише установкою автоматичної довгоствольної 30-мм гармати L21A1 «Рарден» замість 76-мм гармати L23A 1 танка «Скорпіон» з низькою балістикою.

Контракт на виробництво першої серії з 275 «Скорпіонів» і 288 «Сімітерів» був виданий фірмі Alvis 30 липня 1970 року. Незабаром, до Британської Армії приєдналася Бельгія, що планувала організувати ліцензійне виробництво танка на власних заводах для потреб своєї армії. Виробництво «Скорпіонів» та інших машин сімейства CVR(T) для потреб Британської Армії завершилося 1986 року, всього було випущено 313 «Скорпіонів», 334 «Скімітари» і 1216 інших машин сімейства. Виробництво CVR(T) в Бельгії, а також на експорт у Великій Британії тривало аж до 1996 року. Виробництво здійснювалося на заводах Alvis в Ковентрі, у Бельгії здійснювалося лише складання машин з британських комплектуючих. Хоча точне число вироблених «Скорпіонів» та «Сімітарів», з урахуванням експортних поставок, невідомо, всього було випущено понад 3500 машин сімейства CVR(T), понад 1800 з яких склали ці два танки.

Варіанти «Скорпіон» (), FV101 — базовий варіант, з 76-мм гарматою L23A1 «Сімітер» (), FV107 — варіант з 30-мм автоматичною гарматою L21A1 «Рарден» «Сейбр» () — варіант, отриманий установкою на «Скорпіон» башти бронеавтомобіля «Фокс», також з 30-мм гарматою L21A1.

Опис конструкції «Скорпіон» має компонування з переднім розташуванням двигуна. Трансмісійне відділення займає лобовий край танка, моторне відділення та відділення управління розміщуються за ним по правому та лівому борту, відповідно, а бойове відділення займає кормову половину корпусу. Екіпаж «Скорпіона» складається з трьох осіб: механіка-водія, навідника та командира танка, що виконує також функції заряджаючого.

Броньовий корпус і башта «Скорпіон» має диференційований броньовий захист, що захищає його від вогню автоматичної піхотної зброї та осколків снарядів польової артилерії. Броньовий корпус і башта танка виготовлені з катаних, литих та штампованих деталей з алюмінієвої броні на основі сплаву E74S, що з'єднуються за допомогою зварювання. Бронювання «Скорпіона» забезпечує в лобовій проєкції захист від вогню 14,5-мм кулемета, і круговий захист від вогню зброї менших калібрів, а також від осколків 105-мм снарядів на дистанції більше ніж 30 метрів. Точні дані про товщину броні та кути її нахилу у відкритих джерелах не публікуються, проте відомо, що товщина броні танка становить від 20 до 60 мм.

Озброєння Основним озброєнням «Скорпіона» є 76-мм напівавтоматична гармата L23A1. Вона встановлюється в лобовій частині башти на цапфах в спареній з кулеметом установці, що дозволяє її вертикальну наводку в межах від -10 до + 35 ° вручну за допомогою гвинтового механізму. Боєкомплект гармати становить 40 унітарних пострілів, стандартний асортимент снарядів для неї включає осколково-фугасні, фугасні з головною частиною, що деформується, димові, освітлювальні снаряди та картеч. Стандартний боєкомплект «Скорпіона» в британській армії складається з 20 фугасних, 15 фугасних з головкою, що деформується і 5 димових снарядів.

Засоби спостереження та зв'язку

Механік-водій в небойових умовах здійснює спостереження за місцевістю через свій люк, що дає йому вільний огляд місцевості, хоча і майже унеможливлює для нього спостереження за панеллю приладів, що розташована в глибині відділення управління по лівому борту машини. У бойових умовах, механік-водій використовує перископний прилад спостереження, що дає йому обмежений огляд. Для водіння вночі або в умовах обмеженої видимості, він може замінюватися на пасивний прилад нічного бачення.

Наводчик здійснює спостереження за місцевістю через перископний приціл, який, разом з двома перископічними приладами спостереження, забезпечує йому огляд передньої півсфери. У нічних умовах, для спостереження за місцевістю також використовується нічний приціл. Командир танка має у своєму розпорядженні поворотний перископічний прилад спостереження з перемінним 1× або 10× збільшенням, а також сім'ю нерухомих перископічних приладів спостереження, що дають йому круговий огляд, але свого приладу нічного бачення командир не має.