Дипломатична розвідка — розвідувальна діяльність, здійснювана дипломатичними відомствами в інтересах держави або організації, які вони представляють.

Особливий вид легальної стратегічної розвідки, яка передбачає збір відомостей у політичній, економічній, соціальній та військовій сферах країни, де акредитовано дипломатичне представництво.

Відомості, отримані дипломатичною розвідкою, впливають на вироблення політики держави. Дипломатична розвідка є найважливішим каналом легального отримання різноманітної інформації про країну, де перебувають дипломатичні представництва — посольства та консульства.

Збір, систематизація та первинний аналіз розвідувальної інформації, зібраної за допомогою дипломатичної діяльності ставиться в обов'язок дипломатичним представникам і має характер регулярних щоденних, щотижневих та інших хронологічно обумовлених звітів з країни перебування. важливим компонентом дипломатичної розвідки є особистий аналіз отриманих відомостей, здійснюваний дипломатичним представником безпосередньо в країні перебування, як реакція на поточний стан справ в розвідувальній сфері — політиці, економіці, соціальному становищі та інших сферах, що становлять інтерес для держави або організації, що розмістила дипломатичне представництво. Зазвичай, всередині дипломатичного представництва традиційно розвідувальні функції діляться між чиновниками цивільного відомства та військовим аташе, який є кадровим офіцером армії, авіації або флоту. Отже, військовий аташе здійснює розвідувальну діяльність в інтересах військового відомства та зосереджує зусилля на розвідуванні військового потенціалу країни перебування.

Дипломатичні канали нерідко використовуються протиборчою стороною для дезінформації супротивника.

В Україні дипломатичну розвідку здійснює Міністерство закордонних справ. Через аташат — Корпус військових аташе, куди можуть входити представники родів військ — військово-дипломатичну розвідку в своїх цілях здійснюють військові відомства, часто — генеральні штаби збройних сил.

Мета дипломатичної розвідки В області розвідувальної діяльності метою дипломатії є легальна зовнішня політична розвідка. Дипломатія традиційно здійснює політичну розвідку за межами своєї країни в силу обов'язків, що надаються їй державою, та історично сформованих норм міжнародного права. Більше того, дипломатія сама є найважливішим та невід'ємним елементом архітектури сучасної держави, який бере участь у формуванні національної політики, в тому числі і на основі зовнішньополітичної інформації, одержуваної дипломатичними каналами. Традиційно та виправдано дипломат з культурної та етичної точок зору ніколи не позначається як розвідник. Бо широка поінформованість та глибокі пізнання в області політичного життя держави, де акредитований та перебуває дипломат, є його прямим цивільним та службовим обов'язком.

Особи, які здійснюють дипломатичну розвідку Особи, що здійснюють дипломатичну розвідку: Дипломати цивільного відомства, зазвичай кадрові співробітники міністерства закордонних справ; Аташе або військові дипломати, зазвичай офіцери Генерального штабу або аналогічного військового відомства; Співробітники спеціалізованих розвідувальних структур, що працюють під «дипломатичним прикриттям»; Особи, які отримали особливий дипломатичний статус в країні перебування, як, наприклад, «особистий посланець» або «представник президента» або уряду.

Джерела отримання розвідувальної інформації Дипломатична розвідка використовує всі доступні легальні джерела інформації: географічні карти, книги, журнали, газети, бюлетені та іншу друковану продукцію, телевізійні та радіо канали та інше. Особливим джерелом отримання інформації є безпосередні особисті контакти дипломатів з представниками різних політичних, ділових, культурних та інших кіл країни перебування. Історія дипломатії знає приклади, коли в кризових ситуаціях дипломатична розвідка була єдиним джерелом оперативної інформації про країну перебування.

Винятково важливим джерелом інформації, необхідним у розвідувальній аналітичній роботі є дипломатичні архіви, доступ до яких для сторонніх осіб, які не мають дипломатичного статусу, обмежений, суворо регламентований або взагалі закритий.

Документи, географічні карти та інші матеріали, що зберігаються в дипломатичних архівах є доказовою базою в дипломатичних суперечках, конфліктах та дискусіях.

Служба Чорних кабінетів За наявними документальними свідченнями, доручення негласно читати поштове листування і, за необхідності, робити копії вкладень, вперше дав службовцям власної королівської поштової служби «Poste aux Lettres» французький король Генріх IV. Коли чутки про перлюстрацію приватної кореспонденції досягли вух підданих Його Величності, в найважливіших посланнях, що пересилаються поштою, кореспонденти стали використовувати різноманітні шифри. Це призвело, у свою чергу, до створення служби дешифрування в надрах поштового відомства.

У 1628 кардинал Рішельє призначає писаря Антуана Россіньоля Начальником «Рахункової Частини» (Cour des comptes) — дешифрувального відділення. Він стає першим професійним криптоаналітиком Франції. Професію успадковували його син і онук.

Рішельє заборонив пересилання листів у Франції інакше як поштою та наказав виділити у приміщенні Паризького поштамту спеціальну кімнату для таємної перлюстрації листів. Кімната, де працював Антуан Россіньоль та співробітники його «Рахункової Частини» отримала назву «Чорний кабінет» (французькою Cabinet Noir).

Згідно з іншими джерелами, перша Служба перлюстрації поштової кореспонденції під назвою Cabinet Noir була організована 1668 року французьким військовим міністром Франсуа Лавуа за часів правління короля Людовика XIV.

Назва Cabinet Noir (Чорний Кабінет) стало синонімом таємних служб, які з того часу займалися перлюстрацією та дешифруванням кореспонденції.

З часом практика перлюстрації поштових повідомлень перейшла і на дипломатичну пошту. Функції «Чорного кабінету» розширилися і значно ускладнилися: тепер необхідно було перехоплювати дипломатичну кореспонденцію, негласно читати її і робити копії, після чого приводити кореспонденцію в первинний стан, щоб уникнути дипломатичного скандалу. Такі завдання породили організацію високопрофесійних служб перехоплення, читання, копіювання та дешифрування дипломатичної пошти.

Дипломатичні відомства та приватні кореспонденти, знаючи про практику перехоплення та перлюстрації дипломатичних відправлень, ввели в систему обов'язкове шифрування вкладеної кореспонденції. До розробки надійних шифрів стали залучатися найкращі уми держави — аналітики, лінгвісти, математики та інші.

Існування «Чорних кабінетів» дозволило також займатися введенням в оману противника, шляхом навмисної поштової пересилки завідомо неправдивих відомостей.

У більшості держав, для запобігання витоку дипломатичних секретів, створені фельд'єгерські служби з доставки поштових відправлень спеціально навченими та озброєними кур'єрами, що перебувають на службі держави та мають спеціальний статус недоторканності в момент виконання службових обов'язків.

Для збереження таємниці поштових відправлень та попередження втрати або псування дипломатичної пошти існує фельд'єгерська служба. В Україні цей обов'язок покладено на Державну фельд'єгерську службу України, що входить до Держспецзв'язку.

Видатні дипломатичні розвідники

Кастилія

XV століття (Ruy Gonzáles de Clavijo; ?-1412) — іспанський дипломат та мандрівник, який здійснив важку, небезпечну та тривалу подорож з дипломатичною місією до двору Тамерлана. Руй Гонсалес — представник стародавнього та багатого роду, камергер короля Енріке III. У 1403 році король доручив йому доставити Тамерлану лист, а також зібрати розвідувальні відомості про відвідані області. З Кадіса через Родос, Константинополь та Трапезунд морем, а потім сушею до вересня 1404 року Посольство прибуло до Самарканда, де залишалося близько півроку. Після смерті Тамерлана в лютому 1405 року Посольство вирушило назад та повернулося на батьківщину до Кастилії весною 1406 року. У подорожі Клавіхо вів щоденникові записи, які були опубліковані у вигляді книги. Вивчення Щоденника Р. Г. Де Клавіхо в російській традиції дипломатів є обов'язковим для майбутнього дипломата.

Британська імперія

XIX століття | Arthur Conolly (1807–1842) — британський розвідник, мандрівник, письменник. Автор терміна «Велика Гра». В 12-річному віці втратив батьків. На військовій службі в Британській Індії з 16 років. У 1829 році, лейтенант Коноллі отримав дозвіл пройти в Індію через Москву. Він виїхав на Кавказ, потім перетнув пустелю Каракуми, рухаючись в Хівинське ханство. Не досягнувши Хіви, в 1830 році прибув до афганського міста Герат. Підсумком розвідувальної військово-географічної експедиції стала його книга «Подорож до Північної Індії сухопутним шляхом з Британії через Росію, Персію та Афганістан» (Journey to the North of India through Russia, Persia and Afghanistan. London, 1843). Вважав, Британія повинна поширити свій вплив на афганську провінцію Герат. У вересні 1841 році в спробі протистояти проникненню Росії до Центральної Азії знову здійснив подорож в Туркестан, де безуспішно намагався переконати правителів Хівінського, Бухарського та Кокандського ханств об'єднати зусилля в боротьбі з росіянами. У жовтні прибув до Бухари, щоб допомогти звільненню з полону британського розвідника полковника Чарльза Стоддарта. Був полонений. У 1842 році обидва полонених офіцера, звинувачені в шпигунстві, за наказом бухарського еміра були обезголовлені. Щоденники та листи Коноллі зберігаються в бібліотеці Даремського університету та Британській бібліотеці.

Велике князівство Московське Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін (1605–1680) — дипломат та політик за царювання Великого князя Московського Олексія Михайловича.

Російська імперія (1645–1729) — державний діяч і дипломат, граф, сподвижник російського імператора Петра I, один із керівників Преображенського наказу та Таємної канцелярії Російської імперії.

XIX століття (1786–1857) — розвідник та військовий дипломат, князь, генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії. Напередодні Вітчизняної війни 1812 року — дипломатичний агент російського уряду при дворі Наполеона Бонапарта. (1802–1855) — військовий географ, геодезист та розвідник, генерал-лейтенант, мандрівник, поет-перекладач та прозаїк, член-засновник Російського географічного товариства; в 1833–1836 роках під дипломатичним прикриттям здійснював розвідувальну діяльність на півострові Мала Азія у володіннях Оттоманської Порти.

Союз Радянських Соціалістичних Республік Олександр Пилипович Васильєв (1902–1984) — російський радянський військовий дипломат, співробітник Головного розвідувального управління, офіцер Генерального штабу збройних сил СРСР, генерал-лейтенант. Олександр Семенович Феклісов (1914–2007) — російський розвідник, офіцер Комітету державної безпеки СРСР, — в ряді країн працював під дипломатичним прикриттям, полковник, кандидат історичних наук, письменник-мемуаріст, Герой Російської Федерації.

США

XX століття