Чорний кабінет — орган, що займається перлюстрацією та дешифруванням кореспонденції, і приміщення, що служить для цих цілей, зазвичай таємна кімната в поштовому відділенні. Назва пішла від відповідної французької служби ().
Листи перлюструвалися із часів виникнення писемності. Після виникнення організованих поштових служб в Європі, до XVII століття з'явилися й організовані служби перлюстрації з дешифрувальними відділеннями.
В 1657 році безпосередньо в акті про організацію поштової служби Олівер Кромвель пише, що вона буде:
Перша організація під найменуванням «чорний кабінет» з'явилася у Франції в XVII столітті, а система дійсно масового перегляду кореспонденції була організована у Франції під час правління Людовика XVhttp://www.1911encyclopedia.org/Cabinet_Noir Енциклопедія Британніка, изд. 1911]. В XVIII столітті «чорні кабінети» стали поширеним явищем у країнах Європи.
Бурхливі політичні події середини XIX століття та розвиток громадянського суспільства призвели до обмеження влади європейських урядів та секретних органів нагляду. У червні 1844 року англійський уряд оголосив про припинення перехоплення листування, 1848 року закрилися австрійський та французький «чорні кабінети». В 1911 році енциклопедія Британіка писала, що «чорні кабінети» більше не існують.
Фактично, в тій чи іншій формі, служби перлюстрації та дешифрування листування існували і в той момент, і пізніше, попри наявні закони про таємне листуванняТак, американська служба дешифрування дипломатичного листування МІ-8, заснована після Першої світової війни, іменувалася саме так . Цікаво, що служба була закрита в 1929 році після заяви держсекретаря США «Джентльмени не читають чужі листи».
Франція
Передісторія В 1590 року французький король Генріх IV заснував поштову службу «Poste aux Lettres», якій було поставлено завдання відкривати, читати та повторно запечатувати листи, збираючи інформацію про умонастрої нації . Поінформованість публіки про існування подібної служби привела до використання шифрів в приватному листуванні, а це, в свою чергу, призвело «Poste aux Lettres» до необхідності вміти зламувати новостворені системи шифрів.
Після того, як в 1628 році молодий переписувач Антуан Россіньоль дешифрував листи гугенотів з обложеної фортеці Ла-Рошель, кардинал Рішельє призначає його начальником «Рахункової Частини» () — дешифрувального відділення. Россіньоль стає першим професійним криптоаналітиком Франції, а на смертнім одрі Людовик XIII називає його «людина, від якої залежить благополуччя моїх підданих». Россіньоль став першим криптоаналітиком, що прославився завдяки своєму таланту, на його честь складали оди, а Шарль Перро включив його біографію до книги «Знамениті люди Франції». Слідом за Антуаном Россіньолем, начальниками «Рахункової Частини» були його син і онук.
Перший чорний кабінет 1628 року, коли Рішельє заборонив пересилання листів інакше як поштою та наказав влаштувати в приміщенні паризького поштамту спеціальну кімнату для таємного перегляду листів, був організований перший «Чорний кабінет» ()В. С. Измозик Черный кабинет. К истории перлюстрации в России. «Родина» № 10 2000 Со ссылкой на: Кениг Б. Черные кабинеты в Западной Европе. История нарушения почтовой тайны. М.1905 (ориг: Bruno Emil König (B.E.Crole) Schwarze Kabinette. 1875..
Існує також версія, що перша служба під назвою Cabinet Noir була організована в 1668 році військовим міністром Людовика XIV Франсуа Лавуа, і вже слідом за цим назва стала застосовуватися до різноманітних організацій, що займаються перлюстрацією та дешифруванням кореспонденціїLES RÉSEAUX D'INFORMATION DE LOUVOIS DANS LES PROVINCES-UNIES ET AUX PAYS-BAS CATHOLIQUES, 1671—1691. Очолювали роботу «чорного кабінету» Антуан Россіньоль і його син Бонавентура. За царювання Людовика XIV стеження та поштова цензура стають частиною системи політичної поліції. За нового короля місцем роботи Россіньоля стає кімната, прилегла до кабінету короля у Версалі. Звідси йшов потік дешифрованих повідомлень, що неабиякою мірою визначали політику Людовіка.
Сучасники були добре обізнані про існування «чорного кабінету» для перлюстрації листів і тому з обережності не торкалися в кореспонденції питань, що становили державну таємницю. Про це пише, наприклад, герцог Сен-Сімон у своїх мемуарах, що належать до кінця XVII століття.
Французький «чорний кабінет» отримав особливе значення при Марк-Рене д'Аржансоні, який з 1697 року займав пост генерал-лейтенанта поліції. Його правління збіглося з останніми, найбільш важкими для країни роками правління Людовика XIV, військовими поразками та продовольчими хвилюваннями в Парижі. У цих умовах д'Аржансон значно розширив систему стеження.
За Людовіка XV численний штат чиновників, які працювали під наглядом головного директора пошти Жанель, знімав відбитки з сургучевих печаток, водяною парою розплавляв сургуч, виймав листи з конвертів та читав їх, знімаючи копії з тих листів, які, на думку цензорів, могли зацікавити або розважити короля та маркізу де Помпадур.
Людовик XVI 1775 року заявив, що приватне листування є недоторканним, проте «чорний кабінет» і далі функціонував, зберігшись і після Великої французької революції, і в Першій імперії Наполеона I.
Королівство Велика Британія Англійський «чорний кабінет» з'явився, коли в 1655 році Олівер Кромвель призначив , одного з організаторів секретної служби Парламенту, Головним поштмейстером. Терло організував при поштовій службі таємну канцелярію () для перлюстрації листів та залучив до співпраці з ним найкращого математика Англії тих часів, Джона ВаллісаCodes and Ciphers in History .
Закон про пошту 1711 року давав урядовим службовцям право розкривати будь-які листи на підставі ордерів, які вони самі і видавали. З цього часу державний секретар просто направляв у поштове відомство списки всіх, чиє листування потрібно було перлюструвати. При цьому один ордер міг включати сотні імен та мати додаткові вимоги розкривати листування не лише пойменованих персон, але так само і їх адресатів.
З 1765 року ордери із списками дипломатів були замінені на загальний ордер «розкривати дипломатичне листування». «Чорний кабінет» був засекречений та офіційно про його існування знали не більше тридцяти осіб, дешифроване дипломатичне листування доставлялося лише королю та декільком міністрам, листування глав опозиції доставлялося державному секретарю (Parliamentary Under-Secretary of State) .
У XVIII столітті англійський «чорний кабінет» не мав свого приміщення та чіткої організації. Більшість співробітників працювали у себе вдома, матеріали пересилалися посильними, а старший дешифрувальник не був начальником над іншими.
В 1723 році два криптоаналітика англійського «чорного кабінету» свідчили в палаті лордів у справі про змову. Обидва вони показали, що незалежно один від одного дешифрували листування, і результати розшифрування збіглися. Обвинувачений, єпископ Еттербері, намагався поставити під сумнів достовірність дешифровки, і лорди проголосували за пропозицію про те, що:
… на думку палати, будь-які питання дешифрувальників, які можуть привести до розкриття способів або таємниць дешифрування, суперечать суспільній безпеки.
Англійський «Чорний кабінет» прочитував в середньому два або три шифрованих листи на тиждень. Його співробітники успішно зламували шифри Австрії, Туреччини, Росії, Франції та інших держав.
Інші європейські держави Наприкінці XVII — початку XVIII століть «чорні кабінети» з'являлися один за одним практично у всіх державах Європи, в першу чергу як засіб для контролю над дипломатичним листуванням.
Священна Римська імперія — Австрія
Австрійська секретна служба () була одним з найбільш ефективних «чорних кабінетів» у XVIII столітті. При штаті в десять осіб кабінет обробляв в середньому сотню листів за день завдяки системі поділу праці. Оброблялася дипломатична пошта, транзитна пошта, листи, перехоплені поліцією. Листи розкривали, розтоплюючи печатки над свічками, і відмічали порядок сторінок. Помічник директора переглядав листи та відбирав ті, які треба було скопіювати. Довгі листи копіювали під диктовку з використанням до чотирьох стенографістів одночасно.
Листи на невідомій помічнику директора мові передавалися службовцю, знайомому з цією мовою. Були перекладачі з більшості європейських мов, а при виникненні систематичної потреби в новій мові, один із службовців терміново вчив нову мову. Після копіювання листи опечатувалися підробленими печатками та поверталися на пошту в той же день, дипломатичне листування — протягом трьох годин. Найцікавіша інформація спрямовувалася директором кабінету зацікавленим особам. Зашифрована кореспонденція піддавалася криптоаналізу.
У Відні була розроблена спеціальна система навчання та роботи з персоналом. Щоб уникнути перевтоми від розумового навантаження, австрійські криптоаналітики відпочивали кожний другий тиждень. Заробітна плата була невисокою, але вона подвоювалася за розгадування першого шифру, за розгадування другого та наступних шифрів видавалися значні премії.
Заохоченням служили також аудієнція у монарха. Карл VI особисто вручав премії співробітникам свого «чорного кабінету», а ерцгерцогиня Марія Терезія часто розмовляла з ними про досягнення в криптоаналізі. До досягнень австрійських криптоаналітиків відноситься читання шифрованого листування Наполеона, Талейрана та безлічі інших політичних діячів.
Барон Ігнац Кох, директор віденського «чорного кабінету» з 1749 по 1763 роки, писав:
Це вісімнадцятий шифр, який ми розкрили протягом року… На жаль, нас вважають надто майстерними в цьому мистецтві, і думка про те, що ми можемо вторгнутися в їх кореспонденцію, спонукає іноземні двори безперервно міняти ключі, інакше кажучи, посилати щоразу більш важкі в сенсі дешифрування повідомлення.
Священна Римська імперія «Чорний кабінет» Нюрнберга працював з 1680-х, часів війни Аугсбурзької ліги, намагаючись простежити за французьким впливом на землях Священної Римської імперії і в східній Європі. Завдяки привілейованому та практично монопольному становищу пошти Турн-і-Таксис у багатьох державах, особливості поштових потоків усередині цієї організації в чималій мірі призвели до виникнення «чорного кабінету» в Нюрнберзі. Саме в цьому місті потік пошти Турн-і-Таксис, що йшов з Франції та Іспанських Нідерландів, розділявся надвоє — в північну та східну Європу.
У Нюрнберзі вся ця пошта розкривалася і копіювалася імперськими властями з повним сприянням сімейства Турн-і-ТаксисKarl De Leeuw. «THE BLACK CHAMBER IN THE DUTCH REPUBLIC DURING THE WAR OF THE SPANISH SUCCESSION AND ITS AFTERMATH, 1707—1715».
Священна Римська імперія — Брауншвейг В Целле, резиденції герцога Брауншвейг-Люнебургського, починаючи з 1693 року весь потік листів із Нюрнберга на північ копіювався вже без такого сприяння, на користь англійських та голландських друзів та союзників герцогаГеорг Вільгельм Брауншвейг-Люнебургський був одночасно дядьком і тестем Георга I, короля Великої Британії. На скаргу, подану при дворі Імператора представником Турн-і-Таксис, герцог відповідав, що навряд чи хто-небудь може очікувати від нього іншої поведінки у воєнний час.
Незважаючи ні на що, французькі дипломати продовжували надсилати листи через німецькі землі, будучи впевненими в неперевершеності французької шифрувальної служби. Тим не менш, два професійних криптоаналітика на службі Брауншвейга з можливою, але не задокументованою, допомогою Вільгельма Лейбніца розкрили чимало з цих шифрів.
Кінець активній роботі целльского, а слідом за ним і ганноверського «чорних кабінетів» був покладений комерційним витісненням Турн-і-Таксис приватними французькими та голландськими поштовими службами. Поштове агентство Амстердама не побажало ділитися поштою, що пересилається через нього, з «чорними кабінетами» німецьких графств та герцогств, заявивши, що це сповільнить та удорожить доставку пошти.
Голландська Республіка Те, в чому амстердамське поштове агентство відмовило німцям, воно надало великому пенсіонарію Голландської республіки.