Каспар Гаузер (, на прізвисько «Дитинча Європи»; ймовірно 30 квітня 1812 — 17 грудня 1833) — відомий завдяки своїй таємничій долі знайда, одна із загадок XIX століття. Юнака, який практично не вмів ходити та говорити, знайшли у Нюрнберзі, на Трійцю 1828 року. Його вбив невідомий п'ять років потому. Попри всі зусилля та величезну нагороду, призначену баварським королем, ні справжнє ім'я, ні походження Каспара, ні причину його вбивства, ні особу вбивці встановити так і не вдалося.

За розповідями самого Каспара, неподалік від Базеля і звучання угорської та німецької мов викликали у нього невиразні спогади про дитинство, попри те, що у віці 3 або 4 років невідомий чоловік зачинив його в підземній камері, де в повній самоті він жив до шістнадцяти років, поки його не знайшли та не доставили до Нюрнберга. Серед людей Каспара вважали спадкоємним принцом баденського престолу, викраденим із колиски (офіційно «померлим»), чий трон посів узурпатор. Проте дослідження 2024 року мітохондріальної ДНК волосся Гаузера і порівняння її з ДНК членів Баденського дому однозначно показали, що вона не відповідає їхній мітохондріальній ДНК, спростувавши відповідно теорію про його королівське походження Принц чи самозванець? Генетичний аналіз допоміг поставити крапку в 200-річній суперечці про особистість Каспара Гаузера. АаторКіра Борісіхіна. NV. 3 серпня 2024. . Але остаточної відповіді, ким був насправді Каспар Гаузер, немає дотепер.

Біографія

Початок

Поява 26 травня 1828 року на ринковій площі Нюрнберга помітили незвичайного підлітка 16—17 років. Його зустрів швець на прізвище Вайхман, про якого відомо лише, що він жив по сусідству з Різні джерела називають шевця Вайхман (або Вейкман), він жив практично на цьому самому місці, але джерело повідомлень залишається невідомим.. Вийшовши з будинку між четвертою та п'ятою годинами після полудня, він попрямував до Нової Воротньої вулиці (), де зустрів свого приятеля Бекка. Приятелі вирішили відправитися за місто, попити пива і потанцювати, коли помітили неподалік дивного юнака, який гойдався, немов п'яний, і знаками показував їм зупинитися. Зацікавившись його поведінкою, містяни підійшли ближче, після чого незнайомець запитав їх, як пройти до передмістя Ноє Торштрассе.

Вайхман запропонував показати дорогу, але, пройшовши кілька кроків, юнак мовчки простягнув шевцю конверт, адресований «Пану командувачу 4-м ескадроном 6-го полку легкої кавалерії. Нюрнберг». Швець спробував дізнатися від юнака, хто він і чого бажає, але не зміг домогтися зрозумілої відповіді. Він довів юнака до найближчого поста міської варти і передав солдатам. Звідти невідомого підлітка направили до будинку командувача гера Фрідріха фон Вессеніга () , який проживав у передмісті.

На думку першого біографа Каспара Гаузера (як пізніше стали називати знайду), Ансельма фон Феєрбаха, поліція міста одразу допустила ряд грубих промахів, які в подальшому не дозволили по гарячих слідах розкрити можливий злочин, який за законами країни здавався безсумнівним. Поліцейські просто не надали значення події; в документах про цей випадок було повно неясних місць і суперечностей. Ім'я шевця, який доставив підлітка, залишилося невідомим. Його свідчення, записані невідомо ким і з чиїх слів, явно суперечили фактам. Наприклад, він нібито запевняв, що юнак у відповідь на його питання «Звідки ти взявся?» — відповів «З Регенсбурга» але потім, підійшовши до Нових Воріт, помітив, що вони закінчені недавно і тому так називаються.

Однак, за свідченням фон Феєрбаха, який вперше побачив Каспара Гаузера два місяці по тому, його пояснення складались переважно з жестів та обривків слів, а в день свого виявлення він зовсім не міг нічого сказати, крім «Не знаю» та «Хочу бути кіннотником, як мій батько», причому повторював ці фрази суто механічно, явно не розуміючи їхнього змісту. За припущенням фон Феєрбаха, швець думав, що юнак недоумкуватий, і сам дофантазував інше. Також незрозуміло, яким чином Каспар Гаузер, який ледве тримався на ногах, взагалі міг подолати потрібну відстань .

Так чи інакше, знайду доставили до будинку капітана фон Вессеніга (згідно з іншим джерелом, Каспар Гаузер прибув самостійно, а фон Вессеніг був полковником), куди він увійшов, не знявши капелюха, і на питання слуги, що йому потрібно, відповів, що його направили до цього будинку і що він залишиться тут, додавши при цьому: «Хочу бути кіннотником, як мій батько». Пізніше слуга розповідав, що юнак здався йому вкрай змученим. Знайда плакав, насилу тримався на ногах і явно страждав від голоду та спраги. Слуга (за наказом господині, якій за відсутністю чоловіка передали листа) запропонував йому м'яса та пива, одначе юнак виплюнув і те, та інше, гримасою висловивши свою відразу. Зате він жадібно з'їв шматок чорного хліба, запивши його склянкою води. Спроби розпитати його нічого не дали, невідомий завчено повторював «Хочу бути кіннотником, як мій батько», явно не розуміючи, про що йому кажуть, внаслідок чого слуга дійшов висновку, що перед ним якийсь дикун. Оскільки фон Вессеніга не було вдома, слуга відвів незнайомця до стайні й запропонував відпочити на оберемку соломи, де той і заснув.

Фон Вессеніг прийшов додому через кілька годин, і збуджені діти розповіли йому про «дикуна». Капітан відправився до стайні та спробував розбудити невідомого, але той не реагував на крики, поштовхи, ляпанці по обличчю та навіть спроби поставити його на ноги. Зрештою, після довгих зусиль його вдалося привести до тями (за іншими відомостями, Вессеніг пішов будити Гаузера у супроводі трьох офіцерів, і Каспар прокинувся миттєво). При вигляді яскравої кавалерійської форми невідомий виявив абсолютно дитячий захват. З наївним захопленням юнак доторкнувся до рукоятки шаблі Вессеніга і тихо промовив: «Ось таким я хотів би бути». На це офіцер відповів, що як для кіннотника той занадто малий на зріст і що йому слід спробувати свої сили в піхоті. «Ні, ні, не в піхоту… Я хочу бути ось цим…», — вигукнув хлопець. Домогтися від незнайомця відомостей про його особу, як і раніше, не вдавалося, за винятком однієї фрази — «Хочу бути кіннотником, як мій батько». На питання Вессеніга, як його звуть, юнак сказав: «Мій опікун говорив мені завжди відповідати: „Не знаю, ваша милість!“» Оголивши, нарешті, свою голову, він додав: «Мій опікун радив мені завжди знімати капелюха й говорити „Ваша милість“». Пізніше, даючи свідчення перед судом, фон Вессеніг зізнався, що інфантильність невідомого жодним чином не відповідала його передбачуваному вікові (юнак виглядав років на 17, з пушком над верхньою губою), і бравий військовий був просто збитий з пантелику. Зрештою, вирішено було доставити дивного візитера до поліційного відділку.

Близько 8 години вечора юнака, який ледве пересував ноги, з величезними зусиллями привели до поліцейського комісаріату. У той час там перебувало кілька молодших офіцерів та нижчих поліційних чинів. Спроби допитати невідомого за звичним протоколом — ім'я, вік, місце проживання — нічого не дали. Від нього можна було почути лише три фрази: «Мій дім» (за іншими відомостями «Додому» або «Відведіть додому»), «Не знаю» та «Хочу бути кіннотником, як мій батько», до чого додавалися сльози та нечленороздільні звуки. Юнак, судячи з усього, не розумів де знаходиться, не виказував жодних почуттів, його погляд як у божевільного байдуже блукав навколо. Намагались впливати на юнака окриками, але ці спроби були марними. Поліціянти були абсолютно збиті з пантелику — випадок явно виходив за межі звичного. Про злочин явно мови не було, невідомий викликав у них лише співчуття. Спроба нагодувати його м'ясом та пивом скінчилася точно так само, як і минулого разу, і знову він погодився з'їсти шматок чорного хліба та випити води.

Один із поліцейських вийняв із кишені монету. Блискучий предмет негайно викликав пожвавлення та абсолютно дитячу реакцію. Знайда із захопленням став вертіти монету в руках, після чого почав наполягати «конячка, конячка» (Ross, Ross), жестами показуючи, що монетка підійшла б для прикраси кінської збруї. На вимогу поліції Каспар зумів абияк прочитати Pater noster.

Нарешті, хтось здогадався принести йому папір та чорнило і, практично не сподіваючись на успіх, жестами запропонував написати що-небудь. Однак невідомий впевнено взяв перо і вивів на папері «Каспар Гаузер». Під цим ім'ям він і увійшов в історію. Спроби змусити його написати назву місця, звідки він прийшов, призводили лише до того, що юнак повторював: «Мій будинок. Хочу бути кіннотником… Чому ні». Домогтися від нього чогось іншого було абсолютно неможливо.

Оскільки було вже пізно, спроби встановити особу невідомого вирішили відкласти на наступний день. Одному з поліцейських доручили відвести Каспара на ніч до Фестнерової вежі — місцевої в'язниці, де утримували бродяг. Відстань була дуже невеликою, але Каспар пройшов її з величезним зусиллям, плачучи і явно нездужаючи. Інше джерело, навпаки, свідчить, що затриманий достатньо легко як для його самопочуття подолав 90 сходинок вежі, а опинившись, нарешті, в камері, сказав, що у нього вже була така кімната. У в'язниці Каспар опинився разом з іншим затриманим, стомлений юнак впав на солому та заснув як убитий.

Результати першого огляду. Одяг. Листи

Згідно з поліцейським описом, коли Каспар з'явився у відділку, на ньому був повстяний капелюх, пошитий за міською модою, з жовтою шовковою стрічкою та тонкою смужкою червоної шкіри, всередині було майже стерте зображення Мюнхена. Шия була обгорнута чорним шовковим шарфом. Крім того, на ньому була сорочка з грубої тканини та строкатий жилет, запраний і не новий, а також сіра полотняна куртка селянського покрою. Ретельніший огляд показав, що ця куртка була невміло переробленим фраком. Фалди були відрізані, краї зрізу залатані, зберігся лише відкладний комір. Сірі штани з більш тонкої та м'якої матерії, з полотняною латкою між ніг, як у штанях для верхової їзди, належали, швидше за все, конюшому або єгерю. На ногах у невідомого були важкі ботфорти, підбиті цвяхами, на високих підборах, із прикріпленими внизу кінськими підковами. Чоботи явно були йому малі, їхні носки були відрізані, пальці ніг стирчали назовні.

У кишенях Каспара виявили білий носовичок у червону клітинку з червоними вишитими ініціалами К.  Г., кілька яскравих ганчірок червоного та блакитного кольорів, пару кишенькових молитовників, на одному з яких була прикраса у вигляді корони, посипаної золотим піском, ключ, рогові чотки та кілька записок із католицькими молитвами (подібні, за висловом фон Феєрбаха, такими в Південній Німеччині були вельми поширеними серед прочан). На деяких з них були зазначені адреси друкарень в Зальцбурзі, Празі та Бургхаузені. Зміст записок говорив саме за себе: «Духовний щит», «Палка молитва, яку слід повторювати постійно під час божественних служб», «Молитва ангела-хранителя» і навіть «Мистецтво як повернути втрачений час і даремно витрачені роки», що в даній ситуації здавалося похмурою насмішкою.

Надалі одяг Каспара було знищено під приводом «ветхості», що викликало гнів і досаду фон Феєрбаха, який намагався за мізерними слідами встановити походження знайди. Згідно з іншими відомостями, одяг юнака не був старим. Його у нього переодягнув передбачуваний «опікун» безпосередньо перед першою появою Каспара «на світ» після його тривалого перебування в темниці . Доля інших предметів невідома, до теперішнього часу вони не збереглися.

Крім того, у Каспара був конверт, який містив два листи. У кутку конверта було видно три напівстерті букви, які можна було прочитати як G. I. R. або як C. T. R. Листи було написано зі справжніми або штучними правописними помилками в простонародній, можливо, дещо навмисній манері. Перший з них стверджував:

Баварський кордон

місце не названо

1828

Його Ясновельможності капітану кінноти!