Анна Мері Робертсон Мозес або Бабуся Мозес (7 вересня 1860, Грінвіч біля Нью-Йорку, США — 13 грудня 1961, Гусік-Фоллс) — американська народна художниця. Серйозно взялася за живопис у 78 років і є яскравим прикладом нової успішної мистецької кар'єри в літньому віці. Здобула популярність у 1950-х роках, з'явившись на обкладинці журналу «Тайм» у 1953 році, була об'єктом численних телевізійних програм і біографічного документального фільму, номінованого на премію «Оскар» у 1950 році. Її автобіографію «Історія мого життя» опубліковано в 1952 році. Також її вшановано двома почесними докторськими ступенями.

Мозес працювала хатньою робітницею загалом 15 років, починаючи з 12 років. Її роботодавець помітив, що їй подобаються гравюри від компанії , та забезпечив її матеріалами для малювання. Мозес та її чоловік почали своє подружнє життя у Вірджинії, де вони працювали на фермах. 1905 року подружжя повернулося на північний схід Сполучених Штатів і оселилося в Ігл-Бридж, штат Нью-Йорк. У них було десятеро дітей, п'ятеро з яких дожили до повноліття. Мозес вишивала картини пряжею, доки не втратила працездатність через артрит.

У її некролозі 1961 року «Нью-Йорк Таймс» писала: «Простий реалізм, ностальгічна атмосфера і яскраві кольори, з якими бабуся Мозес зображувала просте фермерське життя і сільську місцевість, завоювали їй широку аудиторію. Вона змогла передати хвилювання першого зимового снігу, приготування до Дня подяки та нову, молоду зелень прийдешньої весни… Особисто бабуся Мозес зачаровувала всюди, де б вона не з'являлася. Маленька, жвава жінка з пустотливими сірими очима і кмітливим розумом, вона могла бути гострою на язик з підлабузником і суворою з неслухняним онуком».

Твори Мозес експонувалися на численних музейних виставках в усьому світі і масово розповсюджувалися, включаючи продаж на вітальних листівках. 2006 року її картину 1943 року «Пригощання цукром» продали на аукціоні Крістіз у Нью-Йорку за 1,2 мільйона доларів США, що стало аукціонним рекордом для художниці.

Життєпис

Ранні роки, наймитування Анна Мері Робертсон народилася в Гринвічі, штат Нью-Йорк, 7 вересня 1860 року в небагатій родині, що обумовило потребу рано заробляти на життя й завадило здобути художню освіту. Була третьою з десяти дітей Маргарет Шенаген і Рассела Кінга Робертсонів, мала чотирьох сестер та п'ятеро братів.

Батько був фермером і мав невелику майстерню з перероблювання льону. Мала Анна Мері допомагала на фермі й наглядала за малими дітьми.

Вона недовго навчалася у малокомплектній школі. На місці цієї школи зараз розташований Музей Беннінгтона у Вермонті, де зберігається найбільша колекція її робіт у США. Малюванням захоплювалася з дитинства, надихнувшись уроками образотворчого мистецтва у школі. Перші малюнки виконала, за браком олівців, використавши лимонний і виноградний соки, щоби зробити кольори для своїх «пейзажів», а також мелену охру, траву, борошняну пасту, гашене вапно та тирсу.

У 12 років вона пішла з дому й почала працювати по господарству в заможній сусідській родині. Вона й далі вела господарство, готувала їжу та шила для заможних родин упродовж 15 років. Одна з цих родин, Вайтсайд, помітила її інтерес до гравюр компанії «Кур'єр і Айвз» і забезпечила її матеріалами для малювання, купивши Анні Мері крейду та воскові олівці.

Одруження і власна родина У 27 років одружилася з Томасом Салмоном Мозесом, «найманим працівником», з яким працювала на одній фермі. 1887 року Томас був переконаний, що Південь часів Реконструкції — це місце можливостей для таких янкі, як він. Його найняли керувати конярським господарством у Північній Кароліні, тож через кілька годин після весілля пара сіла на потяг. Однак вони так і не виїхали за межі Стонтона, штат Вірджинія, де оселилися в передмісті та провели майже два десятиліття, живучи та працюючи по черзі на п'яти місцевих фермах.

Чотири з них — ферма Белл (інша назва Ікл), ферма Дадлі, ферма Маунт Ейрі (зараз входить до складу індустріального парку Міллуей Плейс в окрузі Огаста) та ферма Маунт Небо. Щоб поповнити сімейний дохід на фермі Небо, Анна робила картопляні чипси та збивала вершкове масло з молока корови, яку вона купила на свої заощадження.

Подружжя народило десять дітей, але лише п'ятеро дожило до повноліття.

Тільки після декількох років економії Мозес з чоловіком вдалося придбати власну невелику ферму Маунт Ейрі поблизу Верони, штат Вірджинія; у 2012 році її внесено до Національного реєстру історичних місць США. Придбаний у січні 1901 року будинок став першою резиденцією, якою володіла сім'я. Вони прожили там до вересня 1902 року.

Хоча Анні подобалося жити в долині Шенандоа, 1905 року вона і Томас повернулися на північний схід Сполучених Штатів та оселилися, за наполяганням чоловіка, на фермі в Ігл-Брідж, штат Нью-Йорк.

Чоловік, Томас Мозес, помер 1927 року від серцевого нападу в 67 років. Помічником на фермі родини став Форрест — син Анни. Вона більше не одружувалась. 1936 року 76-річна Анна Марія вийшла на пенсію і перебралася жити в родину доньки.

Початок творчої діяльності Бувши молодою дружиною і матір'ю, Мозес творчо підходила до облаштування свого будинку; наприклад, у 1918 році вона розмалювала камінну дошку фарбами для домашнього вжитку. Вона створювала стьобані об'єкти, форму «хобі-арту». Люсі Р. Ліппард у книзі «Слово в їхніх руках» стверджує:

Вона виявила, що хобі-арт часто передбачає повторне використання об'єктів, які інакше були б викинуті.

Через постійну працю по дому й на фермі про здобуття художньої освіти в перші періоди життя Мозес не йшлося, хоча вона й далі іноді малювала.

З 1932 року Мозес зайнялася вишивкою — вишивала картини пряжею для друзів і сім'ї. Наприкінці сьомого десятку в пані почалося захворювання суглобів, що унеможливило вишивання. Рідна сестра Селестія порадила їй перейти до малювання, що мало менше навантаження на руки. Так приблизно з власних 78 років і розпочалася художня кар'єра майстрині.

Анна обрала псевдонім «Матінка Мозес». І хоча вона вперше виставлялася як «Місіс Мозес», її поважний вік сприяв появі іншого псевдоніму, яким став «Бабуся Мозес». Так її назвала преса і цей псевдонім закріпився за жінкою. Малюнки й картини Бабусі Мозес простотою композицій нагадували її вишивки, де теж нема вивіреної перспективи та ознак повітря. Малюнки й картини майстрині йшли на продаж, як і її шитво чи вишивки.

Також Мозес розповіла журналістам, що звернулася до живопису, щоби створити різдвяний подарунок листоноші, оскільки «легше намалювати [картину], ніж спекти пиріг на гарячій плиті». Завдяки своїй практичності, намальовані роботи могли прослужити довше, ніж її вишиті композиції з камвольної вовни, які ризикували бути з'їденими міллю. Джудіт Стайн зазначала:

Коли у неї почала боліти права рука, вона переключилася на ліву.

Мистецька кар'єра і творчий стиль

Хоча Мозес почала малювати лише в похилому віці, її виняткове довголіття забезпечило їй кар'єру тривалістю понад 20 років. Те, що здавалося інтересом до живопису в пізньому віці, насправді було проявом дитячої мрії. Не мавши часу в своєму важкому фермерському житті на заняття живописом, Мозес мусила відкласти свою пристрасть до малювання.

Хоча всі її діти вже виросли, на фермі було ще багато роботи. Пізніше вона жартувала: «Якби я не почала малювати, то вирощувала б курей».

Вперше художниця привернула увагу громадськості у 1940 році, у 80 років.

92-річною вона писала: «Коли я була зовсім маленькою, батько давав мені й моїм братам аркуш за аркушем білого паперу. Він любив дивитися, як ми малюємо, це коштувало копійки за аркуш, а вистачало надовше, ніж цукерки».

Її останнє завершене полотно «Веселка» — радісне свято життя; цю картину художниця створила, коли їй було понад 100 років.

Мозес малювала сцени сільського життя минулих часів, які вона називала «старомодними» пейзажами Нової Англії. Вона казала, що «отримує натхнення та починає малювати; тоді я забуваю все, все, крім того, як все було раніше і як це намалювати, щоб люди знали, як ми жили раніше».

Зазвичай Мозес характеризують як «народну» або «наївну» художницю — терміни, що частіше використовують для тих, хто ніколи не здобував формальної мистецької освіти. Пізніше для опису робіт художників-самоучок почали використовувати термін «аутсайдерське мистецтво» (ар брют).

Особливістю подачі композицій у Бабусі Мозес стало старанне прибирання ознак технічної цивілізації. Так, вона старанно прибирала з власних краєвидів стовпи і дроти електропостачання, трактори, літаки в небі тощо. На вулицях її краєвидів їдуть вершники, біжать коні, запряжені в брички або карети. Іноді подані перші автівки чи первісні паровози.

Куратори ділять її роботи на «Ранню творчість» та «Пізню творчість і старечий стиль», простежуючи початкову мистецьку еволюцію художниці, від відносно традиційного початку копіювання популярних гравюр до винайдення власного унікального стилю. Її ранній стиль менш індивідуальний і реалістичніший або примітивніший, з відсутністю знання або, можливо, відмовою від елементарної перспективи. Спочатку вона створювала прості композиції або копіювала вже наявні зображення. З розвитком своєї кар'єри створювала складні панорамні композиції сільського життя.

Найважливішими повторюваними темами художниці є глибока повага до американської трудової етики, чутливість до місцевої історії, зміна пір року і погоди, а також любов до веселощів і свят.

Мозес була плідною художницею, створивши понад 1500 полотен за три десятиліття. Її зимові картини нагадують деякі з відомих зимових картин Пітера Брейгеля Старшого, хоча вона ніколи не бачила його робіт. Один німецький шанувальник сказав:

Популярність

Під час візиту до водоспаду Гусік-Фоллс у 1938 році у вітрині місцевої аптеки (котрі у Сполучених Штатах виконували функції дрібних крамниць і навіть дешевих їдалень) її малюнки побачив Луїс Келдор, колекціонер мистецтва, що працював інженером у штаті Нью-Йорк. Він шанував мистецтво і придбав її малюнки в аптеці, а також ще десять її творів з її помешкання на Ігл-Брідж за 3 або 5 доларів за кожну. 1939 року він переконав Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк) включити три малюнки Мозес до експозиції «Сучасні американські художники».

Наступного року Келдор познайомився з незалежним галеристом Отто Калліром, який погодився організувати виставку жінки у своїй галереї «Сент-Етьєн». Її перша персональна виставка «Що намалювала фермерська дружина» відкрилася в Нью-Йорку 9 жовтня 1940 року в галереї «Сент-Етьєн» Отто Калліра. Зустріч з художницею та виставка 50 картин в універмазі Gimbel's відбулася 15 листопада. На виставці було представлено зразки її випічки та консервації, які здобули Мозес нагороди на окружному ярмарку.

Згодом її твори почали демонструвати на низці інших виставок як у Сполучених Штатах, так і за кордоном. Це збільшило продаж картин художниці та її популярність.

Її третя персональна виставка за кілька місяців відбулася в галереї Whyte у Вашингтоні, округ Колумбія.

1944 року її представляли американський Британський мистецький центр і галерея Сент-Етьєн, що збільшило продажі її робіт. Протягом наступних 20 років її картини виставлялися по всій Європі та США. Отто Каллір заснував для неї компанію Grandma Moses Properties, Inc.

Картини Бабусі Мозес почали використовувати для рекламування таких свят, як День Подяки, День матері, Різдво тощо. У статті з нагоди Дня матері в «Правдивій сповіді» (1947), яку написала Елеонора Ерлі, зазначалося, що «бабуся Мозес пишається своїми консервами більше, ніж картинами, а найбільше — своїми чотирма дітьми, одинадцятьма онуками й чотирма правнуками».

Зростала популярність її виставок, згодом персональних. У 1950-х роках її виставки били рекорди відвідуваності у світі. Американська преса й реклама почали пропагувати творчість дев'яносторічної майстрині як позитивний приклад для удовиць, домогосподарок, пенсіонерок. ЗМІ зробили з неї нову культурну ікону. Мистецтвознавиця Джудіт Стайн зазначила: