Північний маньєризм () — важливий і значущий напрямок західноєвропейського мистецтва, що виник трохи пізніше за маньєризм італійського зразка, але мав довший термін існування і якісно підняв рівень мистецтва у низці країн, розташованих за Альпами.
Історія
В мистецтві термін «маньєризм» вперше використав італійський археолог і історик Луїджі Ланці наприкінці XVIII ст., аби позначити ним твори низки художників XVI ст., стилістика котрих не збігалась ні зі стилем відродження, ні зі стилем барокоСтаття «Mannerism» - енциклопедія Britannica .
Маньєризм як стиль протримався в мистецтві країн Західної Європи півтора століття (в Італії менше, в країнах за Альпами довше). Ігнорування розвитку стилю у півтора століття в XX ст. вже стало неприпустимим.
Важливою особливістю маньєризму як стилю був його аристократизм, недемократичність, орієнтованість на смаки багатих володарів, взагалі припалацовий характер. Головними замовниками і споживачами мистецтва маньєризму була церковна і світська аристократія . Все це притаманно як творам маньєризму італійського зразка, так і творам майстрів північного маньєризму.
В країни по той бік від Альп маньєризм прийшов з невеликим запізненням у порівнянні з Італією. На відміну від Італії північний маньєризм формувався в складній політичній атмосфері пізнього відродження і запеклих релігійних дискусій і сутичок, що переходили у релігійні війни католиків з протестантами. В недовге царювання короля Франції Карла ІХ (1560–1574) відбулося чотири релігійні війни.
Маньєризм (з рисами пізнього місцевого відродження) у північних країнах сприяв як формуванню суто національних шкіл і центрів мистецтва, так і підвищенню рівня національного мистецтва у Франції, в Іспанії, Південних і Північних Нідерландах, частково в німецьких князівствах (до їх занепаду у Тридцятирічну війну), частково у Англії, що мала власні і повільні темпи розвитку національної культури, як і Польсько-литовська держава та Україна в її складі.
Народна культура і культура аристократів помітно розходяться і розвиваються окремими шляхами. Маньєризм настояний на протиріччях, в переліку яких — палке вивчання творів геніїв італійського Високого Відродження і несамовите бажання працювати в їх же манері ( звідси назва маньєризм ), відмова від спостереження за природою і поклоніння художнім авторитетам, віртуозність виконання художніх робіт, домінування індивідуалізму.
В наявності — висока освіченість майстрів і нестримна фантазійність, теоретичні заяви про спадковість свого мистецтва і при цьому надзвичайна штучність, примхливість художніх манер, майже повна відмова від класичних канонів в архітектурі, в композиціях картин, втрата гармонії заради дисонансів, тривожності, асиметрії, надзвичайного впливу на почуття і свідомість замовника і глядача. Фантазійність, демонстрація ерудиції навіть ставали головною метою митця-віртуоза.
Маньєризм у королівстві Франція
Високе Відродження, з його героїкою і гармонійними образами, було лише феноменом культури Італії. Майстри Північного Відродження до нього так і не дотяглися. Наваки, образи італійського маньєризму, з їх вишуканістю, надмірною елегантністю і штучністю, віртуозний палацовий декор, перенасиченість орнаментів знайшли серед митців за Альпми як палких прихильників, так і обдарованих продовжувачів. Особливо це притаманно майстрам школи Фонтенбло у Франції.
Школу Фонтенбло започаткував король Франції Франциск І, котрий воював у Італії і зажадав мати такі ж розкішні оздоби палаців, як і в італійських аристократів. Були запрошені ще 1528 року італійські майстри у Фонтенбло, де створили низку майстерень для художників-декораторів, скульпторів, меблярів, зброярів, граверів і їх численних помічників. Маньєризм у Фонтенбло (і у Францію як таку) був штучно привнесений з Італії через палацовий декор і орнамент. В школі головував італієць-маньєрист Россо Фьорентіно (1494–1540), а по його ранній смерті італієць Франческо Приматіччо (бл. 1505–1570).
Представники першої школи Фонтенбло виконали великий обсяг робіт і в архітектурі, і в живопису, в скульптурі, в художньому декорі, в створенні предметів декоративно-ужиткового мистецтва, парадних королівських обладунків і зброї тощо. Майстрам першої школи Фонтенбло ще була притаманна універсальність. Тому вони віртуозно працювали як з коштовними матеріалами (золото, срібло), так і з дешевими (гіпс, деревина, вапнякові фарби, камінь). З майстерень Фонтенбло виходили як коштовні ювелірні вироби для королівської родини, так і захисні обладунки для лицарів і коней.
Віртуозні малюнки і проекти майстрів-італійців у Франції сприйняли за зразки і старанно їх копіювали, переробляли і керувались в роботі. Відомі численні копії малюнків Франческо Приматіччо та Понтормо, зроблені французами Дюбрейя, Діме, Онне, Бюнелем та ін. Малюнки того часу виконували поспіхом і нетривкими матеріалами, розглядали як допоміжний засіб. У Франції їх старанно зберігали як зразки, наново робили контури на оригіналах, фарби котрих згасали. Малюнки псувались і від голок, котрими пробивали контури при перенесенні на стіни.
Головні представники у Франції
Жан Кузен старший (? — 1590) Жан Гужон (бл. 1510 — після 1572), архітектор і скульптор Антуан Карон (1521–1599) Жермен Пілон (бл. 1537–1590) Жан Кузен молодший (бл. 1522–1595) Династія майстрів Андруе Дюсерсо (засновник — Жак Андруе Дюсерсо старший )
Зброярі і парадна зброя
Доба маньєризму припала на ведення декількох воєн. Тому військові події, швидка мінливість місць переможців і переможених, агресія і горе тисяч людей могутньо впливали на суспільну свідомість, на поширення батальних тем у мистецтві, помітно погіршуючи драматичне світосприйняття і пригніченість. Мистецтво маньєристів — відверто невеселе, тривожне, невтішне.
Виникає декілька великих центрів виготовлення зброї звичайної і парадної, серед котрих Толедо в Іспанії, Мілан в Північній Італії, у Фонтенбло під Парижем та в королівській фортеці ЛуврСборник статей «Византия. Южные славяне и Древняя Русь. Западная Европа», М, «Наука», 1973, с. 520. Французькі королі (Франциск І, Генріх ІІ, Карл ІХ) постійно цікавляться зброєю і парадними обладунками, для збереження котрих в палаці Фонтенбло навіть створили окрему галерею попри арсенал.
Частка міланських зброярів запрошена на працю у Лувр та у Фонтенбло, де працює поряд з майстрами-французами. Зброярі того часу теж відрізнялись універсальністю, віртуозно володіли різноманітною технікою обробки металів (дешевих і коштовних), були чудовими скульпторами, зброярами і ювелірами. Не в живопису Франції, а в ювелірній справі і в ужитковому мистецтві були створені головні шедеври тогочасного французького мистецтва. Показовим було створення декількох шедеврів італійця Бенвенуто Челліні саме у Фонтенбло.
Скарби ювелірного мистецтва доби маньєризму
Еротизм у творах північних маньєристів
Для живопису школи фонтенбло, особливо другого періоду, характерні відмова від релігійних композицій, еротизм, холодність в відтворенні емоцій, холодні колористичні гами.
Всі риси живопису школи фонтенбло, разом із елегантністю і штучністю, були притаманні і живопису італійців (Джорджо Вазарі, Майстер Флори), і представнику маньєристів міста Праги — Бартоломеусу Шпрангеру, і майстрам Нідерландів (Йоахім Втевал, Франс Флорис, Абрагам Блумарт, Деніс Кальверт, Квентін Массейс молодший та інші). Сублімований еротизм був перенесений як у декоративні композиції, так і у релігійний живопис.
Маньєризм у Південних Нідерландах
Фламандське мистецтво в XVI ст. теж розділилось на народне та аристократичне. Всі найкращі якості народного і національного мистецтва продовжив такий велетень-художник і непересічна індивідуальність тої пори Пітер Брейгель старший. Незважаючи на відвідини Італії (щонайменше Неаполя і Риму), Пітер Брейгель старший не був зачеплений стилістикою італійського маньєризму. Новітні віяння відбилися в його живопису в нових трактовках пейзажного живопису (не відомому на той час в Італії) з реалістичною безліччю фігурок стафажу.
Зовсім інші позиції посідали численні митці Фландрії, добре знайомі з тогочасним маньєристичним живописом (переважно римським чи флорентійським), або ті, що відвідали Рим. Почався період навчання на італійських композиціях і запозичень монументальних ознак живопису того ж Мікеланджело Буонарроті, маньєристів Флоренції. Виникає низка дивацьких композицій з поєднанням елементів національного живопису з маньєристичними фігурами, навіяними італійськими зразками. Фламандці вносять у власні твори античних богів Олімпа — Марса, Цереру, малюють бенкети олімпійських богів або сцени з міфів. Це збільшувало частину суто світського живопису окрім традиційного портретного жанру, але породило компромісні і малоузгоджені форми.
Показовою для маньєризму Фландрії стала серія картин «Пори року» або «Сезони» анонімного майстра кінця XVI ст. Було створено чотири композиції однакового розміру для окраси якогось багатого помешкання. В картинах компромісно і малоузгоджено поєднані монументальні алегоричні зображення сезонів (та ж Церера як уособлення Літа) з національними пейзажами і народними сценками, відповідними кожній порі року. В «Алегорії Літа» це сіножать, косовиця, випас стад і стрижка овець, в «Алегорії Зими» сільські діти катаються на льоду, селяни рубають гілки на дрова, ріжуть свиней перед новорічними святами. (Саме таку сцену розмістив у власній картині « Мисливці на снігу » і Пітер Брейгель старший).
Але картини анонімного фламандця-маньєриста вже твір нової доби. Композиції світські, вишукані, суто декоративні, розраховані на багатих споживачів. Вони розраховані на аристократичні смаки, покажчиком чого є знаки зодіаку і монументальна алегорична фігура в центрі. Прочитання алегоричних картин потребувало певної підготовки і освіти. Майстер створив фігури за маньєристичними схемами. Вони оголені, але видають слабке знайомство з натурою. Їх фігури нагадують «мішки з картоплею» (як справедливо говорили тодішні скептики) замість природних м'язів реальних людей — недолік художніх манер саме інтернаціональних маньєристів (Августин Хіршфогель, Егідіус Заделер, Якоб де Гейн молодший та інші) .
Помітно компромісні форми були притаманні і товариству художників, що відвідали Рим (або Флоренцію) і працювали там, засвоїли стилістику римського маньєризму і перенесли її у Фландрію (мистецька течія романизм).
Новітні впливи доби відродження, насолоди життям і творами мистецтва та природи дійшли і до Південних Нідерландів, незважаючи на шалену пропаганду суворих чеснот католицтва - скромності, відмови від задоволень, відмови від родинного життя та створення клубів довічних холостяків, постійних нагадувань про скороминущість всіх насолод і самого життя. Молодість, поява нових музичних інструментів, поява екзотичних речей і розкішних тканин, привезених з Китаю, Південної Азії та Америки неупинно міняли свідомість, світогдяд і католиків Нідерландів. Свідомість людей наче розкололась. Так, Ієронімус Франкен старший створює як картини біблійні ( «Поклоніння немовляті Христу», «Шлях Христа на Голгофу», «Голгофа»), так і небачені до цього сцени насолод і приємного дозвілля багатіїв - «Приємні насолоди шляхти в саду доби відродження з лютнистами».
Головні представники — Геррі мет де Блес (1500/1510 — 1555 ?), Мартен де Вос (1532–1603), Франс Флорис (1517–1570), Ієронімус Франкен старший (1540–1610), Бартоломеус Шпрангер (1546–1611), скульптор Адріан де Вріс (1545–1626), Амброзіус Франкен старший (1544–1618), Адам ван Норт (1561/62 — 1641), Хендрік ван Бален старший (1575–1632, ранні твори) та інші.