Історія нафтогазовидобування на Близькому і Середньому Сході

Загальний опис Величезні прибутки, які давала нафтова галузь, і значні перспективи застосування нафтопродуктів на транспорті та в промисловості стимулювали інтенсивні пошуки нових потужних родовищ у країнах, де були численні свідчення про давній видобуток і застосування нафти. Серед територій, потенційно багатих на нафту, найбільшу увагу привертали Персія (Іран) та межиріччя Тигру і Євфрату (Ірак). Пошукові роботи на Середньому Сході розпочалися 1853 року, але протягом навдивовиж тривалого часу геологічні експедиції (здебільшого англійські) не мали успіху.

Відкриття великої перської (іранської) нафти пов'язано з ім'ям золотошукача В. Д'Арсі. Його капітали виникли на золотих рудниках Австралії. 1882 року брати Моргани відкрили золоте родовище у штаті Квінсленд, давши йому ім'я Маунт-Морган. Задля з'ясування глибини розповсюдження золотої жили Моргани заклали на схилі золотої гори штольню, яка не перетнулася із золотим покладом (довжину штольні помилково прийняли недостатньою, оскільки вважалося, що жила йде майже вертикально). Упевнені в наявності лише обмежених поверхневих покладів, брати Моргани 1886 р. продали родовище золотошукачеві В. Д'Арсі, який уже за три роки став найбагатшою людиною континенту. Він виїхав з Австралії й оселився в Лондоні.

Важко пояснити, з яких міркувань В. Д'Арсі, замість спокійного й розкішного життя серед фінансової еліти Британії, обрав ризиковані пошуки нафти в Персії й уклав у них усі свої капітали. 1900 року В. Д'Арсі розпочав буріння пошукових свердловин, а 1908 року було відкрите перше родовище Месджеде-Солейман, з якого починається історія близькосхідної нафти нового часу. В. Д'Арсі у багато разів окупив свої фінансові вкладення й залишився в історії людиною, якій двічі нечувано поталанило — бути власником найбагатшого австралійського рудника золота й найперспективнішого нафтового родовища світу, причому в обох випадках доводилося йти на величезні ризики. 1913 року став до ладу нафтопереробний завод в Абадані й збудовано нафтогін до нього. Наступного 1914 року розпочався експорт перської нафти.

Пошуки нафти на території сучасного Іраку велися з 1888 року, а перше родовище Нефтхан було відкрито 1923 року. Його промислова розробка розпочалася 1934 року, після завершення будівництва нафтогону, що поєднав район Кіркука з портами Середземного моря. Перше нафтове родовище Саудівської Аравії (Даммам) відкрито 1938 року. Сьогодні ця країна має найбільші запаси нафти у світі. Видобуток, переробку й транспортування близькосхідної нафти контролювали здебільшого британські та американські компанії, зокрема «Бритиш петролеум» («Anglo-Persian Oil Co.», а з 1954 року — «British Petroleum Corp.»), «Шелл» («Royal Dutch — Shell Group»), АРАМКО («Arabian American Oil Co.», як частина «Standard Oil Co.») та ін. Близькосхідний регіон разом з Іраном у другій половині XX столыття був основним експортером нафти, забезпечуючи цією сировиною значну частину світової економіки та транспорту (максимальні обсяги видобутку в цьому регіоні сягали до 40 % світових).

Окремі країни Іран Британська імперія використовувала наприкінці XIX століття здебільшого американську та азербайджанську нафту й наполегливо шукала багаті нафтові ресурси, які могла б контролювати самостійно. Маючи економічні й політичні сфери впливу в Персії, англійці вели пошуки нафти в цьому геологічно перспективному регіоні. Серед піонерів розвідки нафти на Середньому Сході слід згадати барона Пола фон Ройтера, засновника славнозвісної британської агенції новин «Ройтерз» (Reuters), який першим отримав від перського шаха дві концесії на розвідку та експлуатацію корисних копалин. На початку 1890-х років він організував буріння трьох свердловин, але нафти не знайшов. Наприкінці XIX століття концесії були скасовані, а ім'я Ройтера серед нафтовиків стало символом втрачених можливостей. Майже в той самий час до Персії прибула група французьких геологів, яким вдалося знайти ознаки нафти в районі Чіях-Сурха (Північно-Західна Персія), але в Парижі на їх доповідь не звернули достатньої уваги.

Власник двох перших (безуспішних) та третьої (успішної) концесії на видобуток перської нафти — Пол Ройтер і Вільям д'Арсі.

Відкриття великої перської (іранської) нафти пов'язано з ім'ям щасливого золотошукача Вільяма д'Арсі. Його капітали виникли на золотих рудниках Австралії. У 1882 р. австралійські старателі брати Моргани відкрили золоте родовище у штаті Квінсленд, давши йому ім'я Маунт-Морган. Задля з'ясування глибини розповсюдження золотої жили Моргани заклали на схилі «золотої гори» штольню, яка не перетнулася із золотим покладом (довжину штольні помилково прийняли недостатньою, оскільки вважали, що жила йде майже вертикально). Упевнені в наявності лише обмежених поверхневих покладів, брати Моргани у 1886 році продали родовище золотошукачеві д'Арсі, який уже за три роки став найбагатшою людиною континенту. Він виїхав з Австралії й оселився в Лондоні. Важко пояснити, з яких міркувань Вільям д'Арсі, замість спокійного й розкішного життя серед фінансової еліти Британії, обрав ризиковані пошуки нафти в Персії й уклав у них усі свої капітали. У 1900 році д'Арсі розпочав геологічні розвідки (район Шуштера), а в 1901 року за посередництва Кітабчі-хана (європейці звали його Антуан Кітабджі) отримав від перського шаха Музафара аль-Діна з династії Каджарів монопольну концесію «на видобуток, розвідку, переробку, експорт і продаж природного газу та нафти… протягом 60 років». Усі підприємства концесії діяли згідно з британським законодавством і користувалися екстериторіальністю. Крім одноразової концесійної виплати (40 тис. фунтів стерлінгів) Персія отримувала 16 % прибутку концесії чи підприємств, створених на її основі. Багато років по тому історики назвуть цей договір несправедливим і навіть зрадницьким, проте слід пам'ятати, що підписували його тоді, коли жодних багатих родовищ у Персії ще не було відкрито, а майже 50-річні геологічні пошуки, що велися європейцями, так і не дали певних результатів.

Основні пошукові роботи в компанії д'Арсі вів досвідчений гірничий інженер Джордж Рейнолдс, почавши з Чіях-Сурх, проте перська нафта, ніби зачарована, не давалася людям. Довгих сім років буріння свердловин в перспективних (на думку геологів) районах фатально не давали нічого. Фінанси д'Арсі вичерпувалися, місцеві хани постійно вимагали грошей і подарунків, натякаючи, що буріння йде на їхніх землях, а концесія підписана без попередніх з ними узгоджень. У 1904 р. положення д'Арсі стало критичним і він за підтримки Британського Адміралтейства залучив до фінансування шотландську компанію «Burmah Oil». Не зважаючи на велику зацікавленість французів (Ротшильди) та політичні впливи Росії на Тегеран, концесія залишилась у Британії.

Навесні 1908 року було прийнято принципове рішення припинити пошуки, в успіх справи більше ніхто не вірив. Керівнику пошуків Рейнолдсу, який у цей час бурив свердловину неподалік давнього храму вогню, а нині — Мечеті Сулеймана, відправили відповідну телеграму, але він вирішив не припиняти робіт до отримання завіреного підписом листа. Мечеть Сулеймана знаходилася в районі Майдане-Нафтан (тобто нафтовий майдан або рівнина) у південно-західній Персії, гірські породи тут були просякнуті нафтою, але на її великі скупчення потрапити ніяк не вдавалось. Вперше про цей район Рейнолдс довідався від Луїса Дейна, який укладав «Географічний довідник Перської затоки й навколишніх земель» і супроводжував лорда Керзона в подорожах Персією. Рейнолдс побував тут у 1904 році, а в 1906 року заклав тут свердловину.

26 травня 1908 року у районі Месджеде-Солейман (південно-західний Іран) свердловина на глибині близько 1000 м розкрила потужний нафтовий поклад і почала фонтанувати на висоту близько 15 метрів. Рейнолдс сповістив керівництво компанії про успіх лаконічною телеграмою: «Дивись псалом 103, вірш 15» (у Біблії там «і єлей від якого виблискує обличчя його…»). У Лондоні зрозуміли — це перемога.

З Месджеде-Солейман починається новітня історія багатої нафти Західної Азії. Вільям д'Арсі кількаразово окупив свої фінансові вкладення й залишився в історії людиною, якій двічі нечувано поталанило — він став власником найбагатшого австралійського золотого рудника й найперспективнішого нафтового родовища світу, причому в обох випадках йому довелося йти на величезні ризики.

У 1909 році за ініціативи Британського адміралтейства на базі концесії д'Арсі була створена «Англо-Перська нафтова компанія» (), яка з 1954 року отримала назву «Брітіш Петроліум» (). Основні активи належали «Burmah Oil», яка з 1905 року фінансувала пошуки нафти, а д'Арсі став директором новоствореної компанії. Через п'ять років після заснування (напередодні Першої світової війни) 51 % акцій компанії викупив британський уряд (компанія стала державною), чому активно сприяв Перший Лорд Адміралтейства Вінстон Черчиль.

Перські нафтопродукти відразу були орієнтовані на експорт до Британії, тому ключовими факторами становлення нафтової індустрії стало прокладення трубопроводів від виявлених родовищ до найближчого порту в Перській затоці — міста Абадан, а також будівництво там нафтопереробного заводу (морські перевезення нафтопродуктів вочевидь більш вигідні, ніж сирої нафти). У 1913 році розпочав роботу завод в Абадані, який з часом став найбільшим нафтопереробним заводом світу. Наступного 1914 року розпочався експорт перських нафтопродуктів до Британії.

Проблеми морського транспортування нафти та продуктів її переробки потребували свого вирішення. Бочки, в яких вона перевозилась, займали багато місця, вимагали дуже ретельного закріплення, іноді розбивалися й давали течу. Саме тому на Каспії на замовлення компанії «БраНобель» з'явився перший залізний танкер-пароплав «Зороастр».

Цю ідею плідно розвинули англійські підприємці брати Маркус і Сем Самуель. Розуміючи потреби і масштаби світового руху нафтопродуктів вони створили цілий флот танкерів-пароплавів для транспортування нафти й гасу наливним способом. Серед інших перевезень компанія здійснювала й транспорт бакинського гасу Суецьким каналом в Азію (з 1892 р.). Перший танкер компанії, славнозвісний «Мюрекс» розпочав революцію в світовому бізнесі нафтоперевезень, оскільки радикально зменшив їх вартість за рахунок збільшення об'ємів.

«Танкерний синдикат» Самуелів у 1897 р. перейменували в «Шелл Транспорт енд Трейдінг», а після злиття з голландською нафтовою компанією «Ройял Датч Петролеум» (займалася нафтовидобутком на Борнео і Суматрі; Слово «Royal» у назві компанії означає, що вона нагороджена почесним королівським титулом «Koninklijk», яким відзначаються компанії національної важливості для Нідерландів) у 1907 році утворилася славнозвісна «Ройял Датч Шелл» (). Значною мірою саме завдяки її діяльності нафтові скарби Середнього Сходу вдалося зв'язати ефективним морським сполученням із споживачами в різних частинах світу. Крім того, помітна роль цієї компанії в історії розвитку нафтопереробки (бензин, моторні мастила й перші системи автозаправок) та в освоєнні нафтових родовищ Східної Азії та Месопотамії (Межиріччя).

Ірак