Я́ків Баш (літературний псевдонім Якова Васильовича Башмака; 8 серпня 1908, Милове — 14 березня 1986, Київ) — український радянський письменник; член Спілки радянських письменників України (з 1937 року).

Біографія Народився року в селі Миловому (нині Бериславський район Херсонської області, Україна) в бідній селянській сім'ї. 1919 року закінчив початкову школу і став працювати. До 1928 року працював у сільському господарстві на Херсонщині. З ранніх років брав участь у культурно-просвітницькій роботі на селі. У 16-ти річному віці став робсількором газети «Радянське село» та інших газет. Тоді ж розпочав писати вірші і оповідання.

Протягом 1928—1932 років працював на будівництві Дніпрогесу, спочатку теслярем-опалубником, бригадиром теслярів, а з 1931 року літературним співробітником газети «Пролетар Дніпробуду». 1930 року вступив до комсомолу, 1938 року — до ВКП(б).

У жовтні 1932 року був премійований путівкою на навчання з спеціальною стипендією імені Дніпробуду і став навчатися на філологічному факультеті у Харківському державному університеті. Одночасно з навчанням завідував Кабінетом молодого автора при клубі літераторів імені Василя Блакитного, був директором цього клубу, а згодом редактором університетської багатотиражки. З 1935 року навчався у Київському університеті, який закінчив 1937 року, а у 1940 році — аспірантуру при ньому.

З кінця 1940 до січня 1943 року працював помічником заступника голови Ради народних комісарів УРСР. З жовтня 1942 року знаходився у лавах Червоної арміїБашмак Яков Васильевич / Память народа. . Спочатку працював у оперативній групі Військової Ради Південного фронту, Центральному, а потім Українському штабах партизанського руху. Неодноразово літав у партизанські загони Сидора Ковпака, Олександра Сабурова, Михайла Наумова.

Упродовж 1944—1946 років очолював видавництво «Радянський письменник». З листопада 1946 по жовтень 1947 року — відповідальний секретар Президії Спілки радянських письменників України, пізніше обіймав посаду секретаря партійної організації Спілки радянських письменників України (на 1952—1953) та Київської організації Спілки письменників України.

Помер у Києві 14 березня 1986 року.

Творчість Перше оповідання «Криця» надруковано в журналі «Огонёк» у 1931 році. Автор книг: «Доба горить» (1931, нариси); «Дні наступу» (1933, збірка оповідань); «Сила» (1934, повість; переробилена у роман і видана у 1940 році під назвою «Береги в огнях», у 1941 році — під назвою «На берегах Славути»; розширений її варіант — роман «Гарячі почуття» вийнов у 1947 році); «Професор Буйко» (1945, повість про Героя Радянського Союзу професора Петра Буйка) «На землі нашій» (1957, оповідання); «Надія» (роман-дилогія: «Надія», 1960 і «На крутій дорозі», 1967); «Біля вогнища» (1962, цикл оповідань); «Заграва над річкою Ірпінь» (1980, роман). Написав також кілька п'єс: «Професор Буйко» (1949); «Дніпрові зорі» (1951, драма присвячена будівникам Дніпрогесу); «У кожного своя ціль» (1958, комедія). Автор сценарію фільму «Київ» (1950, у співавторстві з Михайлом Стельмахом, Іваном Кочергою).

Окремі твори письменника перекладено російською, болгарською, словенською та іншими мовами.

Нагороди орден Жовтневої Революції (07.08.1978) два ордени Вітчизняної війни І ст. (08.05.1945) орден Вітчизняної війни ІІ ст. (11.03.1985) два ордени Трудового Червоного Прапора (24.11.1960; 28.10.1967) орден «Знак Пошани» (22.09.1958) медаль «Партизанові Вітчизняної війни» І ст. (1944) медалі Почесний громадянин міста Запоріжжя (рішення Запорізької міської ради № 393 від 4 вересня 1970 року); Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського (1970; за повість «Професор Буйко», романи «Надія» і «На крутій дорозі»).

Інше В журналі «Перець» № 15 за 1983 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений 75-річчю митця.

Примітки

Література ; О. Дяченко. Яків Баш // Українські радянські письменники. Критичні нариси. ІІ. Радянський письменник. Київ. 1957. С. 428—462; Баш Яків // , С. 25—26; ; Крыжановский С. Д. ; Баш Яків // ; Баш (Башмак) Яков Васильевич // ; Г. Ф. Семенюк. Баш Яків // , С. 137;