Богда́н-Володимир Дми́трович Гаврили́шин () (19 жовтня 1926, Коропець — 24 жовтня 2016, Київ, УкраїнаПомер Богдан Гаврилишин // Українська правда.) — український, канадський та швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, колишній член Римського клубу (з 1972 р.), іноземний член НАН України, президент Фонду Богдана Гаврилишина, співзасновник фонду «Відродження». Був громадянином Канади. Консультував президентів і прем’єр-міністрів десятків країн, стояв біля витоків Всесвітнього економічного форуму в Давосі.
Життєпис Богдан Гаврилишин народився 19 жовтняУ деяких документах є інша дата — 17 жовтня 1926 року в містечку Коропець Бучацького повіту Тернопільського воєводства у тодішній Польщі. Його батько був сусідом Марка КаганцяМаркевич В., Гаврилишин Д. Калейдоскоп Минулого. Коропець // . 1930 року батько Богдана придбав 10 га землі між Бучачем і селом Жизномир, де згодом збудував дім, який зберігся донині.
Три роки Богдан навчався у початковій школі в с. ЖизномиріГаврилишин Б. Залишаюсь українцем… — С. 14.. Потім — у польськомовній Бучацькій державній гімназії,Гаврилишин Б. Залишаюсь українцем… — С. 15. яку після приходу радянської влади перетворили на середню школуГаврилишин Б. Залишаюсь українцем… — С. 20.. З вересня 1941 року навчався у Чортківській гімназії,Там само. — С. 26. а в навчальному році 1943/44 — у Дрогобицькій гімназіїТам само. — С. 28.. Значний вплив на формування юної особистості мали родинні традиції й пластовий рух.
“Неділі в родині Гаврилишиних були справжнім ритуалом. Мати готувала смачні страви, потім усі співали на веранді, а вона цитувала Шевченка й Біблію. Увечері батько розповідав товаришам про країни, які бачив під час Першої світової. Малий Богдан тишком ховався на кухні, ловлячи кожне слово. Так формувалися його уявлення про великий світ і мрія вільно мандрувати ним”
Під час Другої світової війни у 1944 року Гаврилишина вивозять до Третього Рейху на примусові роботи спочатку до Австрії, а згодом до Німеччини, звідки він втік разом з двома друзями з України. Після 1945 року він перебуває у таборі для переміщених осіб у м. Карлсфельд поблизу Мюнхена, а 1947 року виїжджає до Канади, де працює лісорубом у таборі Мініпюка, організовує вечірні класи для українців, бере участь у діяльності профспілок.
У 1948 р. Б. Гаврилишин першим з повоєнних емігрантів прийнятий на авіаційне відділення інженерного факультету в Торонтському університеті. 1952 року Богдан Гаврилишин здобуває ступінь бакалавра, а у 1954 році — магістра за спеціальністю «інженер-механік». У 1954—1960 роках обіймає посади з дослідництва, інженерної справи, менеджменту в канадських компаніях, зокрема, в підприємстві «Алкан». Пропрацювавши там три роки, був направлений на однорічне навчання за магістерською програмою бізнес-адміністрування (МВА) до Центру навчання менеджменту (ЦНМ) (з 1981 р. – Міжнародний інститут менеджменту (МІМ) в Женеві (Швейцарія). З 1960 року мешкає у Швейцарії. 1976 року здобуває ступінь Ph. D. з економіки у Женевському університеті.
Майже тридцять років свого життя Гаврилишин присвятив Міжнародному інституті менеджменту МІМ-Женева, де обіймав посади директора з навчання (1960—1968 роки), директора Інституту (1968—1986 роки), почесного науковця (1986—1989 роки). За час свого проживання у Женеві, викладає такі дисципліни, як економічний розвиток, керівництво міжнародними операціями, світове бізнесове середовище, управління державами тощо. Він заснував Європейський форум менеджменту, який переріс у Всесвітній економічний форум у Давосі — платформу, де світові лідери досі обговорюють виклики в економіці та інших сферах.
1971 року стає співзасновником МІМ-Делі (Індія). 1974 року стає головуючим Симпозіуму в Університеті Св. Галла, Швейцарія, та залишається ним впродовж 24 років. Зустрічався з багатьма впливовими і відомими людьми – М. Тетчер, І. Ганді, Г. Колем, С. Окітою та іншими.
З 1988 року працює на громадських засадах в Україні. З моменту здобуття Україною незалежності Б. Д. Гаврилишин виступає радником декількох Президентів України, прем'єр-міністрів, голів Верховної Ради.
Разом із Іваном Дзюбою та Дмитром Павличком він звернувся до філантропа Джорджа Сороса з ідеєю відкриття фонду для розвитку України. Так у квітні 1990-го постав Міжнародний фонд «Відродження», де Гаврилишин став Головою наглядової ради.
1990 року Гаврилишин заснував Міжнародний інститут менеджменту в Києві. У 1996—1997 роках — обіймає посаду директора Міжнародної академії довкілля в Женеві.
Протягом цього часу активно проводить семінари, головує на конференціях, читає лекції в університетах для груп фахівців, бере участь як доповідач на міжнародних конференціях у понад 70 країнах світу.
1991 року створює і очолює Консультативно-дорадчу раду при Президії Верховної Ради України, яка діє протягом наступних семи років. Був членом американо-українського дорадчого комітету.
Був знайомий з Маргарет Тетчер та Генрі Кіссинджером. Познайомився з Маргарет Тетчер у 1991 році, коли був головою триденної конференції у Лондоні для 400 голів великих підприємств із Європи та з інших континентів. Між доповідачами були Маргарет Тетчер і Генрі Кіссинджер. Генрі Кіссинджера на той час вже добре знав, а з пані Тетчер поговорив коротко перед її виступом, пояснюючи, яка є мета конференції, і даючи деякі поради для її доповіді. Спілкувались з нею про Консультативно-Дорадчу Раду при президії Верховної Ради України, яку створив Богдан Гаврилишин і де був головою на прохання Леоніда Кравчука. Рада складалася з дванадцяти людей, усі з яких мали політичний досвід у законодавчих і виконавчих гілках влади своїх країн та міжнародний досвід. Серед них було двоє британців – лорд Джеффрі Гоу, колишній віце-прем‘єр і член Палати Лордів, і баронеса Ширлі Вільямс, колишній міністр і також член Палати Лордів.
У 1994 році Богдан Гаврилишин сприяв фінансуванню початкового етапу створення української антарктичної програми. 21 листопада 1994 року Міжнародний фонд «Відродження», наглядову раду якого він очолював, виділив 12 тисяч доларів США на проєкт «Україна повертається в Антарктиду». Кошти були використані для підготовки та відрядження групи українських фахівців на британську станцію «Фарадей» для ознайомлення з її науковим обладнанням і системами життєзабезпечення перед передачею станції Україні. У лютому 1996 року станцію було офіційно передано Україні та згодом перейменовано на «Академік Вернадський».
У 2010 році Б. Д. Гаврилишиним було засновано Благодійний Фонд «Богдана Гаврилишина», місією якого стала підготовка нової генерації молодих українців, здатних на власному досвіді осягнули особливості функціонування найкращих країни Європи та сформувати критичну масу людей, яка трансформує Україну.
Був одним із учасників ініціативної групи «Першого грудня».
У 2014 році, під час Революції гідності, Гаврилишин створив «Декларацію відповідальності людини», де у 15 пунктах відобразив різні відповідальності людини, які можуть стати дороговказами до більш демократичного, інклюзивного та ефективного суспільства з точки зору гуманістичних цінностей.Богдан Гаврилишин пішов з життя о 5-й ранку. 24 жовтня 2016 року, знаходячись у родинному колі, у своїй квартирі в місті Києві. Прах поховано на кладовищі у рідному селі Гаврилишина, в Коропці.
Церемонія прощання відбулася 28 жовтня:
з 8:00 ранку до 14:00 у Міжнародному інституті менеджменту (МІМ), що на вул. Шулявська, 10/12-В. з 16:00 до 22:00 у церкві Святого Миколая на Аскольдовій Могилі, яку Богдан Гаврилишин відвідував у неділю.
Вшанування пам'яті 13 червня 2013 р. відбулася зустріч студентства та викладачів ТНЕУ з Богданом Гаврилишиним. На урочистій вченій раді, що відбулася одразу після зустрічі, було прийнято рішення про присвоєння імені Богдана Дмитровича Гаврилишина Навчально-науковому інституту міжнародних економічних відносин.
1 листопада 2017 року в Києві в парку ім. Шевченка відкрили камінь на честь Богдана Гаврилишина. На камені вирізьблено слова: «Вчитися, мріяти, діяти». Біля каменя висаджено дуб, що символізує українське походження Гаврилишина та поширення його цінностей та ідей в світі. Автор дизайну каменя Олег Пінчук.
2017 року благодійницьку справу Гаврилишина продовжила його родина, заснувавши Фонд родини Богдана Гаврилишина.
22 лютого 2018 року Київська міськрада перейменувала вулицю Ванди Василевської у Шевченківському районі Києва на вулицю Богдана Гаврилишина.
16 липня 2021 року Верховна рада України прийняла постанову Про встановлення Дня відповідальності людини 19 жовтня на день народження Богдана Гаврилишина. За таке рішення проголосували 308 народних депутатів.
18 серпня 2022 року депутати Львівської міської ради погодили перейменувати вулицю Визвольна на вулицю Богдана Гаврилишина.
У липні 2023 року у місті Сокаль вулицю Толстого перейменували на вулицю Богдана Гаврилишина.
У місті Ізюм провулок Ковальова перейменували на провулок Богдана Гаврилишина
У березні 2025 року Ярослав Рущишин, Роман Лозинський подали пропозиції включити 100-річчя Богдана Гаврилишина до Постанови Верховної Ради про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв на 2026–2027 роки. 18 грудня 2025 року ухвалено Постанову про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв на 2026-2027 роки.
Роман Лозинський підтримав ідею створення міжфракційного депутатського об’єднання. 31 липня 2025 року у Верховній Раді створили міжфракційне депутатське об’єднання «Пам’яті Богдана Гаврилишина». Загалом створення МФО підтримали 34 депутати.
18 грудня 2025 року Верховна Рада України ухвалила Постанову № 4748-IX «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026–2027 роках», якою 100-річчя від дня народження Богдана Гаврилишина включено до переліку ювілеїв, що відзначаються у 2026 році на державному рівні. У постанові його охарактеризовано як економіста, педагога, мецената та громадського діяча.
Тернопільська обласна рада у березні 2026 року проголосила 2026 рік на Тернопільщині роком Богдана Гаврилишина. Це рішення ухвалили в межах ширшого пакета вшанування разом із роком Іванни Блажкевич, Івана Франка, Івана Гавдиди та роком українського кіно.
Пласт
У 1937 році завдяки старшому брату Міськові одинадцятирічний Богдан потрапив до першого пластового табору Пласту — Національної скаутської організації України . Біля вогнища він слухав оповіді про визначні й трагічні сторінки української історії, про віковічну мрію про незалежність. Значний вплив на формування його особистості мало знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким. Від 1946 року та протягом усього життя Богдан Гаврилишин належав до куреня Лісові Чорти.
Сорт соняшника 2016 року, за ініціативи Бізнес-школи МІМ-Київ до 90-річного ювілею Гаврилишина, було виведено сорт соняха «Богдан Гаврилишин».
У 2017 році за сприяння Фонду родини Богдана Гаврилишина було розпочато «Марафон відповідальності». Метою флешмоб-акції є «привернення уваги українців до позитивних змін, які роблять активні та відповідальні люди у всіх куточках України. Символізм марафону полягає в невеликому завданні: висадити і зростити соняшник вищевказаного сорту. Причому учаснику чи учасниці акції варто не просто посадити насіння, а й розповісти у соціальних мережах про власний внесок у позитивні зміни, про ініціативи, у яких він/вона бере участь. А за 100 днів (це приблизний час дозрівання соняшника) можна зробити чимало корисних справ.Проект #BH15 , Марафон відповідальності // Фонд Родини Богдана Гаврилишина«Марафон відповідальності» Українців закликають висадити і зростити соняшник сорту «Богдан Гаврилишин» // Ольга Харченко, «День» № 96, 7 червня 2017 — 18:56У львівському сквері висадять клумбу соняшників імені Богдана Гаврилишина // zaxid.net, 15 червня 2017На території Полтавської аграрної академії висадили соняшник сорту імені Богдана Гаврилишина // Новини Полтавщини, 4 червня 2019
Сім'я