Перська архітектура або Іранська архітектура — архітектура властива Ірану та деяким частинам Передньої Азії, Кавказу і Центральної Азії — іранському культурному простору. Історія іранської архітектури сягає принаймні 5 тис. до н. е., а її характерні зразки зустрічаються на величезних територіях від Туреччини до Таджикистану, а також від Азербайджану до Занзібару та включають в себе безліч типів споруд. Незважаючи на давню історію, іранська архітектура продовжує розвиватись і збагачуватись новими формами — швидке зростання міст, зокрема Тегерану (архітектура Тегерану), привело до хвилі знесення старих і будівництва нових споруд поряд із історичними брамами, палацами, мечетями.
Загальна характеристика
Перська архітектура — одна з найдавніших. Вона веде безперервну історію від 5 тис. до н. е. і до сьогодні. Характерні зразки перської архітектури поширені від Туреччини та Іраку на заході до Північної Індії і Таджикистану на сході, від Кавказу на півночі до Занзібару на півдні. Різноманітні перські архітектурні стилі знайшли відбиття у багатьох типах будівель: від селянських хатин до чайних будиночків, від перських садів та павільйонів до палаців, які були, за словами провідного американського експерта з перських мистецтв Артура Поупа «одними з найбільш величних споруд на світі».Артур Поуп. Introducing Persian Architecture. Oxford University Press. London. 1971. p.1
Перська архітектура поступово розвивається на давніх традиціях і досвіді, демонструє помітну різноманітність як структурних, так і естетичних елементів. Без різких інновацій, і, попри неодноразові вторгнення й культурні потрясіння, перська архітектура стала «окремішньою, відмінною від архітектури інших мусульманських країн».Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p.266 Її першочергові риси: «помітне відчуття форми і масштабу; структурна винахідливість, особливо в склепіннях і куполах будівлі; геніальні декорації».Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p. 266
Традиційним керівним мотивом перської архітектури є її космічний символізм, «завдяки якому людина ніби вступає у взаємозв'язок і взаємодію з небесними силами».Надер Ардалан і Лале Бахтіар. Sense of Unity; The Sufi Tradition in Persian Architecture. 2000. ISBN 1-871031-78-8 Ця тема не тільки надає перській архітектурі ідейної єдності, але, також, є основним джерелом її емоційного характеру.
За словами історика, археолога і мистецтвознавця Алана Поупа, головним напрямом у перському мистецтві, у широкому розумінні слова, завжди була архітектура. Провідне, керівне місце архітектури притаманне як доісламському, так і ісламському (феодальному) періоду в розвитку мистецтв.Артур Поуп, Introducing Persian Architecture. Oxford University Press. London. 1971.
Періодизація
Іран як країна належить до держав, де феодалізм затримався у власному розвитку і хронологічно розтягся від V ст. н.е (ще тісно пов'язаний з рабовласництвом) до кінця XX ст.
Історію архітектури феодального Ірану розділили на три періоди в залежності від фази устрою —
ранній феодалізм (V—IX ст. н. е.) розвинений феодалізм (X—XV ст. н. е.) пізній феодалізм (з XVI ст. і донині)Всеобщая история искусств, т 2, книга вторая, М. «Искусство», 1961, с. 75
Архітектура доби раннього феодалізму
Враховуючи, що перський культурний простір в добу раннього феодалізму був територією з різними віросповіданнями, тут будували храми для зороастрійців, для християн, а з VII ст. (після військового захоплення Персії арабами) і для мусульман. Іслам початкової пори ще не мав агресивного характеру і не ставав на перешкоді будівництву сакральних споруд для інших вірувань. Лише через 100—150 років в місцевій храмовій архітектурі почали переважати мечеті.
Згодом пройшли взаємовпливи арабської та місцевої архітектури. З кінця VIII ст. на півночі Персії збереглася невелика мечеть Тарікхане, що має прямокутний дворик. Розпланування та вимоги для мусульманського богослужіння пов'язують споруду Тарікхане з арабським прототипом. Але декор і форми колон, що нагадують колони у сасанідському палаці у Сервістані, характер арок прямокутного двору ідуть від місцевої архітектури. З арабської архітектури і мистецтва були цілком викинуті зображення головного бога, а відтак набула моці заборона на зображення людини як такої. Через це зникла перська монументальна скульптура домусульманського періоду. Але Персія мала відмінні властивості у власному мистецтві, де образ людини ніколи не зникав остаточно (попри заборони ісламу) і перейшов у мініатюри рукописів, у декор палацових стінописів, у твори декоративно-ужиткового мистецтваВсеобщая история искусств, т 2, книга вторая, М. «Искусство», 1961, с. 77.
На подальший розвиток перської архітектури справили плив політичні події, особливо визволення Персії від влади Арабського халіфату.
У добу розвиненого феодалізму
Міста середньовічного Ірана виникають поряд з фортецями місцевих володарів у вигляді шахристанів, спочатку невеликих поселень військових, ремісників і селян. Ремісники оселяються окремо у так званих кварталах-рабадах. Війни не припиняються і рабади будують власні фортечні мури і брами для захисту. Кожний квартал має власний ринок, мечеті, школи, склади, ремісничі майстерні. Вже в X ст. будують перші іранські мечеті, де будівничі відмовились від типу арабського розпланування. Архітектурним акцентом стає так званий айван в симетричному центрі галереї, відкритої у внутрішній дворик. Айван — прямокутна споруда з пишним порталом і високою стрілчастою аркою. Айван мав окреме склепіння або купол і височив над склепіннями галерей і залів для молитов. Один з айванів мав міхраб, орієнтований у напрямку священного міста мусульман — Мекки. Найбільшими містами періоду X–XI ст. були Ісфаган, Нішапур, Рей, що зберегли своє значення і надалі.
Виникають і мечеті з чотирма айванами. Серед ранніх і збережених — соборна мечеть в місті Ісфаган. Первісно її вибудували в 9 столітті, але мечеть неодноразово перебудовували й облямовували з різних боків залами для молитви. В XI ст. двір мечеті отримав чотири айвани. Міхраб залишили у південно-західному айвані зі святилищем. Зали для молитов мають стовпи і арки, що несуть склепіння. Добудови сприяли появі різних типів склепінь, яких нараховують чотириста 470 їх типів. Декотрі з куполів чи склепінь мають власний отвір для світла.
Важливою приналежністю мечеті є мінарет — вежа щоб скликати правовірних на молитву. Перські мінарети були круглі і високі з майданчиком (і дахом зверху), декоровані як балкончик. З роками виробилась специфічна інженерна модель мінарету, що мала антисейсмічні властивості.
Мавзолеї в Персії
Окрема галузь стародавньої перської архітектури — мавзолеї. Велику кількість збережених і поруйнованих мавзолеїв пов'язують з культом святих, позаяк в Персії отримала поширення шиїтська гілка мусульманства, характерною ознакою котрого і був культ святих. В Персії могили імамзаде (синів імама) здавна слугували місцями поклонінь.
Мавзолеї мають різноманітні форми — високі вежі з дахами шатро, кубічні, багатогранні, купольні чи купольно-портальні тощо. Мавзолеї-вежі набули поширення в центральному регіоні тодішньої Персії, в Хорасані, в Мазендерані. Найстаріший серед точно датованих мавзолеїв-веж зберігся в Хорасані, це вежа Кабуса, вибудована в 1006–1007 рр. н. е. Вежа не що інше як циліндр, прикрашений через рівні проміжки гранчастими виступами (контрфорсами ?). Споруда вкрита конічним дахом-шатро, котрий додатково спирається на гранчасті виступи. Сувору поверхню вежі-мавзолею прикрашають лише дві смуги написів під шатровим дахом і понизу. Вежа вибудована на верхівці пагорба і здаля справляє враження обеліска. Висота мавзолею п'ятдесят (50) метрів.
Строгі форми перської архітектури XI–XII ст. не стали на заваді розвитку декоративних тенденцій. Монохромність декору співіснує з багатоколірністю теракотових кахлів та різьбою на стулках тиньку. Особливо цікавим засобом декорування фасадів різних споруд стала візерункова цегляна кладка, походження котрої пов'язують з Хорасаном. Розвиток середньовічної перської архітектури пригальмувало монгольське захоплення держави. Новий її період розпочався в середині XIII ст.
Архітектура з середини XIII ст.
Архітектура XIII–XIV ст. успадкувала форми, вироблені у попередній період і розвинула їх надалі. Будують як сакральні, так і світські споруди. Відомо декілька караван-сараїв (постоялих дворів для купців-караванників), що поєднували в собі захисну фортецю і постоялий двір на караванних шляхах. Вони мають товсті мури, добре захищені брами, низку приміщень по периметру двору для худоби, арсенали, склади для краму і кормів, житлові приміщення, кухні. Продовжене будівництво мечетей, мавзолеїв, релігійних шкіл медресе. Будують як мечеті з двором, так і центричні мечеті з куполом (і декоративними мінаретами) без дворів, але з додатковими приміщеннями поряд. Новий період означений зростанням декоративних тенденцій. Споруди насичують архітектурним декором, збільшуючи його як сюжетно, так і орнаментально.
Новий поштовх для розвитку отримали кольорові кахлі з люстром. Вони стають окремим і видатним явищем в ужитковому мистецтві XII–XIV ст. Ними викладали міхраби, панелі в інтер'єрах і на фасадах. Уславились зірчасті і хрестоподібні кахлі, котрими також викладали великі орнаментальні панелі за певною схемою у внутрішніх приміщеннях великих споруд. Кахлі з сюжетними розписами і люстром йшли також на декор у світських спорудах.
З XIV ст. почали використовувати кольори і на фасадах споруд. Набули поширення орнаменти з неглазурованої та глазурованої цегли, різьблена керамічна мозаїка, майолікові вставки з розписами.
У XVI–XVIII ст.
Злам XVI–XVII століть в історії Персії виділяють у окремий період. Тоді зміцніла централізована влада Сефевідів і країна пережила недовгий за історичним терміном розквіт, піднялась перська економіка за рахунок активності торгівлі і розвитку ремісничої промисловості. Середньовічна культура Персії пережила деякий розквіт, але далеко не всі її галузі розквітнули. Зміцнення центральної влади шахів тиснуло на культуру й вона отримала помітний припалацовий характер. Більшість талановитих майстрів була зібрана саме у шахських майстернях. Палацового характеру набувають перська мініатюра і створення рукописних книг, перські середньовічні килими, перська архітектура.
В перській архітектурі XVI–XVII ст. панують архітектурні образи, вироблені у попередні періоди, що набувають канонічного значення (галереї, відкриті у внутрішні двори, чотири айвани, купольні споруди). Великі та малі міста Персії зберігають середньовічне і заплутане розпланування XIII–XV ст., а то й давнішого періоду. Значні містобудівні і планувальні роботи провели у Ісфагані, котрого шах Аббас І зробив столичним містом. В центрі Ісфагана створили велику центральну площу Майдан-і-шах довжиною п'ятсот (500) метрів. Простір площі облямовували палац Алікапу, Шахська мечеть, мечеть Лутфалли, споруди столичних базарів. Від площі простягли алею Чар-Баг, що прямувала на три кілометри через міст на річці Заєндерун і вела до великих садів шаха. Регулярне розпланування, однак, стосувалось лише центру столиці й не стосувалось пересічної забудови кварталів і передмість з системою хаотичних вулиць і провулків.