Опісторхо́з (, ) — біогельмінтоз, який спричинюють двовустеці́ / дворо́ти / сисуни́ / двову́стки / двоу́сткиПід такими назвами відомий цей гельмінт у різних медичних українських джерелах, однак «двоустка» та «двовустка» найімовірніше є калькою з російської «двуустка». (Opisthorchis felineus і O. viverrini) — гельмінти з класу Trematoda, типу Плоскі черви. Ця паразитарна інвазія характеризується хронічним перебігом з переважним ураженням жовчних проток і міхура, печінки і підшлункової залози (органів гепатопанкреатичної зони). У країнах Азії та Африки поширений клонорхоз, який за багатьма рисами нагадує опісторхоз.
Історичні відомості Вперше двовустеця у печінці котячих виявив й описав італійський ветеринар і паразитолог Себастьяно Рівольта в 1884 роціSebastiano Rivolta Dei Parassiti Vegetali, come Introduzione allo Studio delle Malattie Parassitarie e delle Alterazioni dell'Alimento degli Animali Domestici, Tip. Giulio Speirani & Figli, Torino, 1884. , а в 1891 році в Томську російський патологоанатом, професор Костянтин Виноградов вперше в світі знайшов цього збудника в людських трупахВиноградов К. Н. О новом виде двуустки (Distomum sibiricum) в печени человека // ИТУ. 1892. Кн. 4.; Второй случай сиб. двуустки (Distotum sibiricum) в печени человека // ИТУ. 1892. Кн. 4; О глистах, паразитирующих в человеческом теле // ИТУ. 1893. Кн. 5. . У 1886 році французький дослідник М. Ж. Пуар'є в організмі ссавців вівер знайшов дворота, який дещо відрізнявся від котячогоPoirier, M.J. Trematodes nouvelles ou peu connus. Bull. Soc.Philomat.,1886,7, 27—29. . У 1895 році французький науковець Рафаель Бланшар дав котячому двовустецю сучасну назву Opisthorchis felineus від поєднання слів , що означає «задній», «яєчка» та «кішка» відповідно, а вівериному двовустецю — відповідно Opisthorchis viverrini. У 1900 році німецький патолог Макс Асканазі в результаті обстеження хворих прослідкував епідеміологічний ланцюг інвазії, яку спричинює Opisthorchis felineus, вказавши на те, що зараження людини відбувається безпосередньо через вживання в їжу рибиAskanazy, M. Über die Infektion des Menschen mit Distomumfelineum (sibiricum) in Ostpreussen und ihren Zusammenhang mitLeberkrebs. Centralbl. Bakt. Parasitenk. Infektionskr., 1900, 28, 491—502. . У 1911 році англійський лікар Роберт Лейпер у Таїланді знайшов Opisthorchis viverrini в людському організміLeiper, R.T. Notes on some parasites presumably rare in man. J. Lond. Sch. Trop. Med., 1911, 1, 16—19. . У 1934 році німецький паразитолог виявив першого проміжного хазяїна Opisthorchis felineus — прісноводних рачків, детально прослідкувавши подальший життєвий цикл паразитаVogel H 1934. Der Entwicklungszyklus von Opistorchis felineus. Far East Assoc Trop Med Nanking 1: 619—624. . У 1965 році дослідженнями американського паразитолога Д. Вікоффа зі співробітниками в Таїланді було визначено епідеміологічний ланцюг вівериного опісторхоза і описаний життєвий цикл Opisthorchis viverrini порівняно з Opisthorchis felineusWykoff, D. E.; Harinasuta, C.; Juttijudata, P.; Winn, M. M. (1965). «Opisthorchis Viverrini in Thailand — The Life Cycle and Comparison with O. Felineus». The Journal of parasitology 51 (2): 207—214. .
Актуальність Трематодози, які передаються харчовими продуктами, включаючи опісторхоз, щороку спричинюють у всьому світі втрату 2 мільйонів років життя через інвалідність і смерть. Опісторхоз, який спричинює Opisthorchis felineus, часто зустрічається в Російській Федерації, у населення басейнів Обі й Іртиша, Ками, Уралу, зареєстрований в басейнах Волги, Дону, Донця, Північної Двіни, Німану. Ареал збудника простягається від басейну Єнісею до західних кордонів Європи, але поширення захворювання у людини має осередковий характер. Найбільший у світі осередок опісторхозу сформувався в Обсько-Іртишському річковому басейні з максимальним рівнем захворюваності в приобських районах, Ханти-Мансійському автономному окрузі, Тюменській та Томській (північні райони) областях. Третя за розмірамиДругою вважають Дніпровський річковий басейн. ендемічна по опісторхозу територія — Волго-Камський басейн. Зони з високим рівнем ендемії реєструються у Пермській області (до 60 % ураженого населення в окремих селищах) і в Татарстані. Ендемічна по опісторхозу територія Сибіру загалом охоплює 15 країв і областей Росії та північного Казахстану. Інвазування сільського населення там досягає в різних регіонах від 65 до 95 %, причому нерідко заражені й діти першого року життя. До 14 років ураженість дітей цим гельмінтом досягає 50—60 %, а у дорослого населення вона поголовна. Тут же відмічається висока інвазованість котів — 100 %, собак — 27—50 %, свиней — 40 %. Ступінь зараженості населення опісторхозом визначається етнічними або традиційними особливостями харчування і споживанням в їжу незнезараженої риби — інтенсивні осередки опісторхозу спостерігаються переважно в районах з широко розвиненим рибальством, де населення багато споживає свіжозамороженої риби (строганини), малосольну і в'ялену.
В Україні захворюваність менша через інші смакові уподобання, хоча Дніпровський річковий басейн (Дніпро з його притоками — Псел, Сула, Сейм, Ворскла тощо) вважається одним з найбільших, поступаючись за інтенсивністю лише Обсько-Іртишському. Хвороба реєструється у багатьох областях України, але найбільша ураженість населення спостерігається у Північно-Східному регіоні України: в Сумській (75 %), Полтавській (15 %) і Чернігівській областях (10—15 %)М. Д. Чемич, В. В. Захлєбаєва, Н. І. Ільїна, С. Є. Шолохова Проблема опісторхозу в Сумській області // Вісник СумДУ. Серія «Медицина», № 1'2012, с. 144—149.. Це зумовлено поєднанням природних і соціальних факторів. Особливий гідрологічний режим (велика кількість озер, водоймищ, річок) забезпечує стійке функціонування осередку цієї інвазії. Цьому сприяє також існування численних біотопів проміжного хазяїна паразита, поширення любительської риболовлі, значна питома вага риби у харчовому раціоні населення цих регіонів, вживання сирої риби та рибних відходів плотоїдними тваринами. Про ризик зараження населення свідчать результати дослідження кінцевих, проміжних і додаткових хазяїнів паразита: інвазованість котів у басейні Дніпра становить 32 %, Десни — 19 %. Зараженість церкаріями молюсків 0,3—15 %, метацеркаріями риби родини карпових — від 3 до 18 %Павліковська Т. М. Опісторхоз в Україні / Т. М. Павліковська, К. І. Бодня, Л. В. Холтобіна та ін. // Сучасні інфекції. — 2005. — № 2. — С. 4—6.. Окремі осередки існують у басейні Дністра, Південного Бугу.
У країнах Південно-Східної Азії: (Таїланд, В'єтнам, Лаос), Малайзії, на Тайвані є осередки опісторхозу, який спричинює Opisthorchis viverrini. Проблема цього варіанту опісторхозу коштує Таїланду і Лаосу щорічно 120 млн доларівMuller R. & Wakelin D. (2002). Worms and human disease. CABI. pp. 43—44.. До 90 % населення Таїланду заражено цим гельмінтом.
Етіологія Збудниками опісторхозу є Opisthorchis felineus та Opisthorchis viverrini, які належать до роду Opisthorchis, родини Opisthorchidae, класу Trematoda, типу Plathelminthes. Opisthorchis felineus (котячий чи сибірський двовустець) — дрібна трематода, яка має ротову присоску, в глибині якої знаходиться ротовий отвір, розташована на вузькому передньому кінці тіла, та черевну присоску на межі 1-ї та 2-ї чвертей тіла. Збудник має листкоподібне тіло, звужене спереду і заокруглене ззаду, завдовжки 4—13 мм. Цей гельмінт є гермафродитом. Матка займає середню частину тіла і відкривається перед черевною присоскою поряд з отвором сім'явивідної протоки. Яйця блідо-жовтого забарвлення, з кришечкою на одному кінці та потовщенням шкаралупи на протилежному кінці. Розвиток паразита відбувається зі зміною хазяїв: Кінцевим хазяїном можуть бути: людина і ссавці, які їдять рибу і мешкають у межах ареалу поширення двовустеців — з родів кіт, лисиця, ведмідь, видра, росомаха, мустела (куди входить, зокрема, підрід норка, види горностай, тхір, колонок), ондатра, собака (в тому числі й свійські собаки), свиня (в тому числі й свійські свині) тощо. Статевозрілі гельмінти паразитують у жовчних протоках, жовчному міхурі, протоках підшлункової залози декілька десятків років. Один гельмінт виділяє за добу близько 1000 яєць, які з жовчю витікають до кишки і виносяться назовні. Першим проміжним хазяїном є прісноводні зяброві черевоногі молюски родини Bithyniidae, зокрема роду BithyniaМожуть бути проміжними хазяями й інших трематод ссавців і птахів., в організмі яких, при заковтуванні яєць гельмінта, відбувається складний цикл розвитку личинок (міраци́дій — спороци́ста — ре́дій), що завершується виходом активної форми паразита — церка́рія. Весь цикл розвитку в молюска займає 2—3 місяці залежно від температури води. Зона поширення гельмінта чітко відповідає зоні проживання цих молюсків, які живуть на водних рослинах, мулистому або глинистому дні. Віддають перевагу стоячим водоймам, старицям, або застійним берегам річок. Другим проміжним або додатковим хазяїном є коропові риби: в'язь, ялець звичайний, лин, білий амур, чорний амур, товстолоб, чехоня, підуст, головень, краснопірка, плітка, лящ, синець, густера, карась, короп, жерех, вусач, пічкури тощо. Церкарії залишають тіло молюска і активно проникають в коропових риб, інцистуючись в них у підшкірній клітковині та м'язах, а там перетворюються на метацеркаріїв. У тілі однієї риби можна знайти кілька тисяч метацеркарієв, які зберігають життєздатність до 2 років, у цей час така риба являє реальну загрозу для здоров'я людини. Через 2—2,5 року, якщо не відбувається повторного зараження (а зазвичай це відбувається тоді, коли риба йде з місць проживання молюска), то сама риба звільняється від інвазії.
Основний хазяїн заражається, з'їдаючи термічно необроблену рибу. У дванадцятипалій кишці під дією шлункового соку і травних ферментів м'ясо риб перетравлюється і метацеркарії звільняються від оболонки. По загальній жовчній протоці вони потрапляють у печінку і в жовчний міхур, а по вірсу́нговій протоці — у підшлункову залозу. Статеве дозрівання метацеркаріїв в організмі кінцевого хазяїна відбувається протягом 3—4 тижнів. Увесь цикл розвитку Opisthorchis felineus займає 4—4,5 міс.
Opisthorchis viverrini дуже близький за морфологією і життєвим циклу до Opisthorchis felineus.
Епідеміологічні особливості
Джерело і резервуар інфекції Опісторхоз є природно-осередковою інвазією. Джерелом і резервуаром інвазії є заражена людина, рибоїдні ссавці. Через складний біологічний цикл паразита люди та тварини не є безпосередньо заразними для інших людей і тварин.
Механізм і фактори передачі Механізм зараження — оральний, шлях передачі — харчовий. Зараження людини і ссавців відбувається при вживанні в їжу сирої, недостатньо термічно обробленої і слабо просоленої коропової риби, яка містить незнезаражені метацеркарії гельмінта.
Сприйнятливий контингент та імунітет Сприйнятливість висока, однак в найбільшому осередку опісторхозу в світі — Обсько-Іртишському басейні відмічено наявність певного вродженого імунітету у корінного населення, який проявляється слабкістю гострих клінічних проявів хвороби. Частіше зараження спостерігається в рибалок, членів їх сімей, осіб, які мають професії «водного» профілю. Імунні реакції елімінації дуже слабкі, через що тривалість інвазії сягає десятиліть.
Патогенез У шлунку, де є кисле середовище, зовнішня сполучнотканинна оболонка метацеркаріїв перетравлюється, але власна внутрішня оболонка личинки зберігається. У дванадцятипалій кишці личинка активно розриває тонку оболонку і по загальній жовчній і панкреатичній протоці протягом 4—6 годин проникає у внутрішньопечінкові жовчні протоки, жовчний міхур і підшлункову залозу. Через 3—4 тижні (рідше — пізніше) після зараження наступає статева зрілість паразитів і вони починають відкладати яйця.
Гостра стадія