Кири́ло Ю́рійович Лавро́в (; 15 вересня 1925, Ленінград, РРФСР, СРСР — 27 квітня 2007, Санкт-Петербург, Росія) — радянський та російський актор театру і кіно. Народний артист РРФСР (1970). Народний артист СРСР (1972).

Життєпис Народився в сім'ї народного артиста СРСР, одного з провідних артистів Київського російського театру імені Лесі Українки Юрія Сергійовича Лаврова і ленінградської актриси, читця Ольги Іванівни Гудим-Левкович. Під час німецько-радянської війни був в евакуації в Кіровськой області і Новосибірську, підлітком працював в радгоспі, токарем на заводі H352 Наркомату боєприпасів.

З 1943 по 1950 рік служив в армії: вчився в Астраханській військово-авіаційній школі механіків, потім п'ять років служив техніком на одному з Курильських островів, обслуговував пікіруючі бомбардувальники «Пе-2». Після демобілізації поступив в трупу київського Театру російської драми імені Лесі Українки.

З 1955 року перейшов в трупу Академічного Великого драматичного театру імені М. Горького. Брав участь в постановках Г. А. Товстоногова «П'ять вечорів», «Лихо з розуму», «Океан», «Міщани», «Ревізор», «Три сестри».

Знімався в головних ролях в кінофільмах «Живі і мертві», «Брати Карамазови», «Приборкання вогню», «Довіра», «Мій ласкавий і ніжний звір», «Майстер і Маргарита». Як режисер спільно з Михайлом Ульяновим зняв другу і третю серії фільму «Брати Карамазови» (першу знімав І. О. Пир'єв, але він помер під час зйомок фільму).

Був удостоєний Ленінської премії за втілення образу Леніна в радянському кінематографі і театрі протягом ряду років (1976—1982).

Після смерті Георгія Товстоногова за рішенням колективу став художнім керівником АБВТ.

Вступив в КПРС в 1946 році. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Народний депутат СРСР (1989—1991) від Союзу театральних діячів СРСР. Очолював Ленінградське відділення Всесоюзного театрального товариства і Союзу театральних діячів СРСР. Президент Міжнародної конфедерації театральних союзів (з 1992 року).

Лауреат Державних премій СРСР і Росії. Герой Соціалістичної Праці. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Лауреат Премії Президента Росії «За внесок у розвиток кіномистецтва» (2000). Лауреат Царськосельської художньої премії (2004). Почесний громадянин Санкт-Петербурга.

Зібрав велику домашню бібліотеку з історії Росії і Петербурга.

З дитинства захоплювався спортом. Мав 1-й юнацький розряд з гімнастики. Чудово ходив на лижах, прекрасно фехтував. Уболівальник «Зеніту». Багато років був капітаном футбольної команди ВДТ. Помер 27 квітня 2007 в Санкт-Петербурзі після важкої хвороби.

Вшанування пам'яті У січні 2000 року ім'я «Кирило Лавров» привласнено малій планеті 6764, відкритою Кримською обсерваторією 7 жовтня 1981 року.

Сім'я Дружина — Миколаєва Валентина Олександрівна. Син — Лавров Сергій Кирилович (1955 р. н.). Дочка — Лаврова Марія Кирилівна (1965 р. н.). Внучка — Семенова Ольга Володимирівна.

Фільмографія

1955 — Максим Перепелиця 1955 — Шляхи і долі 1955 — Васьок Трубачов і його товариші 1956 — Назустріч пісні 1956 — Медовий місяць 1958 — Дорогою безсмертя 1958 — У дні Жовтня 1958 — Андрійко 1959 — Сварка в Лукашах 1960 — Додому 1960 — Повість про молодят 1960 — Третя, патетична 1960 — Дівча, з яким я товаришував 1963 — З вечора до полудня 1964 — Наречені і ножі 1963 — Живі і мертві 1965 — Залп «Аврори» 1965 — Вірте мені, люди 1966 — Довге щасливе життя 1967 — Відплата 1968 — Нейтральні води 1968 — Брати Карамазови 1969 — Наші знайомі 1970 — Штрихи до портрету В. І. Леніна 1970 — Чайковський 1970 — Любов Ярова — Швандя 1971 — Хід білої королеви 1972 — Приборкання вогню — Башкірцев 1972 — Міщани 1974 — Океан 1974 — Ще не вечір 1976 — Повість про людське серце 1976 — Довіра — Ленин 1976 — Звичайний місяць 1977 — Зворотний зв'язок 1978 — Освідчення в коханні 1978 — Мій ласкавий і ніжний звір 1978 — Зустрічі 1978 — Ярославна, королева Франції (князь Ярослав Мудрий) 1979 — Склянка води 1979 — Подорож в інше місто 1981 — 20 грудня 1982 — На Гранатових островах 1982 — Ось знову вікно... 1982 — Каракуми, 45 у тіні 1983 — З життя начальника карного розшуку 1983 — Побачення з молодістю 1983 — Магістраль 1983 — Відлуння далекого вибуху 1984 — Преферанс по п'ятницях  — Кольє Шарлотти 1984 — Три відсотка ризику 1985 — Таємна прогулянка 1985 — З ювілеєм зачекаємо 1986 — Червона стріла — Кропотов 1988 — Заборонена зона 1988 — Хліб — іменник 1989 — Благородний розбійник Володимир Дубровський 1991 — Шкура 1991 — Породження пекла 1997 — Шизофренія 1998 — Гірко! 2000 — Ніжний вік 2000 — Забійна сила (серіал) 2000 — Бандитський Петербург. Фільм 1. Барон (серіал; Юрій Міхєєв, «Барон») 2001 — Вулиці розбитих ліхтарів 2005 — Майстер і Маргарита (серіал; Понтій Пілат)

Сценографія

Директор Вороги Обрив Шостий поверх Коли квітне акація У пошуках радості П'ять вечорів Океан Горе від розуму Три сестри Піднята цілина Міщани Дядько Ваня На дні Макбет Підступність і любов Ревізор Любов під в'язами Останні Борис Годунов Перед заходом сонця

Примітки

Посилання