Ха́рківська держа́вна науко́ва бібліоте́ка і́мені В. Г. Короле́нка — найбільша бібліотека Харкова і Східної України загальнодержавного значення, друга за книгофондом, після Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Київ) бібліотечна установа України. Здійснює бібліотечне, бібліографічне та інформаційне обслуговування користувачів. Виконує функції всеукраїнського науково-дослідного, методичного та організаційного центру. Є зональним науково-методичним центром для бібліотечних установ Сходу України та міжобласним універсальним депозитарієм для бібліотек Харківської, Полтавської і Сумської областей. Підпорядковується Міністерству культури та стратегічних комунікацій України.
Станом на 1 січня 2020 р. фонди ХДНБ ім. В. Г. Короленка налічували 7,2 млн пр. документів 244 мовами світу.
Історія
Харківська губернська публічна бібліотека (1830—1882) Харківська губернська публічна бібліотека заснована 18 серпня (30 серпня за н. ст.) 1830 року на підставі циркуляру № 12576 Слобідсько-Українського губернатора М. І. Каховського та циркуляру МВС № 777 від 5 липня 1830 р. «О заведении в губерниях публичных библиотек для чтения». Спочатку підпорядковувалася МВС, з 1834 по 1864 рр. — Міністерству народної просвіти, згодом знову повернена у відання МВС. Для керівництва створено Комітет піклувальників на чолі з губернатором М. І. Каховським, заступником став губернський предводитель дворянства А. Ф. Квітка. Завідування бібліотекою доручено професору Харківського імператорського університету М. А. Байкову та міському голові А. Мотузкову; бібліотекарем призначено секретаря Дворянського зібрання О. І. Тихоцького. В 1832 р. до комітету піклувальників ХГПБ було обрано суддю совісного суду, українського письменника і культурно-громадського діяча Г. Квітку-Основ'яненка, який працював у комітеті до 1838 р.
А. Ф. Квітка звернувся до представників дворянства, купецтва, громадських та державних діячів губернії із закликом підтримати Харківську губернську публічну бібліотеку пожертвами книг, рукописів і коштів, надіславши близько 470 листів. Серед благодійників бібліотеки були В. Н. Каразін, П. І. Данилевський, М. С. Веселовський, представники родини Донців-Захаржевських, І. В. Малиновський, П. М. Демидов, Д. М. Шереметєв, А. Ф. Горохов, А. Мотузков, Д. Д. Ковальов, І. І. Срезневський, М. А. Байков, А. Ф. Квітка та інші. На час відкриття бібліотеки її фонд складав понад 400 книг, карт і рукописів, а також майже 9 тис. крб. пожертвуваних коштів.
Харківську губернську публічну бібліотеку розмістили на першому поверсі будинку Харківського дворянського депутатського зібрання, розташованого на Миколаївській площі. У штаті закладу працювало п'ять службовців. 27 жовтня (8 листопада) 1833 р. Комітет піклувальників Харківської губернської публічної бібліотеки призначив бібліотекарем чиновника Харківського дворянського депутатського зібрання, колезького секретаря І. Срезневського. Відкриття для публіки відбулося 6 (18) грудня 1833 р. Бібліотека мала статус загальнодоступної, функціонувала щоденно, окрім святкових днів. Згідно з циркулярами Міністерства внутрішніх справ відвідувачам дозволялося брати книги додому за умови внесення завдатку та сплати невеликого внеску на користь закладу.
Харківська громадська бібліотека (1883—1916) У 1883 р. в Харкові розпочалася підготовка до створення загальнодоступної громадської бібліотеки. З ініціативи чиновника О. Гурського та діячки народної освіти Х. Д. Алчевської було сформовано комітет засновників (1883—1885), до якого увійшли професори Харківського університету М. Бекетов, О. Кирпичников, М. Сумцов, професор Ветеринарного інституту П. Гордєєв, громадський діяч і видавець М. Баллін, секретар губернського статистичного комітету В. Касперов, богослов Є. Воронець та інші представники громадськості й місцевої влади.
16 (28) червня 1884 р. Міністерство внутрішніх справ затвердило Статут Харківської громадської бібліотеки (ХГБ), розроблений відповідно до статті 175 «Устава о цензуре и печати». Питання про передання фонду Харківської губернської публічної бібліотеки (що перебував у власності Дворянського зібрання) до ХГБ обговорювалося 11 (23) вересня 1885 р. за участю губернатора О. Ікскуль фон Гільденбандта, однак не було реалізоване. Управління ХГБ здійснювали загальні збори членів, правління та ревізійна комісія.
28 вересня (10 жовтня) 1885 р. у залі Харківської міської думи відбулися перші загальні збори членів Харківської громадської бібліотеки (ХГБ) під головуванням професора М. Бекетова, на яких було обрано склад першого правління. До нього увійшли М. Бекетов, О. Гурський, В. Касперов, М. Леваковський, Ф. Павловський, Д. Полуєхтов, М. Сумцов, Й. Сицянко, Б. Філонов та міський голова І. Фесенко. Відповідно до Статуту, до правління входили й «обов'язкові члени» — керівники провідних навчальних закладів Харкова: ректор університету І. Щелков, директори Технологічного інституту В. Кирпичов, Ветеринарного інституту А. Раєвський, ректор Духовної семінарії І. Кратіров, директори гімназій П. Тихонович, Н. Одарченко, К. Бєлицький та реального училища В. Шихов. Головою правління обрали мецената і депутата міської думи Б. Філонова, секретарем — О. Гурського. Первісно правління переобирали щороку, після внесення змін до Статуту — кожні три роки.
Урочисте відкриття ХГБ відбулося 26 вересня (8 жовтня) 1886 р. у приміщенні флігеля, що належав Харківській міській думі та знаходився у її дворі. У цьому будинку бібліотека працювала до березня 1887 р., після чого неодноразово змінювала адресу.
Харківська громадська бібліотека мала у своїй структурі читальню, абонемент і відділ «народних книг». На час відкриття фонд становив 1,7 тис. томів, у 1886—1887 рр. зріс до 10 тис., у 1896 р. — до 62 966, а у 1911 р. — до 149 тис. томів, що забезпечило їй 5-те, а згодом 3-тє місце серед провінційних бібліотек імперії. Фінансування здійснювалося за рахунок пожертв, абонементної платні та міських субсидій. «Протягом перших десяти років від 2 000 осіб і установ надійшло 39 806 томів… У середньому надходило 4000 томів за рік» (Багалій Д. І., Міллер Д. П. Історія міста Харкова за 250 років його існування (1655—1905). Т. 2. Х.,1993. С. 754.). Дарувалися окремі видання, а також цілі бібліотеки. Зокрема відомим російським письменником Г. П. Данилевським (понад 3 тис. прим.), видатним юристом К. Н. Анненковим (1,7 тис. прим.), лікарем В. Г. Порай-Кошицею (1,8 тис. прим.). Значну частину зібрань із власних бібліотек подарували також відомий філолог-словіст О. О. Потебня, професори В. І. Добротворський, П. І. Сокальський, письменник І. С. Аксаков, та багато інших значних особистостей.
У 1890 р. відновлено «народний відділ», який поділено на кілька розрядів користування. Того ж року Харківська громадська бібліотека отримала фінансовий капітал Харківської губернської публічної бібліотеки, який разом із державними, муніципальними й благодійними коштами використано для спорудження у 1899—1900 рр. спеціального будинку за проєктом О. Бекетова (пров. Короленка, 18). Відкритий 28 січня 1901 р., він визнаний пам'яткою архітектури національного та місцевого значення.
На початку ХХ ст. при бібліотеці діяли філії для робітників (1901—1908), музичний відділ з нотним абонементом (1903), а також нові спеціалізовані підрозділи — рукописів і автографів, Judaica et Hebraica та бібліотекознавства (1903). Останній, заснований за ініціативою Любові Хавкіної, став першим у Російській імперії та сприяв міжнародному книгообміну. Формується унікальний за змістом документний фонд з бібліотечної справи. Активізується робота з виявлення, вивчення та популяризації передового бібліотечного досвіду, у тому числі закордонного, розширюються міжнародні зв'язки. Закордонними партнерами ХГБ стають відомі бібліотечні заклади та організації США (Бібліотека Конгресу, Нью-Йоркська публічна бібліотека, бібліотека штату Нью-Йорк в Олбані, , ), Великої Британії (Бібліотека Британського музею, бібліотечне бюро у Лондоні, Клеркенвільська бібліотека), Франції (Національна бібліотека в Парижі), Міжнародний бібліографічний інститут у Брюсселі, а також бібліотеки Німеччини, Австрії, Японії та інших країн світу.
Завдяки діяльності Д. Багалія було започатковано краєзнавчий напрям: у бібліотеці сформовано «місцевий відділ» з виданнями про Харків і Слобожанщину, що стало прикладом для інших громадських книгозбірень.
На третьому з'їзді російських діячів з технічної і професійної освіти (Санкт-Петербург, січень, 1903) працівниця бібліотеки Любов Хавкіна висуває проєкт бібліотечної освіти.
У 1905 році бібліотека взяла участь у і була нагороджена почесним дипломом. Представлена на виставці книга Любові Хавкіної «Библиотеки их организация и техника» (Санкт-Петербург, 1904) отримала золоту медаль.
1 лютого 1906 року за ініціативою членів правління Бібліотеки Г. М. Абрамова та Д. І. Багалія, відкривається український відділ. Він не мав аналогів в усій країні. Серед основних напрямків діяльності Української комісії, яка керувала його роботою, були — вишукування коштів на комплектування фонду виданнями про історію, економіку, культуру України, творами українських письменників, краєзнавчими документами, бібліографування цих матеріалів тощо. В різні роки у складі Української комісії були М. Міхновський, перший голова комісії, палкий войовник за національну ідею, автор популярного політичного трактату «Самостійна Україна», Д. Багалій, Х. Алчевська, С. Дремцов, О. Габель, відомий письменник Г. Хоткевич, який був головою комісії з 1914 року та інші відомі діячі української культури.
4 (17) березня 1911 р. завдяки зусиллям і клопотам Української комісії та гласних-українців, Харківська міська дума напередодні 50-ї річниці з дня смерті Т. Г. Шевченка постановила: «пожертвувати Харківській Громадській бібліотеці 300 крб. одноразово і 50 крб. щорічно — на український відділ, з тим щоб він присвячений був пам'яті великого українського поета». Відтоді цей підрозділ мав назву «Український відділ імені Тараса Шевченка» (він проіснував до 1916 року).
У 1912 році вийшов друком «Каталог книжок українською мовою Харківської громадської бібліотеки» (Харків, 1912. 98 с.), складений Павлом Мокроусом. Це був перший бібліографічний посібник українською мовою, присвячений українській книзі у фондах Бібліотеки.
15 грудня 1916 року, за фінансової підтримки Харківської міської управи, було відкрито дитячий відділ, призначений для обслуговування дітей віком від 4 до 14 років. Він забезпечував бібліотечно-бібліографічну підтримку дитячих закладів, займався рецензуванням літератури та вивченням психології дитини. Як перша у Харкові бібліотека для дітей, відділ під керівництвом Є. Мартинової за два роки здобув статус однієї з провідних дитячих бібліотек країни.
Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка (1917—1990) Після жовтневого перевороту 1917 року діяльність громадської книгозбірні набула нового змісту. Підкоряючись новим вимогам часу, вона всіляко підтримувала освітянський рух, стала однією із ланок ідеологічної діяльності.
1918 року при дитячому відділі бібліотеки організовано «Товариство друзів книги».
У 1919—1920 рр. неодноразово змінювалися найменування і підпорядкування бібліотеки. У січні 1922 р. ХГБ було присвоєно ім'я письменника, публіциста, громадського діяча В. Г. Короленка з метою вшанування його пам'яті. Наприкінці того ж року бібліотека набула статусу державної та водночас центральної книгозбірні Харкова і Харківської губернії і перейшла в підпорядкування Головполітпросвіти Наркомосу УРСР. Відтоді назва установи — Харківська державна бібліотека ім. В. Г. Короленка (ХДНБ ім. В. Г. Короленка). На книгозбірню покладалися нові завдання: наукове розроблення питань бібліотечного будівництва, видання наукових праць співробітників, підготовка висококваліфікованих бібліотечних працівників тощо.