Нікелюва́ння () — нанесення на поверхню металевих і неметалевих виробів шару нікелю. Товщина такого покриття становить, зазвичай, від 1—2 до 40—50 мкм.
Технологічні особливості Нікель наносять найчастіше електролітичним способом, рідше — хімічним (відновленням іонів нікелю з його солей, наприклад, гіпофосфітом натрію у водних розчинах). Щоб зменшити пористість електролітичних покриттів і тим самим поліпшити їхню захисну здатність, вдаються до попереднього латунування, міднення або наносять багатошарові покриття (напр., мідь—нікель—хром).
Недоліки електролітичного нікелювання — нерівномірність осадження нікелю на рельєфній поверхні та неможливість покривання вузьких і глибоких отворів, порожнин тощо. Хімічне нікелювання є дещо дорожчим за електролітичне, зате забезпечує можливість нанесення рівномірніщого за товщиною і якістю покриття на будь-яких ділянках рельєфної поверхні за умови доступу до них розчину.
Використання Нікелюванням створюють захисні покриття, підвищують стійкість виробів проти зношування, захищають вироби від корозії (в атмосферних умовах, в розчинах лугів і слабких органічних кислот), надають їм декоративного вигляду.
Нікелювання застосовують у виробництві хімічної апаратури, медичних інструментів, автомобілів і велосипедів, побутових виробів тощо.
Див. також Хромування
Джерела Хоперия Т. Н. Химическое никелирование неметаллических материалов. — М.: Металлургия, 1982. — 144 с. Вишенков С. А. Химические и электрохимические способы осаждения металлопокрытий. — М.: Машиностроение, 1975. — 312 с.
Посилання
«Нікелювання» в УРЕ.