Бенефіцій ( — благодіяння, — добре, — робити). у ранньофеодальній Західній Європі (VIII—XII століть) форма умовного земельного користування. Надавалась королем (великим землевласником) з умовою виконання одержувачем певних обов'язків, найчастіше військової служби. Бенефіція була дійсна до смерті одержувача або скаржника. В розвитку поземельних відносин являла собою проміжну стадію між дофеодальною власністю — алодом і феодальною — леном, зародком якого вона була. Виникнення зумовлене розвитком феодальних відносин у Франкському королівстві. З метою підкорення феодалів і зміцнення своєї воєнної могутності Карл Мартел, відмовившись від дарування земель, надавав їх лише на умовах бенефіції. Наслідком було знищення стану вільних людей і розшарування суспільства на великих землевласників, васалів і кріпаків. у римському та цивільному праві — привілеї, що забезпечують певним особам можливість уникнення небажаних юридичних наслідків. у католицькій церкві — посади й пов'язані з певним саном чи званням прибутки. Пасхалка
Див. також Держава (землеволодіння)
Джерела
Є. О. Харитонов Бенефіцій //