Комуністична партія Естонії

Комуністична партія Естонії, КПЕ () — політична партія в Естонії, створена 1920 року. Була урядовою партією у 1940–1941 та 1944–1990 роках. З 1940 до 1990 року — у складі ВКП(б)/КПРС. З 1940 до 1952 року мала назву Комуністична партія (більшовиків) Естонії, КП(б)Е.

Передісторія

Між революціями Після Лютневої революції естонські комуністи отримали можливість займатись легальною діяльністю. Вже 19 березня (1 квітня) було обрано легальний Ревельський комітет РСДРП(б). 16—17 (29—30) квітня в Таллінні відбулась Перша конференція Північно-Балтійської (Естонської) організації РСДРП(б), де були присутніми 38 делегатів, які представляли близько 2 тисяч членів партії. Конференція схвалила Квітневі тези Леніна. Там же було обрано центральний орган — Північно-Балтійський обласний комітет РСДРП(б). Його очолив Юліус Россфельдт (Julius Rossfeldt), заступником став Іван Рабчинський. Між пленумами функціонувало Північно-Балтійське бюро РСДРП(б).

18 (31) березня у Ревелі відновилось видання газети «Kiir» («Луч»), закритої 1914. Газета виходила щодня як орган Північно-Балтійського та Ревельського комітетів РСДРП(б). Наклад становив близько 10—12 тисяч примірників, разом вийшло 88 номерів. 12 (25) липня 1917 року була знову закрита Тимчасовим урядом. З 17 (30) травня виходила газета «Ранок правди» (російською)ВРЕ, «Кійр».

На початку травня у радах Естонії були утворені більшовицькі фракції. Більшовики почали більш активну діяльність у профспілках, робітничих культурно-просвітницьких, молодіжних та інших організаціях. Вони керували Центральним бюро профспілок і Центральною радою робітничих старост Таллінна. При Північно-Балтійському бюро РСДРП(б) було утворено Тимчасове центральне бюро безземельних селян. Більшовики прагнули завоювати більшість у радах, різко виступали проти есерів та меншовиків.

13 і 16 (26 і 29) серпня 1917 відбулась Друга конференція Північно-Балтійських організацій РСДРП(б). У її роботі брали участь представники 23 партійних організацій. Тоді чисельність партії становила близько 7 тисяч членів. Північно-Балтійський комітет РСДРП(б) було перейменовано на Естляндський комітет РСДРП(б), обрано Естляндське обласне бюро РСДРП(б). В результаті виборів до органів міського самоврядування у серпні 1917 року міські Думи в Таллінні та Нарві перейшли до рук більшовиків. У великих промислових центрах більшовики організовували Червону гвардію.

Трудова комуна

Після встановлення в Естонії радянської влади у жовтні (за новим стилем — у листопаді) 1917 року Виконком рад Естляндії 19 січня (1 лютого) 1918 року оприлюднив проект конституції Естляндської трудової комуни. Відповідно до проекту конституції радянська республіка проголошувалась автономною частиною РРФСР. 28 листопада 1917 року виборний орган — Тимчасова Земська рада Естляндської губернії — проголосила себе верховною владою, до скликання Конституційної ради. Однак більшовики розпустили Земську раду, й керівники боротьби за незалежність були змушені піти у підпілля.

З початком німецького наступу, 24 лютого 1918 року, коли більшовики залишили Таллінн, Земська рада, що зібралась на надзвичайне засідання, передала вищу владу до рук Комітету порятунку Естонії й оприлюднила «Маніфест до всіх народів Естонії» (так званий «Маніфест про незалежність»), що проголошував Естонію незалежною демократичною республікою, нейтральною щодо російсько-німецького конфлікту.

До кінця лютого 1918 року вся територія Естонії була окупована німецькими військамиВРЕ. Німецька окупаційна влада також, як це зробив трохи раніше Комітет порятунку Естонії, скасувала практично всі нововведення більшовиків.

19 травня 1918 року у Петрограді було створено Центральний комітет естонських секцій РКП(б) під головуванням Яна Анвельта. 15 липня того ж року конференція естонських секцій РКП(б), що відбувалась у Москві, ухвалила рішення щодо створення естонських частин РСЧА (так звані Червоні естонські полки).

12—14 вересня і 9 листопада в окупованому німцями Ревелі відбулись страйки, які підтримала більшість робітників. У листопаді 1918 року внаслідок капітуляції Німецької імперії у Першій світовій війні та революції, що спалахнула у Німеччині, за указом міністра оборони новоутвореної Веймарської республіки розпочалось виведення частин Кайзерівської армії з Прибалтики. У Таллінні тим часом Рада робітничих депутатів звернулась за підтримкою до більшовицького уряду, який іще 13 листопада анулював Берестейський мир в односторонньому порядку, після чого збільшив свою допомогу більшовикам, які діяли в Естонії. Координація та політичні контакти підтримувались через ЦК естонської секції РКП(б).

29 листопада 1918 частини РСЧА, в тому числі й Червоні естонські полки, зайняли Нарву, де того ж дня було проголошено Естляндську трудову комуну. Владу було передано Раді Комуни (голова — Ян Анвельт, члени: Віктор Кінгісепп, Рудольф Вакман, Артур Вальнер, Йоганнес Кясперт, Карл Мюльберг, Йоганнес Мягі, Ганс Пегельман, Отто Рястас, Макс-Альфред Тракманн). Уряд РРФСР декретом від 7 грудня 1918 року за підписом Леніна визнав незалежність Естляндської трудової комуни. До січня 1919 Червона Армія зайняла дві третини території країни та стояла за в 35 кілометрів від Таллінна. На зайнятій Червоною Армією території знову почали діяти декрети Радянської влади. Утім в аграрному питанні більшовики припустились низки помилок (на базі колишніх поміщицьких маєтків створювались тільки державні господарства, земля не була передана селянам тощо), що налаштувало проти них частину селян.

У лютому 1919 Естонська армія за підтримки Антанти і білогвардійської Північно-Західної армії під командуванням Миколи Юденича й витіснили частини Червоної Армії з території Естонії. Рада Комуни спочатку переїхала до Луги (за іншими джерелами — до Старої Руси), а 5 червня 1919 припинила свою діяльність.

Компартія у 1920–1940 роках

1920–1924 Після поразки радянської влади естонські комуністи були змушені діяти у підпіллі. 5 листопада 1920 року була проголошена незалежна від РКП(б) Комуністична партія Естонії (КПЕ). На першому конгресі Комінтерну, що проходив у березні 1919 року, естонських комуністів представляв Ганс ПегельманДелегати Першого конгресу Комінтерну . На Другому конгресі (серпень 1920) комуністів представляли Пегельман і Вакман. Також на конгресі був представник від Естонської незалежної соціалістичної робітничої партіїДелегати Другого конгресу Комінтерну . Після офіційного свого створення у листопаді 1920 року Компартія Естонії офіційно увійшла до складу Комінтерну.

Чисельність компартії на кінець 1920 року становила всього близько 700 осіб. Однак уже до 1924 в партії числились близько 2 тисяч членів. Комуністи діяли у легальних організаціях: профспілках, товариствах сільських трудящих, молодіжних організаціях. Видавалась нелегальна газета «Kommunist». Компартія мала сильні позиції у профспілках. Зокрема, комуністи контролювали Центральну раду профспілок Таллінна (ЦРПТ, Tallinna Ametiühisuste Kesknõukogu), від імені якої брали участь у парламентських виборах 1920 року. Тоді список ЦРПТ здобув підтримку 24 849 виборців (5,3% голосів), і комуністи отримали 5 місць у Державній думі. На виборах, що проходили у травні 1923 року, комуністи виступали під назвою Робітничого народного єдиного фронту (Töörahva Ühine Väerind). За підсумками тих виборів фракція комуністів у парламенті збільшилась до 10 осіб (9,5% або 43 711 голосів).

Комуністична партія постійно зазнавала репресій з боку влади. У червні 1920 року робітники-комуністи Богданов і Креукс були засуджені військово-окружним судом до страти, й лише потужний страйк змусив владу замінити смертну кару на десятирічну каторгу. За неповними даними, у 1920–1921 роках в Естонії відбулось близько 70 політичних судів над революціонерами, найбільший з них — «процес 50» у ТартуКровавое наследие. Из исторії антикоммунистичеського террора в Естонії . У травні 1922 року був заарештований, а потім розстріляний один з лідерів нелегального керівництва КПЕ Віктор КінгісеппВРЕ, Кінгісепп Віктор Едуардович. У січні 1924 було розгромлено близько 300 профспілкових організацій та чарунок КПЕ, їхній актив, а також депутати від Єдиного фронту були заарештовані. З 10 до 27 листопада 1924 року тривав так званий «процес 149». За його підсумками 39 осіб були засуджені до довічної каторги. Один з учасників процесу, — депутат парламенту Яан Томп, — за «образу суду» й «підбурення до відкритого заколоту» засуджений військовим судом і за його вироком розстрілянийОт революції к тоталитаризму: Воспоминания революционера . За місяць до початку процесу, 18 вересня був заарештований інший депутат-комуніст Ганс Гейдеманн, що проходив за «процесом 78» і розстріляний 29 серпня 1925 року. Разом 1925 року відбулось 74 політичних суди над 244 звинуваченимиВРЕ, Гейдеманн Ганс Гансович.

Грудневе повстання 1924 року У Таллінні, Тарту, Нарві й інших містах та селах були організовані збройні бойові групи та загони з комуністів, комсомольців і робітників. У листопаді 1924 року вони налічували близько 1 тисячі осіб. Для керівництва повстанням на об'єднаному засіданні ЦК КПЕ та ЦК КРМЕ 29 листопада було створено Воєнно-революційний комітет (головував В. Клейн). Загальне керівництво підготовкою здійснювали Ян Анвельт і Карл Рімм. За планом Воєнно-революційного комітету (ВРК) повстання, розпочавшись у Таллінні та Пярну, мало охопити всі центри країни. Під час нього передбачалось створення революційного уряду, який мав відновити радянську владу.

Повстання почалось уранці 1 грудня виступом близько 300 бійців бойових дружин, які заволоділи Балтійським вокзалом, залізничною станцією Таллінн-Вяйке, головним поштамтом, будівлею Державної думи, військовим аеродромом, підірвали 2 залізничних мости. Однак захопити військове міністерство й казарми низки військових частин не вдалось. Повстання було придушено. Упродовж 2—3 місяців було розстріляно кілька сотень робітників, понад 2 тисячі очіб було заарештованоВРЕ, Перводекабрьське восстание в Таллине 1924.

1925–1940 В середині 1920-их років компартія встановила тісні контакти з Естонською робітничою партією (ЕРП, Eesti Tööliste Partei). Напередодні виборів 1926 року нелегальний ЦК КПЕ через свого представника Рійсмана запропонував ЕРП домовитись про блокування. 20 квітня 1926 Рійсман і 12 керівників ЕРП були заарештовані. У ніч на 23 квітня Рійсман був розстріляний за вироком військово-польового суду. Тим не менше, список ЕРП, що включав комуністів, зумів здобути на виборах 5,8% голосів й отримати 6 місць у парламенті. На виборах 1929 року КПЕ також була у блоці з ЕРП.

У січні 1930 року першим секретарем ЦК КПЕ був призначений Артур Мерінг. У січні наступного року було прийнято рішення про розпуск нелегальної організації КПЕ в Естонії через її політичне руйнування. На її базі створювалась мережа чарунок, не пов'язаних одна з одною, але пов'язаних зі спеціально призначеним емісаром. В одній зі скандинавських країн планувалось розмістити новий нелегальний апарат, підзвітний ЦК КПЕ й Виконкому Комінтерну у Москві. Партійна преса мала друкуватись у скандинавських країнах і нелегально доставлятись до Естонії. В цілому, така структура почала діяти у Стокгольмі 1932 року. 1933 апарат переїхав до Копенгагена, куди трохи згодом перебазувалось також Західноєвропейське бюро ВККІ, що до цього перебував у БерлініЯк Естонія стала частиною СРСР (1993) .