Тегеранський музей сучасного мистецтва () — музей у місті Тегеран, Іран.

Є одним із найвідоміших музеїв Ірану. Цей музей побудовано 1977 року завдяки зусиллям та ініціативі Фарах Пахлаві,گنجینه تهران در برلین؛ مهمان ناخوانده به نمایشگاه می‌رود؟ ، بی‌بی‌سی فارسی а також за підтримки , в західному куті парку Фарах (нинішній ), району  в Тегерані, Іран. Архітектором музею став , який спроектував його в стилі модернізму. Проект будівлі музею навіяний виглядом вітряних веж. Музей працює під наглядом одного з відділів сприяння у справах мистецтв Міністерства культури та ісламської орієнтації. За межами Ірану музей відомий під назвою TMoCA (скорочення від Tehran Museum of Contemporary Art).

У 1970-х роках прибутки від експорту нафти дали змогу Ірану купувати на міжнародному ринку відомі твори сучасного мистецтва. Наявність великої кількості картин, які купив уряд, а також потреба сучасних іранських художників у просторі для показу власних картин, породили ідею створити музей сучасного мистецтва в Тегерані. Невдовзі після відкриття музею відбулась Ісламська революція, а потім Ірано-іракська війна. Це призвело до того, що музей змінив свою політику і замість уваги до сучасного живопису почав віддавати перевагу мистецтву революції. Але після приходу до влади Мохаммада Хатамі музей збільшив виставкову площу й знову почав показувати роботи сучасних іранських і західних художників. Знову став закритим для західного мистецтва після обрання президентом Махмуда Ахмадінеджада.

Музей містить найповнішу і найважливішу колекцію модерного мистецтва за межами Європи та Північної АмерикиIran Has Been Hiding One of the World's Great Collections of Modern Art , Bloomberg й володіє одним з 5-10 найважливіших подібних зібрань у світі.یکی از بزرگ‌ترین گنجینه‌های هنری دنیا در تهران ، رادیو فردا Вартість колекції оцінюють приблизно $ 2,5 млрд. Музей містить важливі роботи у стилях абстрактного експресіонізму, поп-арту, мінімалізму, концептуалізму та фотореалізму. У запасниках музею зберігається понад 3000 шедеврів образотворчого мистецтва, понад 400 із яких мають виняткову цінність. Музей володіє відомими роботами Гогена, Ренуара, Пікассо, Магрітта, Ернста, Поллока, Воргола, Левітта та Джакометті. Також музеєві належить дуже важлива і всеохопна колекція .

Запасники музею сучасного мистецтва в Тегерані перебувають у державній власності Ірану. Нині музей є одним із підрозділів відділу мистецтв .

Передумови заснування Розвиток модерних і сьогоденних напрямів у іранському мистецтві розпочався в 1940-х роках після смерті Камаль-оль-Молька і разом з відкриттям . З прибуттям майстрів із Західної Європи, таких як  і поїздками студентів для накопичення знань в Європу, іранські художники поступово знайомилися з сучасними способами бачення у світі мистецтва, зокрема з імпресіонізмом.

1940-ві роки також стали свідком проведення перших виставок сучасного мистецтва в Ірані, які привернули увагу до новіших стилів і викликали змагання між сучасними та традиційними художниками. Такі люди як ,  та  були серед першопрохідців, які відкрили дорогу для сприйняття сучасного мистецтва в Ірані. Взаємозв'язок всередині цієї групи художників, зі збільшенням кількості галерей в Тегерані, став тіснішим, і таким чином почали діяти перші художні товариства в Ірані, серед яких можна відзначити .

У 1950-х роках ще більше іранських художників подорожували за кордон і були пов'язані з нью-йоркською школою мінімалізму і оп-арту. Поступове повернення хвилі іранських студентів назад в Іран за останні десятиліття і прихід разом з ними нового мистецтва, створення першої групи молодих і актуальних художників, зокрема , та , створило простір для презентації робіт іранських художників. Хоча бієнале іранського мистецтва відбулися до революції п'ять разів, але через деякий час припинились, тож пізніше художники-модерністи продовжували художнє життя, відвідуючи «клуби художників». У цей період держава підтримувала традиційне мистецтво Ірану і роботи випускників факультету образотворчих мистецтв. Але зі шлюбом Фарах Діби та Мохаммеда Рези Пахлаві влада змінила своє ставлення і почала підтримувати модерне і тогоденне світове мистецтво. До середини 1970-х років діяльність «Особливого офісу шахбану [Фарах Пехлеві]» сприяла розширенню культурних зв'язків Ірану з міжнародними організаціями, такими як ЮНЕСКО та Міжнародна рада музеїв, і масової закупівлі сучасного мистецтва державними установами.

Історія

Епоха Пахлаві

Камран Діба, який був двоюрідним братом Фарах Пахлаві, шахбану Ірану в період Мохаммед Рези-Пахлеві, вперше запропонував ідею створення Музею сучасного мистецтва в постійних розмовах з Фарах Пахлаві. Діба про це так казав:

За словами Фарах Пехлеві, її особистий інтерес до сучасного мистецтва став причиною того, що в часи правління її чоловіка державні установи та колекціонерів заохочували замість купівлі творів традиційного мистецтва більше грошей відкладати на купівлю і демонстрацію артефактів мистецтва сучасного. Під час відвідування виставки робіт Іран Дарруді, відомої іранської художниці, коли Дарруді попросила Фарах Пахлаві організувати постійний майданчик для демонстрації творів, та нарешті остаточно вирішила, що музей сучасного мистецтва потрібно побудувати. У той час різко збільшилися ціни на нафту у 1970-х роках (пік прийшовся на 1975 рік) і в державну казну надходило багато коштів. Вона хотіла організувати програму під назвою «», у якій показати нове обличчя Ірану і таким чином підняти статус країни серед держав світу. Ейман стверджує, що розташування поруч готелю Інтерконтиненталь (теперішній Лалє), Музею сучасного мистецтва, Парку Фарах Пехлеві (теперішній Лалє) і Музею килимів було спробою Мохаммад Рези-Шаха оновити Тегеран і запропонувати величний образ столиці Ірану.

Спочатку Фарах Пехлеві поділилася планами будівництва Музею сучасного мистецтва в Тегерані з шахом і Амір-Аббасом Говейдою, тогочасним прем'єр-міністром Ірану. Вона була переконана, що наповненість державної казни є найкращим часом для купівлі творів сучасного, традиційного і давнього мистецтва. Вирішено було розмістити будівлі двох музеїв (інший має назву Музей килимів) у різних частинах парку Фарах. Одночасно вона підписала контракт з відомим фінським архітектором Алваром Гуго Аалто на будівництво філії музею в Ширазі, яке через затримку в реалізації проекту і революцію так і залишилося незавершеним. Спочатку робота Камрана Діби полягала в закупівлі за кордоном цінних творів мистецтва. За словами Айдіна Агдашлу, Діба купляв виставлені на продаж твори сучасного мистецтва і сам провозив їх до Ірану. Серед цих робіт є унікальні шедеври, але трапляються і менш цінні роботи.آغداشلو همچنین مدتی بسیار کوتاه — ده روز — به دعوت هوشنگ نهاوندی به سِمَتِ مدیر موزه معرفی شد؛ اما پس از آن کامران دیبا به ریاست مجموعه گذاشته شد و آغداشلو «مدیر امور فرهنگی و هنری دفتر مخصوص شهبانو» گشت.

Одночасно Камран Діба разом зі своїми співробітниками розпочав розробляти проект будівництва музею, заснований на сучасних принципах, але з орієнтацією на традиційну культуру Ірану. «Особливий офіс шахбану» поклав на нього і відповідальність за кошторис. Вартість будівництва лише самої будівлі музею оцінюють у понад 7,2 мільйона доларів. Хоча початкову ідею створення музею Діба вже виношував був багато років, але будівництво розпочалось лише коли було отримано кошти від країни. Зрештою, 1977 року будівлю музею завершено і створено музей на площі 5 000 квадратних метрів (без урахування саду статуй), а загальна площа (з урахуванням садів) становить 8 500 квадратних метрів.

26 жовтня, в день 39-річчя шахбану Фарах Пехлеві відбулось урочисте відкриття музею. Серед почесних гостей були: самі шах і шахбану, віце-президент США Нельсон Рокфеллер, директор музею Гуггенхайма і президент Міського музею Амстердама Еді де Вілде. На церемонії відкриття Рокфеллер назвав музей «одним із найкрасивіших музеїв у світі», а також продовженням і вдосконаленням Музею Гуггенхайма.خانوادهٔ راکفلر خود پیش‌تر موزهٔ نامدار هنر مدرن را در نیویورک راه انداخته بود. Для оформлення зовнішнього простору на церемонії відкриття було використано позичену колекцію творів Денніса Оппенгейма. У програмі концерту, який відбувся в самій будівлі музею та за його стінами, звучали твори перської традиційної та класичної музики разом з іранськими народними й сучасними західними танцями. Церемонія відкриття тривала упродовж трьох днів.

Основна ідея заснування музею полягала в тому, що відвідувачам, щоб побачити твори сучасного мистецтва двадцятого століття, достатньо було піти в один музей, тому що якщо виставити на показ усю його колекцію, то відвідувачі можуть побачити принаймні по одній картині всіх актуальних художників того століття. Девід Галловей, мистецтвознавець і перший куратор музею, описуючи це каже: «Зворотній зв'язок дуже теплий і позитивний, до кінця колекції. Звичайно, ми намагалися створити баланс між сучасним іранським мистецтвом і західним сучасним мистецтвом». Галловей характеризує музей як «міст між Сходом і Заходом».

За словами Камрана Діби, на час створення музею в Ірані було мало відомо про сучасне мистецтво. Крім купки митців, які відвідували Європу і знали твори художників-імпресіоністів, ще деякі бачили художні роботи в Нью-Йорку. З іншого боку, іранські чиновники прагнули придбати лише роботи традиційного образотворчого мистецтва. Фарах Пехлеві спочатку була зацікавлена в колекціюванні робіт імпресіоністів, але Діба переконав її купувати твори сучасного мистецтва за його власним списком. Для купівлі творів Діба подорожував до США і Європи й зустрічався там з арт-дилерами. Спеціальний офіс Фарах Пахлаві також робив заявки на таких престижних аукціонах, як Сотбі і Крістіз. Там вони купували речі не зустрічаючи великої конкуренції з боку інших колекціонерів, оскільки у зв'язку з тогочасною економічною кризою у багатьох з них не залишилося можливості купувати.

Іранські та зарубіжні твори мистецтва купували такі мистецтвознавці, як американці Донна Стейн та Девід Галловей, іранці Камран Діба і Карімпаша Бахадарі, під безпосереднім наглядом «Особливого офісу шахбану». Національна іранська нафтова компанія і Організація з управління та планування забезпечували грошима на купівлю артефактів. Донна Стейн придбала кілька особливо цінних робіт, зокрема Пабло Пікассо, Жоржа Брака, Поля Гогена і Джексона Поллока. Також вона була основним покупцем унікальних скульптур для музею, серед яких роботи Макса Ернста, Альберто Джакометті, Генрі Мура і Маріно Маріні, нині деякі з них виставлені в саду скульптур музею. Карімпаша Бахадарі також зустрічався у Швейцарії з керівниками престижних аукціонів мистецтва і галереї Ернеста Білера і після вибору робіт купував їх під наглядом Особливого офісу шахбану. Після нього процес відбору перебрав до своїх рук Камран Діба. За словами Камрана Діби, під час його керівництва колекцією у 1976 - 1978 сумарна вартість куплених експонатів становила $3 600 000 за твори західних і 96 000 доларів за твори сучасних іранських художників. Донна Стейн стверджує, що загальна сума, яка пішла на купівлю цінних артефактів музею, становила близько $ 40 млн.

Під час ісламської революції Галловей каже, що востаннє відвідав музей, коли 1978 року в Ірані почалися бунти та неспокій. Він пригадує картину Тома Вассельмана зі знаменитої серії «Great American Nude», на якій зображено «оголену американку з великими рожевими грудьми». Після початку революції один зі співробітників музею побачив, що на картині висить аркуш, прикріплений під рамкою, на якому написано: «Наступного разу замість цього аркуша тут буде бомба.»

Галловей на початку 1977 року, всього за рік до революції, пішов у відставку зі свого поста, і Камран Діба також у жовтні того самого року повідомив працівників музею, що через хворобу покине Іран. До 16 січня 1979 року, коли шах та його родина покинули Іран, мало хто з основних засновників музею залишався в країні.