Волови́ця — село у Ніжинському районі Чернігівської області України. Входить до складу Комарівської сільської громади. Населення — 260 осіб (2013 рік). До 2020 орган місцевого самоврядування — Степанівська сільська рада.
Географія Село розташоване на півночі району, за 35 км від колишнього районного центру — міста Борзна (автошляхами — близько 41 кмМаршрут від Воловиці до Борзни. Розрахунок Карта Онлайн ) на лівому березі річки Десна, майже навпроти села Ушня, яке відноситься вже до Корюківського району. Воловиця — єдиний населений пункт Борзнянщини, розташований безпосередньо на березі Десни. Площа села 2 км². Висота над рівнем моря — 116 мІнформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Воловиця .
Топоніміка За переказами односельців-краєзнавців, походить воно від «віл», «воловик»: ґрунти довкола Воловиці сіропіщані, малородючі. А тому ще кочівники, а потім і осіле тут населення займалось переважно скотарством, особливо вирощуванням і торгівлею волами. Спочатку місцеве населення називали воловиками, а потім назва змінилась на Воловицю.
Історія
Рання історія села
В XVII сторіччі, коли у 1618 році за Деулинським перемир'ям Чернігівщина повернулася від Московії до Речі Посполитої, Воловиця і Ушня належали Борису Тимофійовичу Грязному, багатому провославному магнату із Московії, що служив королю і був новгород-сіверським ловчим.
1642 р. Борис Грязний судився за землю, що біля Воловиці з паном Адамом Кисилем. Король, щоб примирити панів, назначив суд, де визначили межі їх володінь (з розповіді старожила Гаврила із села Холмів 1702 р.).
1650 р. Борис Тимофійович Грязний з іншими панами отримують від Богдана Хмельницького грамоту, у якій поверталися права на колишні володіння, свобода надавалася лише козакам.
1655 р. ніжинський протопоп Максим Філімонович жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича отримав у спадкове володіння село Ушню, із млинами, разтошованими неподалік від того села, а також «деревенками… до тое ж деревни Ушни здавна належачими» Воловицю та Степанівку.
1656 р. колишній воловицький священник Андрій Самарський, продає свій власний хутір біля воловицької слободи Степанівки, ніжинському прототопу Максиму Філімоновичу. Свідками продажі були степанівський отаман Миско Шелест та степанівський війт Микита Кубай.
1660 р. вдова Бориса Грязного Катерина своїй дочьці Марині та її чоловіку, майору чернігівського гарнізону Констянтину Мазапеті, передає у спадок села Ушню, Воловицю, Степанівку та присілок Дубрівку (які на той час вже не належали Грязним).
1666 р. за єпископом Мефодієм значилися села: Ушня, Борківка, Воловиця, Кладьківка та слобідка на річці Ворона (Степанівка) з усіма угіддями та млинами.
1676 р. 31 березня. Царем Федіром Олексійовичем була дана грамота Архіепископу Лазарю Барановичу, у якій підтверджувались права на всі його володіння. Серед інших володінь у переліку зазначені: Ніжинського полку два села: Воловиця та Степанівка, з млинами та усіма угіддями, разом з Ушнею селом Чернігівського полку, при якому млини Дубровські, а також перевіз, стави та Кладьківські озера, нещодавно отримані від гетьмана Івана Самойловича.
Цікавий межовий акт земель Воловиці 1676 р. Причиною його складання стала суперечка між кладківчанами, які були в той час підданими протопопа Ніжинського Семиона Адамовича і їх сусідами воловичанами, що були підданими архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря. Двоє найстаріших воловичан Роговенки Дацько та Ілля і троє ушенців: Кришня Сидір, Страшний Тиміш, Халімоненко Богдан підтвердили під присягою справедливість того, що межа з сусідами споконвіку ішла річкою Вовчок:
За розпорядженням гетьмана військовий писар оглянув і визначив межі кладьківців і воловичан. Село Ушня і Воловиця універсалом Самойловича 14 червня 1676 р. були віддані Чернігівській кафедрі. Сварка за землю доходила до царя. Перед своєю смертю жінка Адамовича віддала кафедрі свою ділянку.
1687 р. жительниця Степанівки Іваниха Мельничка разом з своїм сином Василем, продали власний млин воловицкому жителю, пану Івану Доценку. Млин був розташований на річці Береза, що над селом Воловицею. Свідками продажі були воловицький отаман Кравець Павло, воловицький війт Сидоренко Миско, Шелест Ігнат, Шелест Михайло, Симоненко Хвеско, Скомердяка Ілля, Губський Лук'ян, Малюжич Семен, Малюжич Лук'ян, Мальченко Микита.
1704 р. універсалом гетьмана Мазепи, козаку Василю, який одружився з вдовою колишнього війта с. Воловиця, дозволялося далі користуватися ґрунтами наданими в свій час Чернігівською Кафедрою покійному війту.
1718 р. на вірність царевичу Петру Петровичу присягнуло 32 воловичан. Із старшин зазначені: сільський отаман Яків Василевич, курінний отаман Прокопій Бондаренко, війт Зенько Мальченко.
1721–1739 р.р. розглядалася судова справа про захоплення ушенським городничим ґрунтів воловицького козака Сили Ткаченка.
1728 р. Чернігівській кафедрі були повернуті ґрунти «рокитники», якими начебто незаконно заволоділи козаки с. Воловиця. Воловицький отаман Грицько Ященко з товариством оголосили, що ґрунтами вони користуються законно. В кінці справи козаки дали письмове вибачення городничому отцю Герману, були вибаченні та позбулися жодних покарань. У справі згадуються жителі: отаман Ященко Грицько, наступний отаман Моренець Яким, козак Никифор Індило, Моцарський Грицько, городничий ієромонах Гєрман, городничий Макарій, козак Зеленський Антон, Шибайло Іван, степанівські старожили Луш Гаврило та Черемис Іван, отаман с. Степанівка Шевченко Михайло.
1732 р. на вірність імператриці Анні Іванівні присягнуло 32 воловицьких козаків.
1732 р. у селі Воловиці зареєстровано: 7 дворів «можних ґрунтових» козаків (Проценко Ярош, Індиленко Клим, Кушнеренко Василь, Ювченко Федір, двір братів Маленків (5 хат), 2 двора Коваленків (по 2 хати), 18 дворів «середніх ґрунтових», 10 дворів «убогих» які не могли служити та 4 козачих підсусідків. «підданних чернігівської кафедри»: 5 дворів «можних ґрунтових», 6 дворів «середніх ґрунтових», 4 «убогих» та 2 убогих вдов. Священник отець Евфим Кочерга, паламар Грицько. Із будівль в селі зазначені школа та шпиталь.
1732–1735 р.р. численні жалоби підданих Чернігівської кафедри із сел.: Воловиця, Кладьківка, Степанівка, Тулиголова на те що їх занадто загружають великими повинностями.
1736 р. у селі Воловиці зареєстровано: 5 «ґрунтових» у трьох дворах (Михайленко Грицько, Попович Юсько, вдова Михайленчиха, Кушнеренко Василь, Проценко Яруш), 21 «мало-ґрунтових» та одна козачка вдова у 10 дворах та 22 козаків бідняків та одна козачка вдова у 18 дворах (всього 45 козацьких сімей та троє козачих підсусідків. У козаків бідняків зареєстровано 6 коней та 7 волів, 9 сімей без скоту. Також зареєстровано «підданних чернігівської кафедри»: 11 малоґрунтових у 9 дворах та 4 бідняків у 4 дворах.
1737 р. у травні в похід на Крим виступило 11 воловицьких та 6 степанівських козаків. У четверо з них коні були «негодніе».
1738 р. В селі Воловиця зареєстровано: 5 «малоґрунтових» козаків у трьох дворах, 28 козаків бідняків та одна козачка вдова у 19 дворах (всього 31 козацька сім'я). Також зареєстровано 9 підданних чернігівської кафедри с. Воловиця та с. Степанівки в 6 дворах. Серед бідних козаків, були й зовсім убогі, семеро сімей взагалі не мали ані коня, ані вола. Всього зареєстровано 14 коней та 17 волів у бідняків та 6 коней та 9 волів у підданних кафедрі. Скільки скоту в малоґрунтових не зареєстровано.
1746 р. Згідно зі «Сповідальною відомістю» у селі 404 мешканці. 28 дворів. Духовних — 19, козаків — 266, підданих чернігівської кафедри — 91, дворових — 28. Священник Ефим Іванович Кочерга.
1747 р. у селі зареєстровані: Старшина та виборні козаки: отаман Куц Остап Іванович, осавул Горбаченко Петро Григорович, отаман надвиборний козак Попович Юско Іванович, козак виборний Кушнір Василь Михайлович. У 9 дворах — 14 «убогих маючих скот та не маючих» виборних козаків. У 10 дворах 11 «Подпомощих» убогих та маючих скот козаків та 6 убогих козаків підсусідків. Всього зареєстровано 22 козачих хат в яких проживають 26 сімей. У козаків загалом 26 коней та 23 вола. Також у селі зареєстровано 7 родин підданих Чернігівській кафедрі (Війт Юско Малюженко, десятчики: Пилип Данилович Олешко та Олексій Тарасович Гончаренко), у яких загалом 6 коней та 3 волів. У селі зазначені особливі будівлі: шинок монастиря Чернігівської катедри, двір прислужий монастиря Чернігівської катедри, двір шинковий сотника Левицького, двір воловицького священика Евфима Івановича Кочерги (храм св. Архангела Михаїла), двір дьякона Василя Кочерги, школа та шпиталь.
У сусідній Степанівці зазначені: шинок монастиря Чернігівської катедри, двір степанівського священика Івана Донченка, двір паламаря Грицька Губенка, школа та шпиталь.
1756 р. Згідно зі «Сповідальною відомістю» у селі 438 мешканців. 28 дворів. Духовних — 16, козаків — 314, підданих чернігівської кафедри — 51. Священник Ілля Іванович Кочерга, дяк Семен Тимофійович.
1762 р. На вірність імператриці Катерині II присягнуло 96 воловицьких та 70 степанівських козаків.
1780 р. Згідно зі «Сповідальною відомістю» в селі проживають 335 чоловіків та 360 жінок у 30 дворах. Духовних та їх домашніх: 17 чоловіків та 14 жінок. Козаків (Воѣнные и ихъ домашніе): 267 чоловіків та 297 жінок. Піддані селяни (Посполитые и ихъ домашніе): 48 чоловіків та 49 жінок.
1781 р. В селі 57 козачих дворів в яких 83 хати та 1 безхатна сім'я та 13 дворів підданих Чернігвської катедри в яких 13 хат та 1 безхатна сім'я. «Обыватели делают сани и покупают для продажи, простые колеса, повозки, решета и разную дерев. посуду».
1783 р. згадується перевіз через Десну у Воловиці.
1784 р. 29 Грудня помер священник Максим Матвійович Кочерга (1736—1784).
1786 р. наказом Катерини II в Україні була проведена секуляризація церковних земель. Піддані чернігівської кафедри відтоді становилися «казенними селянами».
1816 р. у поміщика колезького регістратора Кочерги Лаврентія Васильовича зареєстровано 9 підданних селян: Сім'я Артюхів: Аврам Евсійович, 45 р, його жінка Марфа, 37 р. та діти: Омелян, 14 р., Дмитро, 6 р, Олександра, 16 р, Марфа, 8 р, Ірина, 3 р; також зареєстровані дворові дівчата: Наталія Іванівна Мирочникова, 20 р. та Ефимія Петрівна Глуха, 27 р.). У графі «из того выбыло» вказані: Григорій Евсійович Артюх (1764—1811) та Еремій Артюх 1790 р.н. який втік з села у 1816 р.
1830 р. Згідно зі «Сповідальною відомістю» в селі проживають 335 чоловіків та 351 жінок. Духовних та їх домашніх: 7 чоловіків та 7 жінок — «Священник Афанасий Васильевич Кочерга 36 [лет], Жена его Марфа Стефановна 30, Дети их: Федосия 12, Василий 10, Николай 8, Мария 5, Мать его Екатерина Васильевна Кочерга 62, Дети ее: Михаил 29, Иван 24, Анна 32, Стихарной дячок Лука Гоголев 43, Жена его Агафия Максимовна 41, Стихарной пономарь Тимофей Гоголев 24, Жена его Матрона 25» Козаків (Воѣнные и ихъ домашніе): 271 чоловіків та 283 жінок. Казенні селяни (Крестьянѣ вѣдомства казеннаго и ихъ домашніе): 60 чоловіків та 65 жінок. Піддані(Священника Афанасія Кочерги крестьянѣ): 4 чоловіка та 3 жінки «Вдова Марфа Артюх 52, Дети ее: Дмитрий 18, Ирина 17, Григорий 13, Семен 28, Жена Семена Евдокия 25, Сын их Иван 4»
1857 р. Чернігівська Губернська Будівельна та Дорожня Комісія утверджує проєкт нової звонарні на заміну застарілій.
1858 р. в селі 146 дворів в яких проживають 407 чоловіків та 457 жінок. Козаків ті їх домашніх 690 осіб (Белий, Богдан, Брей, Бойченко, Глечик, Грищенко, Індило, Карпець, Кльозка, Ковп, Каркусь, Костирко, Кочка, Куц, Кушнір, Лесан, Лисанок, Луговий, Лукаш, Лют, Май, Максименко, Малий, Маренець, Миргородський, Моцарський, Петруша, Попович, Примоченко, Рижий, Ридзель, Сахно, Тараненко, Харечко, Худина, Чаус, Шебеда.)
1861 р. Розглядалась судібна справа проти козаків Якова Малого, Ісаака Лугового та священика Афанасія Васильовича Кочерги, жилі будівлі яких розміщалися на занадто близькій, незаконній відстані від воловицького храму св. Арх. Михайла.