Лезька ліга () — військово-політичне об'єднання албанських князів у 1444–1451 роках. Заснована в місті Лежа з ініціативи Скандербега для боротьби з османськими завойовниками.

Лезька ліга мала свій грошовий фонд, утворений із відрахувань феодалів — членів ліги, і з частини доходів від видобутку солі в Дурресі. Армія формувалася з феодальних загонів, головнокомандувачем яких став Скандербег, правитель князівства Кастріоті. У 1451 Лезька ліга розпалася. Одна з причин — невдоволення князів посиленням влади Скандербега та боязнь втратити феодальну самостійність. Реалізація нової спроби об'єднання князів, розпочатої Скандербегом в січні 1468 року, не вдалась через його смертьБольшая Советская Энциклопедия.

Передісторія Після смерті могутнього короля Сербії Стефана Душана в 1355 році найбільші албанські феодали стали створювати свої власні князівства. Коли османські війська вступили в Албанію, вони зіткнулися з невеликими і роздробленими князівствами, які ворогували між собою. Першим, хто зважився на опір туркам-османам, був Балша II, правитель Зети (1379–1385). У вересні 1385 року в битві при Саврі турки-османи розбили військо Балша, який загинув під час битви.

У XV столітті Османська імперія утвердилася на Балканах без значного опору з боку місцевих християнських правителів. Багато хто з них, як і раніше, вели міжусобні війни й не бачили загрози зі сторони наступаючих турків-османів. Під час громадянської війни між синами Баязида I (1402–1413) жоден з християнських правителів на Балканах не скористався ситуацією, щоб вигнати турків. Навпаки серби та угорці навіть допомагали майбутньому султанові Мехмеду I в боротьбі за владу. Перемігши, Мехмед I відновив наступ на балканські держави, в тому числі і на албанських князів. Турки-османи захопили в роду Топіа Крую (1415), у роду Музакі — Берат (1417), у вдови Балші — Вльору і Каніну (1417), а в роду Зенебіші — Гірокастру (1418). Під натиском Османської імперії та Венеційської республіки албанські князівства почали розхитуватись.

Місцеве населення під керівництвом своїх князів неодноразово піднімало повстання проти османської окупації. Найбільш відомими з них були повстання Гьона Кастріоті (1429–1430) і Георгія Аріаніті (1432–1435). У листопаді 1443 року глава князівства Кастріоті Скандербег захопив фортецю Крую і оголосив про свою незалежність від султана. Скандербег очолив збройну боротьбу албанського народу проти турецького панування.

Створення ліги Дії Скандербега дали поштовх для початку визвольного повстання в Центральній і Північній Албанії. Скандербег доклав усіх зусиль, щоб об'єднати людські та матеріальні ресурси окремих албанських родів для боротьби проти турків-османів. З цією метою 2 березня 1444 в місті Лежечі (належав Венеційській республіці) він організував з'їзд албанських князів, де зібралися представники родів Аріаніті, Дукадам, Топіа, Мукакі, а також лідери вільних албанських племен з високогір'я. Незважаючи на чвари князів, був створений військово-політичний союз, який увійшов в історію під ім'ям «Лезька ліга».

Засновниками Лезької ліги стали:

Лека Захарія, правитель Саті і Даньо, а також його васали Пал Дукаджіні і Микола Дукаджіні Петро Спані, правитель Дріваста Лека Душмані, правитель Пулта Георгій Стреші Балшич, Іван і Гойко Балшичі, правителі Місії Андрій Топія, правитель Скурії і його племінник Тануш Георгій Аріаніті Теодор Корона Музакі Стефан Черноєвіч, правитель Верхньої Зети, з трьома синами: Іваном, Андрієм і Божидаром

Георгій Кастріоті (Скандербег) був обраний лідером і головнокомандувачем збройних сил Лезької ліги, що складалась із 8000 воїнів. Лезька ліга являла собою федерацію незалежних правителів Албанії, які поклали на себе обов'язок вести загальну зовнішню політику й спільно відстоювати свою незалежність. Все це вимагало колективного бюджету для покриття військових витрат і кожен рід зробив свій внесок у загальний фонд Ліги.

У той же час кожен албанський рід продовжував володіти своїми землями, зберігав автономію у вирішенні внутрішніх проблем своїх власних уділів. Формування і функціонування Ліги, де Георгій Кастріоті став верховним правителем і головнокомандувачем, стало спробою створення єдиної Албанської держави. Не випадково для всіх албанців, хто вважає Скандербега національним героєм Албанії, період Лезької ліги сприймається як вищий пік в історії Албанії, особливо, якщо порівнювати з подальшими невдалими спробами, до того часу, поки, на початку 20 століття не було створено незалежну Албанську державу. У 1450 році албанські феодали Петро Спані, Георгій Душмані, Аріаніті і Дукадьіни вийшли зі складу Лезької ліги. Рід Дукадьінів уклав мир з турками-османами і почав боротьбу проти Скандербега.

Успіхи Протягом 25 років, з 1443 по 1468, Скандербег на чолі 10-тисячного албанського війська здобув ряд значних перемог над туркам-османами. Правителі Угорщини, Неаполя та Венеції, що ворогували з Османською імперією, надавали фінансову допомогу Скандербегу. 14 травня 1450 року велика османська армія взяла в облогу й безуспішно штурмувала фортецю Крую, столицю князівства Кастріоті. Турки не змогли взяти місто й змушені були відступити. У червні 1466 року османський султан Мехмед II Фатіх на чолі 150-тисячної армії обложив Крую, але взяти штурмом фортецю йому не вдалось.

Розпад ліги Хоча офіційна дата ліквідації невідома, Лезька ліга стала повільно розпадатися після свого утворення. Багато албанських феодалів, незадоволені самовладдям Скандербега, стали виходити з її складу. До 1450 року тільки сили князівств Кастріоті і Аріаніті продовжували боротися проти турецького наступу. Після смерті Скандербега в 1468 році османський султан Мехмед Фатіх підкорив всю Албанію, але смерть Скандербега не стала кінцем боротьби за незалежність. Албанці продовжували боротися з турками-османами до облоги Шкодера в 1478–1479 роках. В 1479 році Венеційська республіка уклала мирний договір з Портою і здала туркам Шкодер.

Див. також Скандербег

Примітки

Посилання Большая Советская Энциклопедия