Павло́ Олекса́ндрович Бога́цький (; 17 березня 1883, Купин, Поділля — 23 грудня 1962, Воллонґонґ, Новий Південний Уельс, Австралія, похований там само) — український письменник, журналіст, літературознавець, літературно-театральний критик, бібліограф, редактор, політичний і військовий діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, начальник київської міліції (1917—1918). Криптоніми та псевдоніми: Б, П. Б., Б. Г-цький, П. Жучок, П. Олександренко, П. Оль, Павло Б., Я. Стоколос, Студент, Aliens, Alienus.

Життєпис

Павло Богацький народився 17 березня 1883 року в містечку Купин Подільської губернії, син священика. Після навчання в Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському. Після молодечого захоплення орнітологією, Богацький захопився літературою, а натрапивши на «недозволені» книжки, захопився ще й революційною акцією. Праця в таємному революційному гуртку, зв'язки з невгодними для начальства людьми, редагування шкільного часопису «Проба сил» спричинились до звільнення в грудні 1903 р. Богацького з 5 класи семінарії на підставі резолюції архиєрея «за дух, не соотвєствующій дух семінарії». Після цього Богацький вступив до офіцерської юнацької школи у Вільні, яку скінчив березня 1906 року з рангом підпоручника. Призначений офіцером до Луцького полку піхоти, до 10 роти, що стояла тоді в м. Ромен на Полтавщині. Продовження праці по революційних гуртках спричинилась до того, що Богацький був заарештований у вересні 1906 року і посаджений в «Косий Капонір» київської цитаделі, де й пробув 5½ місяців, аж до повного звільнення його з військової служби. У цей час він, подібно до переважної частини молодої української інтелігенції, перебував під впливом як національних, так і соціалістичних ідей.

Шлях до університету був заборонений, тому Богацький вступив на агрономічний факультет Київської політехніки (1907—1908) але не докінчив через літературної і редакційної праці. В 1910-х роках активно виступав з прозовими творами.

Він редагував і видавав журнали «Хрін» (1908; вийшло 1 число), «Вісник культури і життя» (разом із Гнатом Хоткевичем, 1913; вийшло 4 числа).

Разом з Микитою Шаповалом стає організатором і редактором київського журналу «Українська хата», який видавали з березня 1909 р. аж по серпень 1914 року, коли журнал був закритий, а Богацький був заарештований російською владою і засланий до Наримського краю в Сибір, звідкіль його визволила лише революція 1917 року.

В 1917 році повернувся до Києва, і в квітні 1917 року на першому Всеукраїнському Національному Конґресі Богацький був вибраним першим секретарем, а за тим переходить на адміністративну працю, як начальник Київської повітової міліції (березень 1917 — лютий 1918), а потім міста Києва (березень-квітень 1918). Був арештований та ув'язнений німцями у зв'язку з викраденням банкіра Абрама Доброго. В ув'язненні перебував аж до вибуху другої революції в Україні в листопаді 1918 року.

У відновленій Українській Народній Республіці Богацький зайняв посаду столичного отамана, а по залишені Києва Директорією був прикомандирований до Корпусу Січових Стрільців, і з березня 1919 року як отаман Коша Охорони республіканського ладу при Міністерстві внутрішніх справ УНР у Кам'янці-Подільському. Він пройшов з Кошем всю Волинь та західне Поділля аж до відступу армії Української Народної Республіки на територію Галичини.

Знайомий Володимира Самійленка.

Польща і Чехословаччина

В 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював в газеті «Українська Трибуна» (Варшава 1920). Весною 1922 переїхав до Праги для участі в організації української культурної праці в Чехословаччині, де став членом редакції і керівником видання «Нова Україна» (1922—1923), а згодом одним з керівників «Селянської Спілки»

У травні 1926 був обраний головою «Українського Громадського Видавничого Фонду» в Празі, а з 1929 — членом Українського Соціалогічного Інституту в Празі з доручення керувати Кабінетом Шевченкознавства. З 1930 обраний ученим Секретарем і членом Дирекції цього Інституту.

Одержав у 1930-их рр. докторат гоноріс кавза від Українського Соціологічного Інституту в Празі; дійсним членом Історично-філологічного товариства в Празі.

Австралія

До Австралії приїхав у 1949, де став головою Тірольською Громадою у штаті НПВ. Був основоположником Української Громади у Воллонґонґу, брав активну участь в громадському житті і до самої смерті був співробітником «Вільної Думки» (Сідней), продовжуючи працювати над «Малою Літературною Енциклопедію».

За активну діяльність у Пласті (Україна, Чехія, Німеччина) нагороджений Орденом св. Юрія в золоті; був дійсним членом Бібліологічної Комісії Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1953).

Вшанування пам'яті

У травні 2022 р. в місті Городок Хмельницької області провулок Купріна перейменували на провулок Павла Богацького.

Творчість «Камелія» (1918) — збірка новел Богацький П. Під баштою зі слонової кости . Прага-Берлін: Нова Україна, 1923. 95 с. «На шляху до освіти» (1941) «Нові літературні прямування» (1942) «„Кобзар“ Т. Шевченка за сто років 1840—1940» (1942) Краків-Львів, Українська книга, т.4 «Сучасний стан світового мистецтва» Мала Літературна Енциклопедія (2002) Сідней ISBN 0-908168-12-8. Богацький П. Матеріали до критичного видання творів Грицька Чупринки . Прага, 1926. 185 с. Богацький П. Мій дім, мій край, моє життя: Хроніка життя родини Богацьких. — Міттенвальд, 1947. −50 с. Богацький П. Сьогочасні літературні прямування. — Прага: Нова Україна, 1923. — 88 с. Богацький П. Чесний робітник: Оповідання // Дзвін. — 1990. — № 7. — С. 26-27. Богацький П., Шаповал М., Животко А. Українська хата 1909—1914 . — Нью-Йорк: Українська Громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1955 Богацький П. З пережитого (спогади)

Примітки

Література

Біляїв Володимир. На неокраянім крилі… — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с

Богацький Павло // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993.- Т. 1. — С. 143. Романенчук Б. «Богацький Павло» // Романенчук Б. Азбуковник: Енциклопедія української літератури. — Філадельфія, 1969. — Т. 1. — С. 380—381. Прокопчук В. С. «Павло Богацький — учений, краєзнавець» // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. — К., 1999. — Вип. 9. -С. 357—364. Погребенник Ф. «Письменник і видавець» // Дзвін. — 1990. — № 1. — С. 28. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 54. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf Українська революція в особах: подільський слід: довідник / Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельниц. облдержадмін. ; Хмельниц. ОУНБ ; уклад. Л. І. Марцонь. — Хмельницький: ФОП Стрихар А. М., 2020. — 128 с (с.12-13)[ Кость С. А., Білокінь С. І. Богацький Павло Олександрович // Енциклопедія Сучасної України. — Київ, 2004. — Т. 3: Біо — Бя. — С. 121. Білокінь С. І. Богацький Павло Олександрович // Енциклопедія історії України: у 10 т. — Київ, 2003. — Т. 1 : А — В.— С. 310 Нагорний Я. В. Особливості світоглядного формування письменника Павла Богацького // Духовні витоки Поділля: педагоги в історії краю: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. — Хмельницький, 2013. — С. 275—280. Власенко В. М. До біографії Павла Богацького періоду Української революції 1917—1921 рр. // Суспільно-політичні процеси в Україні та світі: історія, проблеми, перспективи: матеріали XII Всеукр. наук.-практ. конф., Суми, 28 травня 2025 р. — Суми: Сумський державний університет, 2025. — С. 3—8.

Посилання С. І. Білокінь. БОГАЦЬКИЙ Павло Олександрович //