І́гор Косте́цький (), також Юрій Корибут, () (14 травня 1913, Київ — 14 червня 1983, Ґерлінґен, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, літературознавець, режисер, видавець. Справжнє ім'я — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дошлюбного прізвища матері письменника.
Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та до числа найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.
Життєпис
Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві. Батько В'ячеслав Іванович Мерзляков (1885—1974) був оперним співаком, педагогом вокалу, членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Мати — Костецька Наталія Валеріанівна, за словами молодшого сина Андрія Мерзлякова, належала до сім'ї корінних киян. Бабуся...була старшою дочкою у сім'ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лаврентьєвих… Став Степан інженером-технологом, навіть побував „на удосконаленні“ в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаґо. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших дитячих садочків….Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері.
Дитячі роки У 1919—1924 рр. жив у Вінниці, у садибі діда, яка згодом стала символом його видавництва «На горі». Ту будівлю з мезоніном над Бугом спорудив його дід по матері — чиновник Міністерства освіти Валер'ян Степанович Костецький.
Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадував його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі — «у приступній, відповідно до нашого віку, формі», а з історії — від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра — «в козаків», згодом — «у церкву», коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефальній Казанській церкві, де Ігор прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром — уже назавжди. А ще — літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей, «видавав» рукописний журнал «Художественная эклектика», кілька ілюстрацій до якого зробили син і донька Георгія Нарбута.
Освіта У 1928 Костецький закінчив українську трудову школу в Києві, пізніше — водний технікум. Він одержав практичну театральну освіту режисера. З 1933 р. навчався в Ленінграді у творчій студії при Великому драматичному театрі, з 1935-го — у Москві у Російському інституті театрального мистецтва (ҐІТІС).
1930—1940-ві роки У 1930-х, здобуваючи театральну освіту, жив у Ленінграді, Москві, два роки на Уралі в Пермі, де керував роботою драмколективу. Там же листувався з Олександром Довженком про кіносценарій «Слова о полку Ігоревім». Планував переїхати працювати до київської кіностудії, але плани обірвала війна.
На початку 1940-х повернувся до окупованої німцями Вінниці та жив там до 1942 р. Восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи (у шахті) до Німеччини.
У 1945—1949-х роках жив у таборах Ді-Пі.
Був в ініціативній групі і першому правлінні МУРу. Виголошував програмні доповіді на багатьох з'їздах та конференціях організації: «Український реалізм XX сторіччя» — співдоповідь на Першому з'їзді (грудень 1945 року), «Суб'єктивізм у літературній критиці» — доповідь на конференції в Байройті (жовтень 1946 року), «Декілька прикрих питань» — доповідь на Третьому з'їзді (квітень 1948 року). Під маркою МУРу у жовтні 1946 р. видав альманах «Хорс» і Календар-альманах на 1947 р. Чимало статей, рецензій, «відкритих листів» Костецького з'явилося в періодиці МУРу і в табірних газетах з підписом «Юрій Корибут».
У ці ж роки дебютував як прозаїк, опублікувавши дві невеликі книжки оповідань «Оповідання про переможців» (1946) і «Там, де початок чуда» (1948).
1950-ті роки — до кінця життя Після розпаду МУРу (1948) його статті періодично друкувалися в журналі «Україна і Світ» у Ганновері, в «Українській літературній газеті» у Мюнхені, а після її перетворення у журнал «Сучасність» — у журналі.
Брав участь у діяльності міжнародних організацій — як член Міжнародного ПЕН-клубу, товариства Теяра де Шардена, Німецького Шекспірівського товариства. Був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ» та книжкової серії «Для аматорів», літературним редактором першого повного перекладу Біблії, випущеного у світ отцями Василіянами 1963 р. в Римі.
У кінці 50-х років заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії.
Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Паунд, Томас Еліот та Арнольд Шенберг. Для видавничих проектів зав'язував знайомство не лише з письменниками, яких збирався видати, а й державними діячами тих країн. Збереглися листи Костецького до Девіда Карвера, тодішнього генерального секретаря Міжнародного ПЕН-клубу, австрійського художника Оскара Кокошки, англійського актора Едварда Гордона Крега, польського письменника Яна Парандовського, президента Сенегалу Леопольда Седара Сенгора і президента Індії Сарвепаллі Радхакришнана, німецького художника і письменника та багатьох інших відомих осіб.
Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина), похований там же.
«Афера Костецького»
Особисте життя Ігор Костецький був одружений із письменницею Елізабет Коттмаєр.
Літературна діяльність
Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху, він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».
Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного — що, звичайно, відбилося в його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів — при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Йонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не було поставлено. На відміну од театру абсурду п'єси Костецького є ідеалістичними, а не песимістичними.
Велику роль у пізньому періоді творчості Костецького відігравали переклади українською творів класиків західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Паунда, Штефана Ґеорґе, Федеріко Ґарсія-Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На горі». Він також переклав сонети та «Ромео і Джульєтту» Вільяма Шекспіра. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман Олеся Гончара «Собор» німецькою мовоюDer Dom von Satschipljanka: Roman / Olesj Hontschar. Aus d. Ukrain. von Elisabeth Kottmeier u. Eaghor G. Kostetzky. Hamburg: Hoffmann u. Campe, 1970. 407 S. ISBN 3-455-03585-X..
Був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра та Товариства Теяра де Шардена.
Доробок
Роман Мертвих більше нема (незавершений)Олег Соловей: «Пропоную читачам „Буквоїду“ уникати жанрів сучасного детективу, фентезі, еротики, порно…» — Буквоїд, 19.07.2011.
Повісті Повість про останній сірник (1940-ві) День святогоНаписано в 1946 році; опубліковано в 1963-му, в 5-му та 6-му номерах журналу «Сучасність» (с. 6-39; с. 10-33) (1946; 1963) Мій третій РимНадруковано в журналі «Сучасність» в 1964 році, в 10-му та 11-му номерах (с. 25-66; с. 29-69) (1964)
Збірки оповідань Оповідання про переможців (1946) Там де початок чуда (1948)
Окремі оповідання Ми з Недж (1944) Ціна людської назви (1946) Божественна лжа (1946) Перед днем грядущим (1947) Шість ліхтарів і сьомий місяць (1947) Тобі належить цілий світ (1946; 1950) Ґуґа, Ґоґа, Ґіґо (1959) Історія ченця Гайнріха (1963)
П'єси Спокуси несвятого Антона (1946) Близнята ще зустрінуться (1947) Дійство про велику людину (1948)
Літературознавство, театрознавство, есеї Що таке романтизм? // Український вісник, 1944. Ч. 4 (128) Український реалізм ХХ сторіччя // МУР, Реґенбурґ, 1947 (збірник III) . — С. 33—37. Юрій Корибут. Свій білий світ. // Арка, Мюнхен, 1948. № 3—4. — С. 46—48. Советская театральная политика и система Станиславского. Мюнхен: Ин-т по изучению СССР, 1956. — 110 с. Як читати Олега Зуєвського? // Олег Зуєвський. Під знаком фенікса . «На горі», 1958. — С. 5—30. Тло поетичної місії Езри Паунда // Вибраний Езра Павнд. «На горі», Мюнхен, 1960. — С. 7—15. «Душа сторіччя»: До 400-ї річниці з дня народження Шекспіра // Сучасність, 1964, № 7. — С. 34—63. Мій Юрій Клен. // Сучасність, 1966, № 3. — С. 55—73. Про Пабльо Неруду та те, що навколо // Сучасність, 1966, № 11. — С. 50—72. Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщинаНадруковано як передмова до двотомника перекладів Стефана Ґеорґе у 1971 році; есей доступний за посиланням (1971). Зиновій Бережан (1974).
Інше Про єдність різноманітного і суперечливого (невиголошена промова на з'їзді українських письменників еміґрації) // «Слово». Збірник українських письменників. ч. 1 — Нью-Йорк, 1962. — С. 318—325. Відкритий лист до редакції «Сучасности» // Кур'єр Кривбасу. — 2001. — № 142. — С. 87—106. Етюди про католичний світогляд // Україна і світ. — Ганновер, 1955.
Переклади Презнаменита й прежалісна трагедія Ромео та Джульєтти (1957) Шекспірові сонети (1958) Вибраний Езра Павнд (1960) Вибраний Казимир Едшмід (1960) Спустошена земля (1963) Вибраний Стефан Ґеорґе (1971; 1973)
Видання творів І. Костецький Збірник до 50-річчя . — Мюнхен: На горі, 1963—1964. І. Костецький Театр перед твоїм порогом . — Мюнхен: На горі, 1963. І. Костецький Тобі належить цілий світ. Вибрані твори, упорядник: Марко Роберт Стех. — К.: Критика, 2005.
Вшанування пам'яті 25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю, 1-й та 2-й провулки 12 грудня на вулицю, 1-й та 2-й провулки Ігоря Костецького
Примітки
Посилання Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 17. Творчість Ігоря Костецького Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 18. Ігор Костецький самототожність і українсько-російські взаємини Костецький Ігор. Швайцарські перехрестя // Українська Літературна Газета (Мюнхен). — Листопад 1957 року. — Ч. 11 (29). — С. 5—6. Юрій Соловій. Відвідини «На горі». Спроба інтерв'ю з додатком практичної есхатології // Сучасність. — Листопад 1962 року. — 11 (23). — С. 77—97. Юрій Соловій. Відвідини «На горі» (закінчення) // Сучасність. — грудень 1962. — 12 (24). — С. 30—46. І. Костецький. Три маски // Театр. — Мюнхен—Ауґсбурґ, травень 1946 року. — Ч. 1. — С. 13—16.
Література Василенко Вадим. Начерки творчого портрета Ігоря Костецького: світогляд, стиль, письмо // Критика. 2022. 11–12 (301—302). С. 13–27. Електронний ресурс: https://krytyka.com/ua/articles/nacherky-tvorchoho-portreta-ihoria-kostetskoho-svitohliad-styl-pysmo Василенко Вадим. Прозопис Ігоря Костецького // Слово і Час. 2023. № 4. С. 29–46. Електронний ресурс: https://il-journal.com/index.php/journal/article/view/1105 Василенко Вадим. Долаючи відчуження. Гуманістичний екзистенціалізм і експресіоністична техніка в прозі Ігоря Костецького: частина перша // Синопсис. 2024. № (29) 3. С. 167-176 Електронний ресурс: https://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/666 Василенко Вадим. Долаючи відчуження. Гуманістичний екзистенціалізм і експресіоністична техніка в прозі Ігоря Костецького: частина друга / Синопсис. 2024. № (30) 4. С. 239-251 Електронний ресурс: https://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/678