Повстання рабів під проводом Спартака ( або , «Третя війна з рабами») — найбільше в давнину і третє за ліком (після першого і другого Сицилійських повстань) повстання рабів. Останнє повстання рабів у Римській республіці датується звичайно 74 (або 73) — 71 рр. до н. е. Повстання Спартака було єдиним повстанням рабів, яке несло пряму загрозу центральній Італії. Остаточно придушене переважно завдяки військовим зусиллям полководця Марка Ліцинія Красса. У наступні роки воно продовжувало непрямо впливати на політику Риму. Очолив повстання Спартак.

Між 73 і 71 роками до н. е. група рабів-утікачів — спочатку невелика, приблизно з 78 швидких гладіаторів — переросла в співтовариство з більш ніж 120 тис. чоловіків, жінок і дітей, що безкарно переміщалися по Італії під керівництвом кількох лідерів, у тому числі знаменитого гладіатора Спартака. Боєздатні дорослі чоловіки з цієї групи становили надзвичайно ефективний озброєний загін, який неодноразово демонстрував, що може протистояти римській військової могутності як у вигляді місцевих патрулів і міліції, так і у вигляді підготовлених римських легіонів під консульським командуванням. Плутарх описував дії рабів як спробу втекти від своїх господарів і піти через Галлію, у той час як Аппіан і Флор зображували повстання як громадянську війну, у якій раби вели кампанію із захоплення самого Риму.

Зростаюча тривога Римського сенату з приводу продовження військових успіхів армії Спартака, а також грабежі в римських містах і сільській місцевості в кінцевому підсумку призвели до того, що республіка пустила в хід армію з восьми легіонів під жорстким, але ефективним керівництвом Марка Ліцинія Красса. Війна закінчилася в 71 році до н. е., коли армія Спартака, відступаючи після довгих і кровопролитних боїв перед легіонами Красса, Помпея і Лукулла, була повністю знищена, надавши при цьому запеклий опір.

Третє повстання рабів мало важливе значення для подальшої історії Стародавнього Риму, переважно в його вплив на кар'єру Помпея і Красса. Два воєначальники використовували успіхи в придушенні повстання у своїй подальшій політичній кар'єрі, вживаючи суспільне визнання і загрозу своїх легіонів з метою вплинути на консульські вибори 70 року до н. е. на свою користь. Їх дії великою мірою сприяли підриву римських політичних інститутів і в кінцевому підсумку перетворення Римської республіки в Римську імперію.

Історіографія Повстання Спартака спочатку було сприйнято з презирством і вважалося звичайним проявом невдоволення рабів і гладіаторів. Античні автори сприймали повстання насамперед як порушення громадського порядку. Всі джерела повстання лунають із одного боку — вільних громадян Риму. Немає жодного документа, написаного рабом або колишнім рабом, тому їх точка зору невідома.

Найважливіші джерела з повстання Спартака — Саллюстій, Плутарх і Аппіан. Гай Саллюстій написав в 40-х роках I ст. до н. е. історію Риму з 78 року до н. е. (заколот Лепід) до 67 року до н. е. У цій праці описувалося повстання Спартака, але, на жаль, він зберігся тільки у фрагментах. Якби він дійшов до нас повністю, він став би одним з найцінніших джерел з цієї теми.

Відомий давньогрецький біограф Плутарх в життєписі Красса написав про повстання Спартака. Цей життєпис входить в його збірку «Порівняльні життєписи», в якій він описує і порівнює біографії знаменитих грецьких і римських діячів. Ця збірка є дуже корисним джерелом для римської і грецької історії, оскільки у ній зібрано багато деталей і різних традицій. Однак Плутарх не надто критично ставився до описуваного. Його головними цілями були вивчення природи людини і особистісної психології і моралізує вплив на читача. Плутарха вразило благородство характеру Спартака, в той же час він набагато нижчий оцінював Красса, вважаючи, що римський полководець силою характеру помітно поступався Спартаку. У життєписі Красса Плутарх присвятив Спартаку набагато більше уваги, можливо, для того, аби показати, яким незначним був Красс.

Аппіан був греком з Олександрії, який написав у II столітті н. е. працю «Римська історія» в 24 томах. Тома XIII—XVII називаються «Громадянські війни». У цих томах описуються події в Римі з 133 по 35 рік до н. е. Це єдиний історичний пам'ятник, де дається послідовне опис подій II—I ст. до н. е. Ці книги збереглися повністю і проливають світло на деякі драматичні деталі повстання.

Античні і візантійські історики ставилися до повстання в цілому негативно. Рабство в той час вважалося нормою, а повстання рабів — порушенням громадського порядку. Ситуація почала змінюватися лише в другій половині XVIII століття. У 1769 році Вольтер одним з перших послався на це повстання в контексті обґрунтування права людей на збройний опір гнобителям. Він назвав повстання Спартака «справедливою війною, дійсно єдиною справедливою війною в історії».

Під час Великої французької революції Спартак придбав образ неприборканого героїчного борця за свободу. Тоді ж з'являються перші наукові дослідження про Спартака.

Передумови Італія до початку І ст. до н. е. була просто переповнена рабами, серед яких переважали германці, галли, іллірійці, фракійці та представники інших крайових племен. Збільшується кількість великих латифундій, водночас різко зросла чисельність рабів на них та зменшилися дрібні наділи простих громадян республіки. При цьому серед італіків були пам'ятні репресії часів Луція Корнелія Сулли, особливо серед самнітів, луканів та бруттіїв.

І без того важка ситуація в Італії погіршувалася тривалою боротьбою з Квінтом Серторієм на Піренейському півострові та війною з Мітридатом VI Евпатором, царем Понту. Ці тривалі війни значно послабили Римську республіку.

У таких обставинах дії купки гладіаторів спричинили вибух серед рабів та збіднілого сільського населення.

Сили сторін

Армія рабів

У воїнів Спартака було різне етнічне й культурне походження. Через це дух його війська був непостійним, а сама армія ненадійною, проте вона змогла протистояти римським легіонам.

Імовірно, у такій багатонаціональній армії було ускладнено взаєморозуміння між воїнами. Але можливо, що самі раби, а також їхні господарі, повинні були встановити якісь форми взаємодії для ефективної роботи. В армії Спартака як lingua franca, ймовірно, виступала спрощена форма латинської мови.

Спочатку у війську Спартака більшість становили галли, германці й фракійці. Уже під час повстання до нього приєднувалися сільськогосподарські раби й раби-пастухи. Пастухи були відносно вільними, щоб слідувати за стадами, і озброєними, щоб захищати стада від хижаків. У 130-х роках до н. е. римські землевласники свідомо дозволили рабам-пастухам практикувати бандитизм як форму наживи й самостійного поліпшення свого становища. Ці групи пастухів, що вільно бродили по Італії, приєдналися до армії Спартака. У Спартака не було професійної кінноти, але він створював кінні загони.

Спочатку зброєю рабів були серпи, вила, граблі, ціпи, сокири та інші сільськогосподарські знаряддя, а також палиці й загострені кілки. Деякі раби вміли плести кошики та могли робити плетені щити. Пізніше в ході боїв раби добули справжню зброю.

Роль жінок в армії рабів до кінця не зрозуміла. Аппіан назвав кількість бунтівників у 70 тисяч осіб, ймовірно, включаючи жінок. Ще до повстання багато рабів-чоловіків, найімовірніше, мали дружин, які послідували за чоловіками під час повстання. Плутарх згадує про дружину Спартака, теж фракійку, яка була провісницею і прихильницею культу Діоніса, але про неї є згадка тільки в Плутарха. Також Плутарх і Саллюстій згадують жінок-рабинь, які зустрілися римлянам перед битвою з військом Каста і Ганніка. Ймовірно, ці жінки були дружинами заколотників.

Римська армія

Римський полководець Гай Марій провів реформи, які заклали основу для професійної постійної армії епохи принципату. Спочатку ті громадяни Риму, які не могли пред'явити цензорам мінімальний ценз, тобто були бідними і не могли самостійно забезпечити себе зброєю, не могли вступити в армію. Марій надав їм можливість вступити добровольцем у римську армію, до чого античні автори поставилися несхвально. На їхню думку, хоча випадки, коли сенат давав біднякам право вступити в армію, вже були в часи важких для Риму воєн, Марій привів жадібну солдатню без роду й племені. Майновий ценз для служби був значно зменшений. Для того щоб вступити на службу, стало потрібно мати лише римське громадянство і бути готовим піти на службу.

Зі зниженням майнового цензу держава забезпечувала легіонерів своїм коштом. Відповідно, відмінності в спорядженні втрачали глузд, кожен легіонер тепер був забезпечений бронзовим шоломом, латами, щитом, двома дротиками (легким і важким), мечем і кинджалом. Легіонер був надзвичайно перевантажений різним провіантом, не рахуючи важких обладунків. У результаті однієї з реформ Марія обсяг речового обозу дещо зменшили.

У 104 році до н. е. Марій наказав вжити срібного орла як стандарт всіх римських легіонів. Його ніс у битві старший прапороносець, у разі його загибелі — центуріон. Втрата штандарта накликала ганьбу на воїнів, котрі вижили, і могла бути причиною розформування легіону.

Зовнішньополітичне становище Риму до початку повстання Спартака було складним, що заважало римлянам зібрати всі сили для боротьби зі Спартаком. Більшість римських армій перебувала за межами Італії. Прихильники Марія під проводом Квінта Серторія влаштувалися в Іспанії та вели війну проти Риму, проти серторіанців відправили армію під командуванням Гнея Помпея. У 74 році до н. е. почалася війна Риму з понтійським царем Мітрідатом VI Євпатором, чия 150-тисячна армія опанувала Віфінії. Його правитель Нікомед Філопатр заповідав своє царство Римській республіці, а його сусід виступив на боці байстрюка сина царя. Рим направив на Схід війська під командуванням консула Луція Ліцинія Лукулла, але перші військові дії ознаменувалися низкою невдач римлян.

Початок війни

У Капуї в гладіаторській школі Лентула Батіата виникла змова 200 гладіаторів на чолі із фракійцем Спартаком, Еномаєм та галлом Кріксом. Стосовно етнічної приналежності Еномая немає відомостей, хоча це грецьке ім'я. Змову було розкрито й лише 70 осіб вирвалися з Капуї. По дорозі захопили зброю, яку везли до гладіаторської школи та укріпилися на Везувії. Гладіатори здійснювали набіги на сусідні латифундії та маєтки, збільшуючи своє військо переважно за рахунок рабів.

Для боротьби з ними був висланий із Риму претор Клавдій Глабр при загоні у 3 тис. легіонерів. Останній взяв їх в облогу на горі, піднятися на яку можна було тільки по одній вузькій і надзвичайно крутій стежці. Єдиний цей шлях Клавдій наказав охороняти. Гладіатори сплели з виноградної лози драбини, по яких спустились донизу, після чого обійшли римлян з тилу, завдавши їм поразки. У цій битві загинув Еномай. Довідавшись про перемогу рабів, до них приєдналися волопаси та вівчарі. Обійшовши міста Косенцію і Метапонт, нападаючи на великі вілли й звільняючи рабів, армія рабів збільшилася до 10 тис. осіб.

Восени 73 року до н. е. проти рабів був спрямований претор Публій Варіній. Спартак та Крікс розбили спочатку його помічника, Луція Фурія на чолі 3 тис. легіонерів, потім Коссінія, якого ледь не захоплено в полон, коли він купався поблизу м. Салін.

Спартак усіма силами прагнув підтримувати у своєму таборі військову дисципліну, що не завжди вдавалося. У цій армії були загони важкоозброєних і легкоозброєних вояків, із захоплених табунів повсталі сформували кінноту. У таборі повсталих виставлялися пости, караули, виконувалися інші обов'язки, прийняті в розпорядку римської армії.