Брита́нські кома́ндос () — спеціально тренований особовий склад та підрозділи спеціального призначення Збройних сил Великої Британії, що призначалися для проведення спеціальних операцій. Формування британських командос створювалися за рекомендацією прем'єр-міністра Великої Британії В.Черчілля з червня 1940 року, переважно для зійснення тилових рейдів в глибині території окупованої Німеччиною Європи із завданнями ведення розвідки, організації диверсій і зриву операцій, що проводилися Вермахтом.

Формування перших підрозділів командос здійснювалося шляхом відбору добровольців Британської армії у бригади спеціальної служби, поступово добір став проводиться з кандидатів, що виявили бажання служити в лавах командос, з військових формувань різних видів та родів військ. Згодом до їхнього складу також набиралися добровольці з країн, котрі потрапили під німецьку окупацію.

Загалом було утворене більше за 30 окремих частин спеціального призначення та 4 штурмові бригади, які брали участь в активних бойових діях по всій Європі, а також на Середземномор'ї, Близькому Сході та в Південно-Східній Азії. Операції провадилися, як невеликими групами та підрозділами, що нараховували декілька бійців, так й повноцінними бригадними штурмовими групами в період проведення союзними військами операцій з вторгнення на Європейському та Тихоокеанському театрах дій.

У 1946 році усі формування командос Великої Британії були розпущені, за винятком 3-ї бригади командос Королівської морської піхоти. Водночас, більшість із сучасних спеціальних формувань, як-то британський парашутний полк, Спеціальна повітряна служба, Спеціальна човнова служба, командос Королівської морської піхоти ведуть свою історію від колишніх британських командос, що билися за часів Другої світової війни.

Історія

Зародження 4 червня 1940, після розгрому англо-французьких військ під Дюнкерком, завершилася евакуація Британського експедиційного корпусу з пляжів Дюнкерка. Через кілька днів відведені останні союзні війська, що билися в Нарвіку. Британська армія втратила так останні форпости на континенті, узбережжя північної Норвегії до Іспанії перейшла під повний контроль Третього рейху. Велика Британія фактично лишилася без боєздатних військ, підготовлених для дії на суходолі Європейського театру воєнних дій. Водночас, обмежуватися діями лише ВПС і флоту британці не планували.

4 червня прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль, виступаючи в парламенті, заявив, що «попри невдачі та втратам, ми не повинні обмежитися захистом лише Британських островів і пасивно чекати на німецьке вторгнення». Замість цього, він запропонував якнайшвидше перенести військові дії на материк. Днем раніше, в листі на ім'я начальника генерального штабу Британської імперії генерала Джона Ділля, він писав: "Ви повинні підготувати спеціально навчені підрозділи для проведення рейдових операцій, які принесуть терор на території, зайняті ворогом. Я очікую, що начальник штабу представить мені свої пропозиції з розрахунками необхідного для проведення енергійних і безперервних наступальних операції поздовж усієї берегової лінії, зайнятої німцями, які залишатимуть за собою слід німецьких трупів.

За пропозицією підполковника Дадлі Кларка розпочалось формування перших загонів спеціального призначенняHaskew, p.47., завданням яких було знищення особливо важливих об'єктів на території окупованої німецьким Вермахтом Європи. Як Черчилль запевняв свій генералітет, британці мусять мати добре оснащені, озброєнні та підготовлені невеличкі групи професіоналів, що діятимуть на континенті, завдаючи втрат німцям, підриваючи їхній моральний дух та стимулюючи власний дух британського населення.

24 червня 1940 року, ще практично не сформовані командос провели першу бойову , здійснив рейд на французьке узбережжя в районі Па-де-Кале. 115 командос, поділені на 4 штурмові групи, під загальним керівництвом підполковника , здійснили зухвалий наліт з моря на німецькі об'єкти в Нефшатель-Ардело, Кюк, Берк і Ле-Туке-Парі-Плаж. 14 липня британці влаштували наступний рейд на німецьку берегову оборону на окупованому острові Гернсі — операцію «Амбасадор». Й хоча перша операція мала більше пропагандистський характер, та не здобула великого результату, а друга взагалі закінчилася повним провалом, командос на цьому не зупинилися й продовжували інтенсивну підготовку до бойових дій на континенті.

17 липня Черчилль, який був переконаним прихильником командос, призначив на посаду директора штабу об'єднаних операцій адмірала флоту Роджера Кіза. Кіз очолив цей орган управління, котрий відповідав за проведення спеціальних рейдових, диверсійних та десантних операцій на територіях, зайнятих противником, й якому підпорядковувалися усі утворені формування командос.

Перші групи комплектувалися виключно за рахунок набору добровольців з Британської армії, до того ж з переліку частин, що дислокувалися на території островів, а також з тих, хто служив у розформованих окремих рот Територіальної армії, що билися в Норвегії.

До восени 1940 року, британський штаб об'єднаних операцій набрав до лав знов створюваних підрозділів командос більше ніж 2 000 добровольців, й в листопаді з них була сформована бригада спеціальної служби чотирьох-загінного складу на чолі з бригадиром Дж. Гайдоном. Незабаром бригада розрослася до 12 самостійних підрозділів спеціального призначення, яких почали іменувати підрозділ або загін командос.

Кожний такий окремий підрозділ очолювався підполковником й налічував 450 осіб особового складу, та своєю чергою поділявся на бойові групи (роти) по 75 чоловіків, що складалися з 5 бойових секцій по 15 командос відповідно. Фігурально усі добровольці відряджалися до підрозділів командос, та офіційно лічилися у штаті власних полків та відповідно носили полкові знаки розрізнення.

Штаб об'єднаних операцій здійснював загальне та оперативне керівництво цими загонами. Першим командиром або директором штабу був легендарний військово-морський діяч за часів Першої світової війни, адмірал флоту, ветеран Галліполійської кампанії та рейду на Зебрюгге та особистий товариш В.Черчилля 68-річний Роджер Кіз. Він брав участь у створенні цього унікального роду військ, заклав основи та сприяв їхньому всілякому розвитку та успіху. У жовтні 1941 його змінив на посаді віце-адмірал Луїс Маунтбеттен. Генерал-майор Роберт Лейкок був останнім командиром командос, він очолював штаб з жовтня 1943 до кінця війни.

Організація Загалом у складі збройних сил Великої Британії було сформоване 30 підрозділів або загонів командос. 15 загонів, що входили до складу британської армії, сформовано на території Британських островів, ще 4 — на Близькому Сході. Ще 9 загонів командос було розгорнуто, починаючи з 1942 року у складі Королівської морської піхоти, та по одному загону існувало у Королівських ВМФ та ВПС.

Підрозділи командос

Європейський театр дій No. 1 No. 2 No. 3 No. 4 No. 5 No. 6 No. 7 No. 8 (гвардійські командос) No. 9 No. 10 (іноземні добровольці) No. 11 (шотландські командос) No. 12 No. 14 (арктичні командос) No. 30 No. 62Chappell, pp.45-48.

Близькосхідний театр дій No. 50 No. 51 No. 52 Командос Середнього Сходу.

До складу загону No. 10 входили усі представники націй окупованих Німеччиною держав (іноземні добровольці), а також німці, хто співпрацював з союзниками. Цей підрозділ був найбільшим за чисельністю, у включав окремі підрозділи з французьких, бельгійських, польських, норвезьких, голландських військовиків, та окрема група — No. 3 (X), особовий склад якої комплектувався за рахунок німецьких громадян та перебіжчиків. 3-тя група 10-го загону з 1944 року була перейменована на «змішану групу», оскільки там проходили службу також англомовні громадяни. Серед цих командос нерідко зустрічалися німці, австрійці та антифашисти зі Східної Європи, які піддалися нацистським переслідуванням та втекли.

Із початку утворення цих підрозділів, деякі з них формувалися для виконання певних завдань або мали якусь специфіку в підготовці. Так, загін No. 2 готувався для висадки у тил німецьких військ виключно парашутним способом. З червня 1940 він розпочав бойову та повітряно-десантну підготовку та незабаром був перетворений на 11-й батальйон САС, який згодом перетворився на 1-й парашутний батальйон. Замість цього підрозділу в складі командос був сформований новий загін з таким самим номером.

Декілька окремих підрозділів командос були зведені до структури, яка мала назву «Лейфорс», на ім'я її командира полковника Р.Лейкока, і відправлені на Близький Схід. На основі цього угруповання були розгорнути ескадрони Спеціальної повітряної служби та Спеціальної човнової служби.

No. 14 (арктичні командос) проходили інтенсивну підготовку для дій в суворих умовах арктичного клімату за межами полярного кола. До програми їх підготовки входили навіть дії з тренування нападів на ворожі кораблі та судна з використанням малих катерів й човнів, а також каное.

No. 30 призначався для проведення спеціальних операцій з глибинної розвідки. Підготовка цих командос включала роботу з ворожими документами, тренування в пошуку, зламуванні сейфів, поводженні з полоненими, їх допит, прихованій фотографії, техніці втечі та багатьом іншим прийомам й навичкам для дії в глибокому тилу Вермахту.

No. 62 або загін малих рейдових дій становив невеличкий, лише 55 чоловік, спеціальний підрозділ, який підпорядковувався безпосередньо британському Управлінню спеціальних операцій й залучався до проведення найзагрозлівиших та найнебезпечніших завдань спеціальних операцій. Вояки цього загону брали участь у проведенні операції «Постмейстер» на іспанському острові Фернандо По у Гвінейській затоці поблизу узбережжя Західної Африки.

У лютому 1941 року британські командос піддалися реорганізації через зміни в організаційно-штатних структурах британських збройних сил. Кожний загін командос з цього часу складався зі штабу та шести груп (замість 10, що були раніше). Кожна група мала у своєму складі 3 офіцера та 62 солдати й сержанти; таким чином одна група розміщувалася в двох штурмових десантних катерах типу LCA. Дві штатні групи спецназівців могли перевозитися десантним судном типу «Глен», одна — типу «Датч».

Механізований транспорт для підрозділу командос включав по одному автомобільному транспортному засобу для командира, 12 мотоциклів (шість з них з колясками), дві вантажівки на 15 cwt й один 3-тонний вантажний автомобіль. Увесь цій транспорт призначався для вирішення адміністративних та транспортних завдань у районах дислокації та проведення тренувань командос, і аж ніяким чином не застосовувався під час проведення рейдових та інших операцій.

У лютому 1942 на прохання керівництва морської піхоти у складі Королівської морської піхоти були сформовані власні частини на кшталт армійських формувань. У цілому утворене 9 загонів командос морської піхоти: No. 40 No. 41 No. 42 No. 43 No. 44 No. 45 No. 46 No. 47 No. 48

Останній загін No. 48 формувався вже в 1944 році.

У 1943 було сформоване ще два окремих загони командос. Перший з них розгортався під назвою загін командос Королівських ВМС, на нього покладалися завдання підготовки, утримання та оборони плацдармів при проведенні амфібійних операцій. Другий — загін командос Королівських ПС, він призначався для забезпечення контролю повітряного руху в процесі вторгнення, захоплення й утримання аеродромів та слушних майданчиків для посадки літаків своєї авіації.