Алія́ () — репатріація євреїв до Ізраїлю, а перед заснуванням Держави Ізраїль — до Землі Ізраїльської. Є одним з основних понять сіонізму, нині закріпленим у законі Ізраїлю «Про повернення». Протилежна дія, еміграція євреїв з Ізраїлю, називається словом єріда́ («спуск», «сходження донизу»).

Єврей, який вчиняє алію, називається на івриті словом «עולה» — «олє́» (в жіночому роді «עולה» — «ола́»,  — «עולים» — «олі́м», у  — «עולות» — оло́т), ці слова іноді використовуються і в українських текстах, визначаючи недавно репатрійованих до країни Ізраїль.

Переважна більшість ізраїльських євреїв сьогодні — або олім, або нащадки тих, хто вчинили алію в 1—4 поколіннях.

Історія

Прагнення євреїв до Сіону

Серед євреїв, що жили в діаспорі, завжди було поширене сильне бажання повернутися до Сіону і в Палестину. «Zionism, the urge of the Jewish people to return to Palestine, is almost as ancient as the Jewish diaspora itself. Some Talmudic statements… Almost a millennium later, the poet and philosopher Yehuda Halevi… In the 19th century…». Ці надії і прагнення відображені в Біблії: «І підуть численні народи та й скажуть: Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє з Єрусалиму»Іс. 2:3 (Огієнко) і є центральною темою єврейських молитов. Починаючи з XII століття переслідування євреїв християнською церквою призвело до збільшення алії у Святу землю. У 1492 році цей потік поповнився євреями, вигнаними з Іспанії, які згодом заснували місто Цфат у Галілеї. «Jews sought a new homeland here after their expulsions from Spain (1492)…». Протягом XVI століття великі єврейські громади пускали коріння в Країні Ізраїлю в чотирьох святих містах (Єрусалимі, Хевроні, Цфаті, Тверії), а в другій половині XVIII століття ціла хасидська громада зі Східної Європи оселилася в Святій землі.

У 1882 році єврейське населення Ерец-Ісраель становило близько 30-35 тисяч жителів і було глибоко релігійним. Євреї жили в стародавніх святих містах — Єрусалимі, Тверії, Цфаті та Хевроні. В Єрусалимі євреї становили більшість населення. Порівняно невеликі громади були в Яфо, Газі, Хайфі і в деяких інших містах.

Перша алія (1882—1903)

Перша велика хвиля сучасної репатріації євреїв, що отримала назву Перша алія, пов'язана із хвилею погромів 1882 року, що прокотилася по Російській імперії. У 1882—1903 роках до «Палестини», тоді провінції Османської імперії, переселилося близько 35 тисяч євреїв. Більшість з них належало до палестинофільских рухів Ховевей Ціон (Люблячі Сіон) та БІЛУ (білуйці) і прибула зі Східної Європи (головним чином з Російської імперії); невелике число прибуло також із Ємену. Здебільшого це були релігійні євреї.

Із сільськогосподарських поселень, заснованих у цей період, згодом виросли такі міста як Петах-Тіква, Рішон-ле-Ціон, Реховот, і Зіхрон-Яаков.

Поселенці стикалися з великими труднощами: нестача коштів, важкі природні умови, нестача відповідного сільськогосподарського досвіду, хвороби тощо. У подоланні цих труднощів велику роль зіграв барон Едмон де Ротшильд, який взяв кілька заснованих поселень під свою опіку і допомагав поселенцям пільговими кредитами та фахівцями.

Друга алія (1904—1914) Нова хвиля алії була пов'язана із хвилею погромів у Російської імперії, найбільш відомим з яких був Кишинівський погром 1903 року. У період 1904—1914 років у Країні Ізраїлю оселилося близько 40 тисяч євреїв зі Східної Європи.

Як і репатріанти першої алії, багато переселенців другої алії були релігійними євреями, і не завжди активістами сіоністських організацій. «As with the First Aliyah, most Second Aliyah migrants were non-Zionist orthodox Jews…». У той же час, багато хто з поселенців цього періоду були захоплені соціалістичними ідеями, створивши в Палестині політичні партії та робочі організації. Вони заснували 1909 року перший кібуц — , що поклав початок кібуцному рухові, і сформували першу організацію єврейської самооборони, , для захисту єврейських поселень від нападів арабів і бедуїнів.

У 1909 році було засноване передмістя Яффи Ахузат-Баїт, яке згодом виросло в місто Тель-Авів. У цей же період широко поширився відроджений іврит, на якому виходили газети і розвивалася література.

Зі вступом Османської імперії в Першу світову війну на стороні Німеччини, турецька влада піддала гонінням єврейське населення країни, що перервало Другу Алію. В результаті, до 1917 року в Ерец-Ісраель проживало приблизно 85000 євреїв.

Третя алія (1919—1923) Під час Першої світової війни з ініціативи Володимира Жаботинського і Йосипа Трумпельдора у складі британської армії був сформований «Єврейський легіон». Унаслідок цього, а також унаслідок наукових заслуг доктора Хаїма Вейцмана (голови Всесвітньої сіоністської організації і видатного хіміка, який розробив отримання життєво необхідного Британії синтетичного каучуку), 2 листопада 1917 року британський міністр закордонних справ Артур Джеймс Балфур видав Декларацію, яка документувала, що Велика Британія «схвально дивиться на питання створення в Палестині національного осередку єврейського народу». Єврейський легіон активно брав участь у боях за вигнання турків із Країни ІзраїлюЕврейский легион КЕЭ, том 2, кол. 423—427.

1922 року Ліга Націй вручила Великій Британії мандат на Палестину, мотивуючи це необхідністю «встановлення в країні політичних, адміністративних та економічних умов для безпечного заснування єврейського національного дому».

У 1919—1923 роках, унаслідок Першої світової війни, встановлення в Країні Ізраїлю британського мандата і вищезгаданої Декларації Бальфура, на свою землю прибули 40 тисяч євреїв, в основному зі Східної Європи. Сіоністські обʼєднання організували підготовку поселенців цієї хвилі до сільськогосподарської праці переважно ще в країнах діаспори. Британська мандатна влада встановила обмежувальні квоти на єврейську алію. Незважаючи на це, єврейське населення країни зросло у цей період до 90 тисяч. Поселенці осушили болота Їзреельської долини й долини Хеферу; зробили землю придатною для сільського господарства. Тоді ж були засновані федерація профспілок Гістадрут і єврейська організація самооборони ХаганаТретья волна репатриации (1919—1923).

Четверта алія (1924—1929)

У 1924—1929 роках до Країни Ізраїлю репатріювалися близько 82 тисяч євреїв, в основному зі Східної та Центральної Європи, в тому числі у зв'язку з підйомом антисемітизму в Польщі й Угорщині.

Значну роль зіграла економічна криза в Польщі в поєднанні з проваджуваною там політикою витіснення євреїв з ремесла і торгівлі, тому цю хвилю репатріації прозвали «алія Грабського», за прізвищем тодішнього прем'єр-міністра Польщі. Обмеження на імміграцію до США, введені 1924 року, сприяли тому, що ті з євреїв Європи, хто мав намір шукати щастя за океаном, встали на шлях репатріації до землі предків.

Ця група складалася багато в чому з сімей середнього класу, які переїхали до зростаючих міст, заснувавши малі підприємства торгівлі та громадського харчування («алія кіосків»), а також легку промисловість.

Згодом, однак, приблизно 23 тисячі олім цієї хвилі залишили країну.

П'ята алія (1929—1939) У 1929—1939 роках, з підйомом, а потім приходом до влади (1933) німецьких нацистів, у Палестину приїздили 250 тисяч євреїв, 174 тисячі з яких — у 1933—1936 роках. На початку своєї влади в Німеччині нацисти ще не вірили в реальність своїх мрій про геноцид єврейського народу, і тому не тільки допускали, але й вимагали еміграції євреїв зі свого рейху. З 1933 по 1939 рік близько 60 тисяч євреїв Німеччини на легальних підставах виїхали до підмандатної ПалестиниЭдвин Блэк. Соглашение о перемещении (Edwin Black. «The Transfer Agreement») . З 1936 року англійці посилили обмеження на в'їзд, і хвиля алії зробилася нелегальною, названою «Алія Бет».

Алія Бет — нелегальна імміграція в 1933—1948 роках

Введені обмеження на єврейську репатріацію, накладені британською владою, зробили значну частину алії нелегальною. Ця алія отримала назву «Алія Бет» або Гаапала́ (, «відвага на сходження догори»). Нелегальна імміграція організовувалася підрозділом Хагани під назвою «Мосад ле-Алія Бет» та Національною військовою організацією Іргун. Доправляння євреїв в Ерец-Ісраель проводилось, головним чином, морським шляхом, і — меншою мірою — суходолом через Ірак і Сирію.

В «Алії Бет» заведено виділяти два етапи. 1933—1942 — зусилля з порятунку євреїв Європи від знищення. 1945—1948 — зусилля, спрямовані на роботу в таборах для переміщених осіб, де знаходилися євреї, які пережили Катастрофу, для організації їх переселення в Ізраїль. Післявоєнний шлях алії проходив з такого табору в один зі збірних пунктів в американському секторі — Бад-Рейхенхалл або Лайпхайм; звідти біженці різними шляхами переправлялися в Ерец-Ісраель.

Американська, французька та італійська влада не накладали обмежень на пересування між таборами, британці ж всіляко протидіяли цьому руху, накладаючи обмеження на пересування з таборів і організовуючи морську блокаду, перешкоджаючи олім висаджуватися на Ізраїльську землю.

У 1946 році британській секретній службі МІ-6 було доручено організацію диверсій на суднах, що перевозили нелегальних іммігрантів. 14 лютого 1947 операція була офіційно розпочата. Британські агенти встановлювали на кораблях магнітні міни з годинниковим механізмом. Влітку 1947 і на початку 1948 року в італійських портах були пошкоджені таким чином 5 кораблів.

Незважаючи на боротьбу британської влади з нелегальною імміграцією, протягом 14-ти років до Палестини у такий спосіб переправилися 110 тисяч євреїв.

Масова алія 1950-х років

У 1948—1952 роках єврейське населення Ізраїлю збільшилася з 600 тис. до 1,5 млн. Сотні тисяч євреїв стали біженцями з арабських країн, рятуючись від погромів і переслідувань.

Від дня проголошення єврейської держави 14 травня 1948 і до кінця року в Ерец-Ісраель прибуло понад 100 тис. репатріантів. До кінця 1951 року в країну репатріювали 690 тис. осіб — і їх число перевищило чисельність ішуву напередодні проголошення держави. Декларація незалежності Держави Ізраїль фактично відкрила ворота для євреїв з усього світу, проголосивши: «Держава Ізраїль буде відкритою для репатріації євреїв і для збирання діаспор».

Першими прибули європейські євреї, які пережили Голокост і знаходилися в таборах переміщених осіб. Слідом за ними стали прибувати — нерідко майже в повному складі — єврейські громади країн Сходу та Північної Африки. Так, у рамках операції «Езра і Нехемія» репатріювалися майже всі євреї Іраку (120 тисяч осіб). Були проведені також операції з репатріації євреїв із Марокко, Алжиру, Тунісу, Лівії, Румунії, Польщі, Угорщини, Болгарії та інших країн. Репатріація тривала і в наступні роки — аж до наших днів. Були періоди спаду і зростання алії, були навіть періоди, коли число тих, хто залишав країну, перевищувало кількість репатріантів. У 1956 році відновилася алія з країн Східної Європи, а після Шестиденної війни 1967 року помітно зросла алія з країн Заходу і почалася репатріація євреїв з Радянського Союзу.

Операція «Орлині крила» (або «Килим-літак»)

Назва операції взято з біблійного вірша: «Носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе» (Вих. 19:4 Огієнко).

До заснування Ізраїлю Єменська влада перешкоджала виїзду євреївmoia.gov.il Евреи Йемена. От царицы Саввской до наших дней., але після проголошення держави євреям було дозволено їхати до Ізраїлю. Проведення операції відбувалося у стислі терміни, оскільки існувала підозра, що уряд може передумати, і брама країни зачиниться.

Достеменна кількість осіб, що збиралися репатріюватися, була невідомою. Поблизу Адена був організований табір (названий «Визволення»), куди євреї з усього Ємену йшли практично пішки. Кілька десятків ізраїльських інструкторів, які зуміли проникнути до Ємену, нічим допомогти їм не могли, оскільки перебували безпосередньо в таборіalefmagazine Евреи «стран домино».