Історія Візантійської Греції здебільшого збігається з історією Східноримської або Візантійської імперії.

Римська Греція

У 146 р. до н. е. Грецький півострів став римським протекторатом, а в 133 р. до н. е. до цієї території долучено Егейські острови. У 88 р. до н. е. Афіни та інші грецькі міста повстали, але римський полководець Сулла розправився з бунтівним півостровом. Ще дужче спустошували ці землі римські громадянські війни, поки в 27 р. до н. е. Октавіан Август не перетворив півострів на провінцію Ахая.

Греція була типовою східною провінцією Римської імперії. Римляни посилали туди колоністів і закладали в її містах нові будівлі, особливо в афінській Агорі, де було, зокрема, збудовано Агріппею Марка Агріппи, бібліотеку Тита Флавія Пантена, і Башту вітрів. Римляни зазвичай виявляли прихильність до греків, а ті, загалом, були лояльними до Риму.

Життя в Греції під владою Римської імперії тривало так, як і раніше, а грецька мова залишалася як і перше лінгвою франкою у східній і найважливішій частині імперії. Римська культура перебувала під сильним впливом класичної грецької культури, бо як сказав Горацій: «Полонянка Греція взяла у полон свого грубого завойовника» (). Епоси Гомера породили «Енеїду» Вергілія, а такі автори, як Сенека Молодший писали грецьким стилем, тоді як відомі римляни, як-от: Сципіон Африканський, Юлій Цезар і Марк Аврелій складали твори грецькою мовою.

Протягом цього періоду таких грецьких інтелектуалів, як Галена або Аполлодора Дамаського безперервно привозили в Рим. У межах Риму грецькою говорили римські еліти, особливо філософи, та нижчі робітничі прошарки, такі як моряки і торговці. 66 року Грецію відвідав імператор Нерон, виступивши на Олімпійських іграх, незважаючи на правило участі виключно греків. Природно, в кожному конкурсі перемогу визнали за ним, а в 67 р. він проголосив свободу греків на Істмійських іграх у Коринті, так само, як за понад 200 років перед тим зробив Фламінін.

Особливої любові серед греків зажив також Адріан; перш ніж стати імператором, він служив архонтом Афін. Він там також спорудив арку свого імені і мав грецького коханця Антиноя.

У той самий час Греція і велика частина решти Римського сходу підпали під вплив християнства. Апостол Павло проповідував у Коринті і Афінах, і Греція незабаром стала одним із найбільш християнізованих країв імперії.

Східноримська (Візантійська) імперія

У ІІ—ІІІ століттях Греція поділялася на провінції, включаючи Ахаю, Македонію і Фракію. Під час правління Діоклетіана наприкінці ІІІ століття, західні Балкани набули форми діоцезу, яким правив Галерій. За Костянтина I Греція входила в діоцез Македонія і діоцез Фракія. Східні і південні Егейські острови сформували провінцію Інсуле ( «острови») в діоцезі Азія.

Під час правління Феодосія I Греція зіткнулася із вторгненнями герулів, готів і вандалів. Через вторгнення вестготів наприкінці IV століття Стиліхон, який обіймав посаду регента Аркадія, покинув Фессалію. Камергер Аркадія Евтропій дозволив Аларіху вступити в Грецію, і той розграбував Коринф і Пелопоннес. Кінець-кінцем, близько 397 р. Стиліхон вигнав його і Аларіх став magister militum у преторіанській префектурі Іллірік. Зрештою, Аларіх і готи мігрували в Італію, у 410 р. захопили Рим, і утворили вестготську імперію в Іберії та на півдні Франції, яка протрималася до 711 р., коли прийшли араби.

Греція залишалася частиною відносно одноманітної східної половини імперії. На відміну від застарілих уявлень про пізню античність, грецький півострів був, найімовірніше, одним із найбільш квітучих регіонів Римської, а згодом — Східноримської/Візантійської імперії. Старіші версії про бідність, безлюддя, варварські руйнування і громадянський розпад були переглянуті на підставі останніх археологічних відкриттів.Rothaus, p. 10. "The question of the continuity of civic institutions and the nature of the polis in the late antique and early Byzantine world have become a vexed question, for a variety of reasons. Students of this subject continue to contend with scholars of earlier periods who adhere to a much-outdated vision of late antiquity as a decadent decline into impoverished fragmentation. The cities of late-antique Greece displayed a marked degree of continuity. Scenarios of barbarian destruction, civic decay, and manorialization simply do not fit. In fact, the city as an institution appears to have prospered in Greece during this period. It was not until the end of the 6th century (and maybe not even then) that the dissolution of the city became a problem in Greece. If the early sixth-century Synecdemus of Hierocles is taken at face value, late-antique Greece was highly urbanized and contained approximately eighty cities. This extreme prosperity is borne out by recent archaeological surveys in the Aegean. For late-antique Greece, a paradigm of prosperity and transformation is more accurate and useful than a paradigm of decline and fall." Адже поліс як інституція, схоже, і далі процвітав щонайменше до шостого століття. Тексти сучасників, такі як «Синекдем» Іерокла, стверджують, що в добу пізньої античності Греція була високо урбанізованою і вміщувала близько 80 міст. Таке бачення крайнього розквіту нині досить поширене. Припускається, що у IV—VII століттях нашої ери Греція, можливо, була одним із найбільш економічно активних регіонів у східній частині Середземного моря.

Після втрати Александрії та Антіохії на користь арабів, Салоніки стали другим за величиною містом Візантійської імперії, яке називалося «співправителем» (), поступаючись тільки Константинополю. Грецький півострів залишався одним із найсильніших осередків християнства у пізню римську і ранню візантійську добу. Після виходу цього краю з-під навали слов'ян, його багатство було відновлено. Такі події, як вторгнення сельджуків у Малу Азію і латинська окупація Константинополя поступово зосередили візантійський імперський інтерес у пізній візантійський період на грецькому півострові. Передовсім, продовжував економічно та інтелектуально процвітати Пелопоннес, навіть у добу латинського панування та поновлення влади Візантії аж до остаточного падіння під ударами Османська імперії.

Подальші вторгнення і реорганізація

У 479 і 482 роках грецьку Македонію розорили остготи під проводом царя Теодоріха Великого (493-526).John Julius Norwich, Byzantium: The Early Centuries (Alfred A. Knopf: New York, 1996) Крім того, на Фракію та решту північної Греції у 540 р. з неодноразовими повтореннями вчиняли набіги булгари. Ці безупинні булгарські вторгнення спонукали Візантійську імперію побудувати захисну стіну під назвою «Анастасієва стіна», що простягалася десь на тридцять миль від міста Селімбрія до Чорного моря.John Julius Norwich, Byzantium: The Early Centuries, p. 187. У 559 р. гуни і булгари розоряли Грецію, доки візантійська армія не повернулася з Італії, де Юстиніан I намагався захопити осереддя Римської імперії.Robert S. Hoyt & Stanley Chodorow, Europe in the Middle Ages (Harcourt, Brace & Jovanovich, Inc.: New York, 1976) p. 76.

Згідно з історичними документами, з 579 р. на частину Греції вдиралися і оселялися там слов'яни, а протягом 580-х Візантія майже втратила владу на всьому півострові.John Julius Norwich, Byzantium: the Early Centuries, p. 260. Однак немає ніяких археологічних свідчень, які б указували на слов'янське проникнення на імперські візантійські території під кінець VI століття. Загалом, сліди слов'янської культури в Греції дуже рідкісні."Slavs." Oxford Dictionary of Byzantium, Volume 3, pp. 1916-1919.

Місто Салоніки залишалося нескореним навіть після того, як на нього напали слов'яни близько 615 р. Зрештою, слов'ян розгромили, візантійці їх зібрали і помістили в ізольовані поселення, відомі як склавіни. На початку VII століття Констант II здійснив перші масові вигнання слов'ян із грецького півострова на Балкани і в центральну частину Малої Азії. Юстиніан II розбив і знищив більшу частину склавінів та переселив від 110000 до 200000 слов'ян із грецького півострова у Віфінію, при цьому близько 30000 слов'ян зарахував у свою армію.John Julius Norwich, Byzantium: The Early Centuries, p. 329.

Слов'янські групи населення, розміщені в тих ізольованих спільнотах, використовувалися для військових походів проти ворогів Візантії. У Пелопоннесі нові слов'янські завойовники принесли розор західній частині півострова, тоді як східна частина залишалася непорушно під візантійським владарюванням. Імператриця Ірина влаштувала військовий похід, яким було визволено ці території та відновлено візантійське правління в цьому краї, але тільки за імператора Никифора I шляхом розселення у деяких сільських районах Пелопоннесу грекомовних жителів південної Італії було ліквідовано останній слід слов'янства.Curta, Florin. Southeastern Europe in the Middle Ages, 500-1250. Cambridge University Press, 2006. ISBN 0-521-81539-8

У середині VII століття імператор Констант II змінив адміністративно-територіальний устрій імперії, поділивши її на феми, в тому числі утворивши фему Фракія, військово-морський корпус () на півдні Греції та Егейські острови. Пізніше Καραβισιάνοι Юстиніан II розділив на фему Еллада (з центром у Коринфі) та фему Cibyrrhaeotic. Під той час слов'яни вже не загрожували візантійцям, оскільки їх було або неодноразово розбито, або поміщено в склавіни. Слов'янські громади у Віфінії візантійці знищили після того, як полководець Леонтій 692 року програв арабам у Битві при Себастополісі внаслідок переходу слов'ян на бік арабів.John Julius Norwich, Byzantium: The Early Years, pp. 330-331

727 року ці феми збунтувалися проти іконоборчого імператора Лева III і спробували поставити свого власного імператора, хоча Лев їх переміг. Потім Лев переніс штаб-квартиру військово-морського корпусу в Анатолію і створив із них фему Cibyrrhaeotic. До того часу Греція та Егейські острови технічно все ще були під церковною владою папи, але Лев також посварився з папством і віддав ці території Константинопольському патріархові. Будучи імператором, Лев III запровадив більше адміністративних і правових реформ, ніж було проголошено з часів Юстиніана.Robert S. Hoyt & Stanley Chodorow, Europe in the Middle Ages Тим часом араби почали свої перші серйозні набіги в Егейському морі. Віфінію було, кінець-кінцем, наново заселено греками з материкової Греції та Кіпру.

Болгарська загроза

Никифор I почав відвойовувати підвладні слов'янам і булгарам землі на початку IX століття.John Julius Norwich, Byzantium: The early Centuries, p. 342. Він переселив грекомовні сім'ї з Малої Азії на грецький півострів і на Балкани та розширив фему Еллада на північ, включаючи частини Фессалії і Македонії, та на південь, охоплюючи відвойовану територію Пелопоннесу. Салоніки, раніше оформлені як архонтат в оточенні слов'ян, став також окремою фемою. Ці феми відрядили ще 10 000 чоловік в армію і дозволили Никифору навернути більшість слов'ян у християнство.

Наприкінці IX століття Лев VI Мудрий протистояв вторгненням болгар під проводом Симеона I, який розграбував Фракію у 896 р. і повторно у 919 р., під час правління регента Зої при імператорі Костянтині VII. Симеон знову вдерся у північну Грецію у 922 р. і проник глибоко на південь, захопивши Фіви, що відразу на північ від Афін.

Наприкінці Х століття найбільшу загрозу для Греції становив Самуїл, який постійно воював за цю територію з Василем II. У 985 р. Самуїл захопив Фессалію і важливе місто Лариса, а в 989 він спустошив Салоніки.

Василь почав повільно повертати ці місцевості в 991 р., але Самуїл знову загарбав землі навколо Салонік і на Пелопоннесі в 997 р. перед тим, як був змушений відійти у Болгарію. 999 року Самуїл захопив Діррахій і ще раз вчинив набіг на Північну Грецію. До 1002 р. Василь відвоював ці краї і повністю підкорив собі булгар за десять років до своєї смерті.