Рондо́ ( — «круглий») — назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури.
Основним вважається канонічне рондо з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (16 ст.). Відомі також рондо з одинадцяти та п'ятнадцяти рядків («Осіннє свято» М. Рильського), а також — складне рондо з чотиривіршів із обов'язковим повторенням послідовно кожного рядка першого катрена як підсумкових рядків наступних катренів. Повторювані слова витворюють своєрідний лейтмотив рондо.
В поетичній спадщині А. Казки трапляються цікаві приклади цієї рідкісної, як на українську поезію, віршової форми — і п'ятнадцятирядкової, і складної: Де захват мій бурхливий, наче море? …………………………а Де перша ніжність, перше з щастям горе? ……………………а Минуло все. Розвіялось — мов сон… ………………………б І хоч зривався з уст тоді прокльон, ……………………………б Але життя знов вабило просторе. ………………………………а На герць я закликав: «Гей, хто поборе?!» ……………………а Не знаючи, що єсть життя закон, ………………………………б Що й дужого закутає в полон… …………………………………б Де захват мій?.. …………………………………………………(а) І ти вгадаєш вже, кохання зоре? …………………………………а Та як же віл мій в темряві розоре ………………………………а Належного мені лану розгон?.. …………………………………б Де сонце мрій — життя мого вогонь? ……………………………б Та ще про що питаєш, серце хоре, ………………………………а — «Де захват мій?» ………………………………………………(а)
У 14-15 ст. терміном «рондо» почасти називали тріолет.
Примітки
Джерела
Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
Посилання