Культура Північної Македонії репрезентує симбіоз народних традицій та здобутків сучасності, характеризується розмаїттям та становить важливий компонент національного розвитку Північної Македонії, спільне духовне надбанням всіх етнічних груп країни.

Музика

Македонія — країна з дуже багатою музичною культурою, яка сформувалася під впливом слов'янських та візантійських мотивів і є зразком високорозвинутого народного мистецтва. Музика представлена національними піснями і танцями, які характерезуються виключною різноманітністю мелодії та ритму. Балканці бережуть свої традиційні пісні, популярні виконавці записують цілі альбоми народної музики. Важко знайти настільки ж ніжні, відкриті, душевні мелодії. А неповторне звучання їм дарують стародавні музичні інструменти — тапан, зурла, кавал, гайда, тамбура, дудук, шупелка. Для балканських музикантів, як і для інших мешканців гір, притаманно використання переважно духових інструментів.

Історичний розвиток македонської музики тісно пов'язаний з іншими сегментами духовного життя — від прадавніх часів і дотепер. В давнину музичні прояви були частиною магічних обрядів. Вже тоді існувала велика кількість тонів, мелодій і ритмів, значна частина яких збереглися і в сучасних ліричних творах. Деякі історики вважають, що Орфей мав тракійсько-македонське походження — його мати Каліопа була дочкою македонця Пієра, засновника південномакедонської держави Пієрії. Римський географ Помпоній писав, що ця держава була центром багатьох музичних шкіл.

Перші македонські композитори з'явились в XIX-XX ст. Серед них неодмінно слід згадати Атараса Байдера. Між двома Світовими війнами, з'явилось покоління композиторів, робота і творчий потенціал яких розвинувся після 1945 року. До даного покоління належать Штефан Гадждов, Зайвко Файїртов, Траджко Прокопиджев, і Тедор Сколовський. Нове покоління композиторів яке з'явилось після Другої Світової війни, вплинуло на формування опери, симфонічної та інструментальної музики, на інші жанри. Серед цих великих імен варто відзначити Властимир Ніколовськи, Благоджа Івановськи, Томислав Зогравськи, Тома Прозев та інші. Музичні установи Македонії, наприклад, Македонський Філармонійний оркестр, Опера, Балет, Консерваторія і Фольклорний інститут, зробили свій внесок в розвиток музичного життя в Македонії з 1945 року.

Щорічно в Македонії проводиться безліч барвистих фестивалів та ярмарків. Найпомітнішими і значущими з них можна назвати «Фестиваль Літа Охрида», що проходить в Охриді; «Вечори Поезії Struga» — в Струга; «Балканський Фестиваль Народу» — в Охриді; «Травневі Оперні Вечори» — в Скоп'є; «Фестиваль Старих Міських Пісень» — в Охриді; «Міжнародний Джазовий Фестиваль» — в Скоп'є. Як видно, Охрид — культурна, точніше навіть музична, столиця Македонії.

«Фестиваль Літа Охрида» — це, мабуть, один з найбільших і найважливіших фестивалів музики в Македонії. Вперше він був організований ще 1961 року в церкві Святої Софії. Сьогодні у фестивалі беруть участь провідні музиканти та ансамблі найвідоміших європейських і світових центрів музики. У «Фестивалю Літа Охрида» склалися власні звукові концепції. Проводиться він щорічно протягом майже півтора літніх місяців — з 12 липня до 20 серпня. За всі роки, протягом яких проводиться Фестиваль, в ньому взяло участь більше 30 000 музикантів і виконавців. Кожен Фестиваль намагаються проводити в новому місці, вибираючи з найцікавіших, історично значущих.

Македонія добре відома надзвичайно багатим фольклором.

Традиції світської музики з'явилися наприкінці 19 — початку 20 ст. У 1907 виникло співоче товариство «Вардар», а з 1930-х років — професійні музичні колективи. Перша театральна трупа в Скоп'є з'явилася в 1901, в 1913 там же був відкритий перший постійний сербський Народний театр (з 1945 — Македонський народний театр), 1947-го при цьому театрі була створена оперна трупа. Всього в 1994 в країні налічувалося 10 театрів (за винятком малих сценічних майданчиків) і 6 симфонічних оркестрів.

З прийняттям християнства з'явилася релігійна музика, яка так і не змогла повністю витіснити язичницькі звичаї. Протягом віків територія Македонії перебувала під впливом римлян, норманів, хрестоносців та інших народів, і це теж знайшло своє відображення як у вокальній, так і в інструментальній традиціїНародні музичні інструменти.

Власна музична ідентичність Початок власної музичної ідентичності македонці пов'язують з кінцем IX-початком Х ст. н. е. Учень солунських братів Кирила і Мефодія — Святий Климент Охридський — уклав свій Пентикостар (збірник пісень що співалися на Великдень і Духовден). Найважчим періодом для розвитку македонської музики був період османського поневолення. Єдиними місцями, де існувало хоч якесь музичне життя, були церкви й монастирі.

Свята

Ксантика

Ксантика — це антично-македонське свято весни і приходу сонця на землю бога Македона. Саме слово «ксантика» означає світло (ксан — перший весняний місяць за давньомакедонським календарем, ймовірно, така назва утворилося від слів «кон сонцето» (за сонцем). За старомакедонськими міфічними переказами, воно походить від імені богині квітів Ксантії, в яку був закоханий бог Македон і яка через заздрість богів Пантеону була перетворена на квітку. Свято Ксантика тривало цілий місяць. В ньому вільно брало участь все населення. Ксантика прославлялася спонтанно та з неймовірним ентузіазмом як свято весни, квітів, краси і надій, і особливо як свято душі, що символізуввало домінування пробудженого весняного світла над темнотою та злом в природі і людині. Македонці вірили, що в час Ксантики відбувається очищення душі і прощення гріхів. Символом цього свята була переплетена червоно-біла мотузка, червоний колір якої означав життя і сонце, а білий — чистоту і оновлення (а за однією з гіпотез — священного білого дельфіна, що був знаком особливої прихильності богів), у поєднанні ж ці фарби символізували гармонію світу. Протягом святкування звучали чарівні звуки тапанів, горнів, зурл, кавалів, лунали пісні, танцювалися ора в усіх населених містах, селах, в усіх долинах і горах. Сучасні дослідники вважають, що Ксантика відіграла ключову роль у світогляді македонців, була і є джерелом їхньої духовної сили, становить собою синонім македонської етнічної ідентичності. Ксантика залишилася незнищенною до теперішнього часу, тому що є невід"ємною частиною весняних традиційних святкувань, що номінально хоч і вважаються християнськими, святкуються абсолютно по-язичницьки і повторюють всі обрядові дійства віковічної Ксантики. В окремих македонських регіонах і сьогодні можна побачити червоно-білі символи, відомі як «мартинки»Ксантика.

Дудула Літо в Македонії доволі спекотне, температура може підніматися до 35-40 градусів за Цельсієм, тож тривала посуха вкрай негативно відображається на врожайності — гине збіжжя, перестають рости овочі, фрукти, бракує корму для овець та корів, а це неминуче призводить до голоду. Щоб змилостивити богів, в окремих македонських поселеннях проводили спеціальний магічний обряд під назвою «дудула», метою якого було вимолити дощ у вищих сил, які керують природою. За звичаєм, його влаштовували декілька молодих дівчат з небагатих родин. Отримавши батьківську згоду, вони збиралися всі разом, вибирали одного 10-12 річного хлопчика-сироту (рідше — дівчинку) та прикрашали його з голови до ніг різноманітними травами, гілками дерев, примовляючи: «Аjде Боже, поможе, што радим да направи. Послушај ни Боженце, ние сме сиромаси и ќе умрем за леп. Пожали не Господичко и Богородичко! Дај Божичко, дожд — земја да натопи, трева да поникне, бериќет да се роди, сиромаси да не мриат…» Вдягнувши «дудула», кожна дівчина-«дудуларка» брала якусь ємність для води і невелику торбину, після чого всі учасники дійства вирушали від хати до хати у своєму селі. Прийшовши на подвір"я, співали: «Вај дудуле! Дај Боже, дожд, да се роди жито — просо, да се ранат сирачета, ситачета, сиромаси» Цю церемонію завершували благословенням: «Како тече вода по Ката (името на дудулата) така да врне дожд, земја да топи, берекет да се роди». Господиня (чи хтось інший з домашніх) відповідала: «Амин, да сте живи, дај Боже — што радите да ве чуе и до час земја да натопи, земја да се соживи, изгорехме од оѓин…», Після цього господиня і дарувала хлопчикові гроші, а дівчатам — борошно, крупу, фрукти, овочі. Обійшовши односельчан, «дудуларки» одягали дитину-«дудула» в новий, попередньо підготовлений, одяг, і подякувавши, відпускали додому.

Галичка Свадба Кожного року в День Св. Петра (12 липня) у селі Галичник македонці влаштовують справжнє народне гуляння під назвою «Галичка свадба». Головними учасниками дійства є двадцять молодих пар, що одружуються (їх на конкурсній основі вибирає спеціальна комісія, при цьому хоча б один з майбутнього подружжя має бути родом із с. Галичник). Галичка свадба — яскравий приклад традиційного македонського весілля, що охоплює понад 30 давніх обрядів, серед яких — заквітчування хати, замішування святкового хліба, запрошення померлих, вдаряння у барабани, танець свекрухи, носіння молодої на воду, обряд розглядування нареченого через золотий перстень. В Македонії прийнято, що молода у святковому одязі на коні приїжджає до своєї нової домівки, і там поклоняється двом священним місцям у домі — порогам та вогнищу (печі). Кожна обрядова дія супроводжується величезною кількістю пісень і танців. У зв"язку з оригінальністю та унікальністю Галичка Свадба є важливою справою у збереженні духовного спадку македонського народу та знаходиться під опікою ЮНЕСКО.

Весілля Весільний процес в Македонії багато в чому подібний до українського. Складається він з 5 основних частин: запрошення гостей, ходіння по наречену, церемонія одруження в органі реєстрації громадянського стану, церемонія одруження в церкві й весільної забави.

Запрошення гостей Весільний звичай починають у п'ятницю, із запрошення гостей. Формуються групи по три особи, дівчата, одягнені в святковий народний одяг ходять від хати до хати по родичах, друзях, сусідах, пригощаючи їх калачами і ракією, та просять прийти на весілля до молодих.

Забирання нареченої з її дому Свати збираються у дворі або в хаті молодого, де в цей час лунають співи і грає народна музика, і разом йдуть по старосту та кума. Зібравшись, всі вирушають по наречену. Дорогою весільна процесія супроводжується співами, музикою, вистрілами з пістолів і гармат. Свати приходять до воріт молодої, а в цей час там стоять дівчата від нареченої і зупиняють їх. Тоді свати, за звичаєм, дають дівчатам гроші, щоб вони їх пропустили. Після того заходять до хати, де в одній із кімнат є зачинена наречена, яку стереже брат (рідний або двоюрідний). Брат не пускає нареченого, вимагаючи грошей. Коли той «викупить» молоду, вона виходить і вітає гостей, цілує їх у руку і запрошує на святкову трапезу у дворі або в домі.

Державна реєстрація одруження Державна реєстрація одруження здійснюється згідно з протоколом, встановленим законом. Молодят запитують, чи є їхній вибір вільним і чи бажають вони створити сім'ю, про що наречені розписуються у відповідному документі.

Вінчання у церкві Вінчання у Македонській Православній Церкві здійснюється за звичайним для всіх православних християн сценарієм — священник перед вівтарем запитує чи молоді вільно вибрали собі життєвого супутника, одягаються обручки, і після цього наречених коронують, увіковічнюючи таким чином їхню любов. Протягом всього часу кум та староста тримають запалені свічки. Наприкінці обряду староста і кум виносять полотно, яким зв'язують молоду пару, щоб вони жили спільно у злагоді. Вінчання не дозволяється проводити під час постів. Важливою умовою є й те, що наречений, наречена, кум і староста повинні бути охрещеними перед тим, як братимуть участь в таїнстві вінчання. Коли всі вийдуть із церкви, мати нареченого (свекрва) обсипає молодят зерном і монетами, бажаючи щоб вони жили в достатку і були щасливими.

Народне мистецтво