Історія євреїв у Любліні налічує близько 700 років і на рік довша за наявність у Любліна міських прав. В ній були і тривалі періоди релігійної терпимості та процвітання для єврейської громади, і майже повне винищення (Голокост) під час окупації Польщі нацистською Німеччиною. Протягом усього цього періоду Люблін був символом єврейської ортодоксії, розвитку івриту та їдишу, а також розвитку єврейської освіти. Саме тому місто часто називали «Єврейським Оксфордом» або «Єрусалимом Королівства Польського».
Середньовіччя Перша згадка про єврейське населення, яке постійно проживає у Любліні, датується 1316 роком. Вони жили у визначеному районі на околиці міста, відомому під назвою «Єврейські піски» ().
Ймовірно, у 1336 році виникла самоврядна єврейська громада, яка тоді налічувала кілька десятків євреїв. У той же час король Казимир III Великий надав привілей, що дозволив євреям селитися на схилах Замкового пагорба — на Підзамчу. Згодом тут виник цілий . У 1453 році король Казимир IV надав євреям Любліна привілеї вільної торгівлі.
У 1475 році в Любліні знайшов притулок обвинувачений у ритуальному вбивстві християнського хлопчика рабин Якоб, який мусив утікати з Тренто.
XVI—XVII століття На рубежі шістнадцятого та сімнадцятого століть відбувся найбільший розвиток люблінської єврейської громади. У цей час вона отримала низку королівських привілеїв, серед яких і дозвіл побудувати нову муровану синагогу та лікарню. У 1518 році з ініціативи була відкрита єшива, яка в 1567 році була прирівняна до інших університетів, а її очільник став носити титул ректора. Цей заклад швидко став популярним серед .
У 1523 році люблінські євреї отримали рівні права і привілеї з мешканцями міста в обмін на участь в будівництві укріплень навколо міста. Протягом цього ж періоду почали проводитися численні ярмарки. На них з усієї Польщі з'їжджалося багато єврейських купців, які дуже швидко стали процвітати. Вони становили серйозну конкуренцію для християнських купців. Останні зуміли отримати у короля Сигізмунда Старого привілей De non tolerandis Judaeis, який істотно обмежив (а фактично — заборонив) прихильникам юдейської віри економічну діяльність і постійне поселення в межах міських стін. Таке відокремлення зберігалось аж до 1862 року.
У 1547 році з ініціативи Хаїма Шварца відкрилася перша в Любліні та одна з перших в Польщі єврейська друкарня. Друга друкарня запрацювала у 1578 році стараннями Калонімуса, сина Мордехая Яффе. Обидві стали дуже популярними як у тогочасній Польщі, так і на теренах усієї Центральної Європи.
Від 1555 року в офіційних документах згадується , пізніше названий Старим. Разом з тим, поховання відбувалися тут і раніше, починаючи від кінця XV століття.
Одним із найбільших досягнень єврейського кагалу того часу стала побудова єшиви, а також спорудження Великої синагоги, пізніше названої Магаршала — на честь люблінського рабина і ректора єшиви Шломо Лурії. У 1580 році розпочав свою діяльність діючий до 1764 року Сейм Чотирьох Земель ().
Протягом XVI століття в місті працювали багато видатних талмудистів, серед яких , Мордехай Яффе та Меїр бен Ґедалія. У 1568 році єврейське населення Любліна становило близько 500 осіб. Того ж року єврейський квартал отримав привілей De non tolerandis Christianis.
За легендою, у 1587 році на тлі загального ентузіазму рабин , який тоді перебував у Любліні, був проголошений шляхтою королем. Його правління мало тривати тільки одну ніч, за яку він видав багато нових прав і привілеїв, щоб поліпшити становище євреїв у Польщі.
На 1602 рік у Любліні проживало близько 2000 євреїв. У 1616 році вони збудували , названу на честь люблінського рабина Меїра бен Ґедалії Синагогою Магарама.
Найтрагічнішою подією того часу в історії люблінського кагалу став наїзд московсько-козацького війська у 1655 році. Тоді, за даними історика Маєра Балабана було вбито близько 2700 євреїв, зруйновано і єврейський квартал, і синагогу. Наїзд шведів у наступному, 1656 році, довершив руйнування. Євреї, яким вдалося врятуватися, мусили винаймати помешкання в межах християнської частини Любліна. Цим скористалися міщани, які суттєво підняли ціни на оренду житла.
У XVII столітті значна кількість євреїв почала також заселяти , яка була підкагалом люблінського кагалу. Незабаром біля теперішньої вулиці Товарової була збудована синагога.
XVIII та XIX століття У другій половині XVIII століття єврейська спільнота зуміла відродитися (чому посприяло, серед іншого, підтвердження в 1703 році Августом II колишніх привілеїв євреїв) і вже в 1787 році тут мешкав 4231 юдей. Євреї також почали селитися в Пясках, де в них була окрема , і у , де теж була . + Чисельність єврейського населенняРікНаселення15685001602200017874231186512 992193138 937193942 83019454553199010200720
У 1759 році в Любліні перебував Яків Франк, що викликало незадоволення ортодоксальної єврейської спільноти міста. Суттєвого поширення франкізм тут не отримав. Частина його прихильників охрестилася і асимілювалася з польською культурою.
На початку XIX століття в Любліні завдяки старанням («Провидця з Любліна») розпочалося стрімке поширення хасидизму. В 1794 році він відкрив власну синагогу. Вона стала першою легальною хасидською божницею в центральній Польщі.
У 1829 році на теперішній вулиці Валечних закладено .
У 1854 році внаслідок вкрай поганого технічного стану завалилася стеля синагоги Магаршала. Її відбудову закінчено лише 1866 року; від старої споруди залишилися тільки попередні контури зовнішніх стін.
Незабаром виникла цадиків, яку заснував , званий Цадиком, Який Плаче. Він же заснував свою синагогу в своєму будинку — на вулиці Шерокій, 40. У 1886 році з ініціативи багатих євреїв був збудований , розташований на , 81. Станом на 1939 рік він був найсучаснішою лікарнею в тогочасній Польщі.
У 1862 році було видано декрет, який зрівнював у правах євреїв та неєвреїв Польського царства, внаслідок чого єврейська еліта почала заселятися в центрі міста та на .
У 1865 році в Любліні жило вже 12 992 юдеї, що становило 59,2 % всього населення міста. Тоді ж з'явився прошарок єврейської інтелігенції, яка прихильно ставилася до культурної асиміляції з польським населенням. Однак більшість спільноти становили бідні, з низьким рівнем освіти, релігійні та майже цілком відірвані від польської культури євреї, які, як і їх предки, продовжували мешкати навколо замку.
Наприкінці XIX століття в Любліні діяли 43 хедери.
1900—1939 Кінець XIX і початок XX століття ознаменувався значним розвитком єврейської науки, політики, культурного життя. Саме тоді різні суспільні групи, хасидські спільноти та професійні організації почали відкривати власні приватні божниці. Такі синагоги найчастіше розміщувалися на перших поверхах кам'яниць або в офіцинах.
У 1908 році виникло єврейське громадсько-культурне товариство «Ha-Zomir», а у 1910 році — товариство поширення єврейської мови та культури «Chowej Sfos Ewer». Діячі «Га-Зоміру» у 1908 році відкрили власну синагогу на вулиці Рибній, 8.
Від 1915 року Люблін був окупований Австро-Угорською армією. Нова влада ліберально ставилася до євреїв. У 1916 році почала виходити перша єврейська газета — польськомовна «Myśl Żydowska» ().
У 1917 році до складу люблінського кагалу увійшов венявський кагал.
Після закінчення І Світової війни і отримання Польщею незалежності настав найбільший в історії розвиток єврейського життя в Любліні. Відкрито кілька шкіл, численні організації, аматорські театри, бібліотеки та культурні клуби. Відкривались і різні виробництва.
У 1921 році відбувся черговий перепис населення. Єврейську національність задекларували близько 56 % мешканців Любліна. Протягом наступних років унаслідок природного приросту та еміграційних процесів їх відсоток зменшувався. У 1931 році тут проживало 38 937 євреїв, тобто 34,6 % від загальної кількості люблінян.
У 1930 році з ініціативи відбулось урочисте відкриття Люблінської єшиви, найбільшої та найпрестижнішої школи рабинів у світі. В її корпусі розміщувалася , бібліотека з багатою колекцією книг (22 тисячі позицій, переважно рабінічна література) і періодики (10 тисяч). В підвалі була «найкошерніша з усіх кошерних мікв на світі».
У 1930 році помер цадик , наступником якого став його молодший брат . Він же після смерті Маєра Шапіра став ректором Єшиви Хахмей Люблін.
У 1936 році з ініціативи Бунду розпочалося будівництво , але його спорудження перервала ІІ Світова війна. Перед війною в Любліні мешкало 42 830 юдеїв, що становило 31 % від загальної кількості жителів Любліна. Єврейський кагал мав у своєму розпорядженні три цвинтарі, одинадцять синагог, лікарню, дві мікви, кілька десятків шкіл (в тому числі Талмуд-Тора і Явна), бібліотеку Тарбуту та низку інших установ. Окрім того, діяло ще близько 100 приватних божниць. Видавалася щоденна газета «Lubliner Togblat».
ІІ Світова війна
Під час ІІ Світової війни, після вторгнення німецьких військ до Любліна, почалися масові переслідування осіб єврейського походження. У січні 1940 року створено Юденрат, який очолив Марк Альтен (). У березні 1941 року нацисти організували гетто на території єврейського кварталу. В ньому перебували 34 тисячі євреїв. Крім того, у місті діяли ще 6 менших таборів, а в передмісті — величезний концтабір Майданек.
Внаслідок заборони на масові богослужіння в синагозі Магаршала знаходився притулок для убогих і переселенців, а також їдальня для бідняків. В Єшиві розмістилася штаб-квартира військової жандармерії. Найдорожчі книги вони перенесли до міської бібліотеки ім. Лопачинського і музею. Подальша доля тих книг маловідома.
Драматична доля чекала і на будинок Єврейської лікарні. З нього вивезли усю цінну медичну апаратуру, а 27 березня 1942 року гітлерівці вбили всіх пацієнтів і частину персоналу закладу.
На межі березня та квітня 1942 року близько 30 тисяч осіб було вивезено до Белжецького табору смерті, а 4 тисячі — до Майдану Татарського. Наступну велику винищувальну акцію проведено у вересні 1942 року, коли німці розстріляли на місці близько 2000 людей. Наступну, в якій загинуло понад 1800 осіб — у жовтні того ж року. Останніх люблінських євреїв було вивезено до Майданку в листопаді 1942 року. Того ж року гітлерівці підірвали синагогу Магаршала, від якої залишилися одні руїни та біма (розібрані в повоєнний час).
Протягом 1942—1943 років німці проводили фізичне руйнування єврейського гетто, використовуючи для цього працю в'язнів з концтабору на Майданку. Під час окупації загинула значна частина єврейської спільноти Любліна, окрім того, нацисти знищили більшість її культурної та матеріальної спадщини.
1944—1989 Після того, як у 1944 році Люблін зайняли радянські війська, тут було сформовано першу післявоєнну єврейську організацію — Центральний комітет польських євреїв. Мета комітету полягала в реєстрації та допомозі євреям, які пережили Голокост. Незабаром виник сиротинець для дітей, що вижили в Майданку. У 1945 році в Любліні проживало 4553 євреїв, але це число швидко зменшувалося внаслідок масової еміграції до нововиниклої держави Ізраїль. Після Келецького погрому (4 липня 1946) виїзд євреїв із Польщі суттєво прискорився. Через суттєве зменшення кількості єврейського населення в місті у 1949 році було зачинено початкову школу Poalej Syjon.
Монументальний будинок колишньої Єшиви Хахмей Люблін зайняла Медична академія і до 2005 року використовувала його як Collegium Maius. В Єврейській лікарні організовано гінекологічно-пологову клініку, а Новий єврейський цвинтар було поділено на дві частини площею 3,5 гектара кожен внаслідок будівництва дороги через його середину.