Бйо́рн Рагна́рссон, більш відомий за прізвиськом «Залізнобо́кий» (; початок ІХ століття, Сконе — друга половина ІХ століття, Свеаланд) — напівлегендарний конунг шведських вікінгів, син Рагнара Лодброка, правитель Уппсали та Свеаланду, родоначальник династії Мунсе, один із лідерів Великої язичницької армії, яка 865 року розпочала захоплення території сучасної Англії.

Ранні роки Точна дата народження залишається невстановленою.

Відомо, що Бйорн був сином Аслауг і Рагнара Лодброка, а тому, ймовірно, з'явився на світ у Сконе.

За легендами, прізвисько «Залізнобокий» він отримав за свою невразливість у бою. Проте навіть тут наявні різні трактування. Давні саги оповідають, що Бйорн узагалі ніколи не зазнавав поранень внаслідок чаклунських обрядів матері. Натомість Саксон Граматик пов'язує згадане прізвисько з конкретним поєдинком, зазначаючи: «Бйорн, завдавши ворогу великих втрат і сам залишившись неушкодженим, здобув від залізної міцності своїх боків вічне ім'я».

Досягнувши повноліття, Бйорн, імовірно, був випроваджений Рагнаром із дому. Пояснюється це тим, що в данів існував звичай виганяти молодших синів із королівства, щоб не ставити під сумнів владу батька. Саме тому юнак, зібравши значний флот та чимале військо, рушив у море й почав спустошувати західне узбережжя Франкії.

Життя у вигнанні

Іспанський похід У серпні 844 року флот вікінгів, очолюваний Гастінгом і Бйорном Залізнобоким, покинув Нуармутьє в гирлі Луари й рушив на південь уздовж узбережжя Франкії. Спершу було спустошено північ Астурійського королівства — Хіхон і Ла-Корунью в Галісії. Проте поблизу Вежі Геркулеса скандинави зазнали поразки від короля Раміро I. Не зупиняючись, вони відпливли до португальських земель і на початку вересня захопили Лісабон. Тринадцять днів вікінги грабували місто й вирізали частину жителів, допоки наближення мусульманської армії не змусило їх відступити.

Рушивши далі на південь, вони пограбували Кадіс, Медіну-Сідонію й Альхесірас, а також, ймовірно, й марокканську Асілу.

25 вересня на 80 дракарах скандинави підійшли по річці Гвадалквівір до Севільї та встановили табір посеред болотяних заводей. 29 вересня місцева мусульманська залога атакувала прибульців, але була розбита. 1 або 3 жовтня вікінги штурмували Севілью, що не мала міських мурів. Вони увірвалися до передмість, вчинили страшну різанину, спалили більшість будинків, але так і не змогли здобути цитаделі.

Кордовський емір Абд ар-Рахман II мобілізував велику армію під командуванням Іси ібн Шухайда. 11 або 17 березня вона розгромила вікінгів у вирішальній битві при Таляті й звільнила місто. Дани відступили до своїх кораблів, готуючись до нової битви, проте несподівано отримали пропозицію миру. Вони погодилися звільнити полонених і повернути здобич в обмін на їжу, одяг і право відступити річкою до моря.

Після відступу вікінгів Абд ар-Рахман II звелів відбудувати стіни й будівлі Севільї, а також закласти верфі в Кадісі, Картахені й Тарагоні для захисту узбережжя. Було запроваджено систему кінних гінців для швидкого сповіщення про нові напади та споруджено мережу маяків, наглядових веж і гірських замків. В Андалусії великі міста отримали міцні оборонні мури й арсенали для міського ополчення.

Спустошення Франкії Влітку 855 року Бйорн Залізнобокий разом із Сігтрігом відправився у рейд по Сені. Вони поступово рухалися на південь, спустошуючи французькі села та малі міста. Проте в Шампані вікінги зазнали поразки від військ Карла Лисого. У зв'язку з цим, Сігтріг вже на початку 856 року покинув Сену та повернувся до Скандинавії. Натомість Бйорн Залізнобокий залишився у Франкії, отримав підкріплення та продовжив здійснювати грабіжницькі набіги.

Взимку 856–857 років Бйорн Залізнобокий розграбував передмістя Парижа, а невдовзі після цього захопив острів Уассель, що вище Руана, та збудував там свою власну фортецю.

У 858 році він склав присягу на вірність Карлу Лисому у Вербері, проте не дотримав її. Через це у липні того ж року франки обложили Уассель усіма своїми силами, але так і не змогли його здобути. Водночас до країни вторгся Людовик Німецький. Багато васалів покинули короля, а вже у вересні облогу було знято.

Середземноморська експедиція У 859 році Бйорн Залізнобокий і Гастінг розпочали масштабний рейд до Середземного моря. Вікінги атакували Альхесірас, прорвалися крізь Гібралтарську протоку і почали спустошувати середземноморське узбережжя Марокко. Потім ескадра відправилася на Балеарські острови й у Прованс, де флот перезимував.

Улітку 860 року вікінги висадились в Італії й захопили Пізу. Окрилені успіхом, Бйорн і Гастінг рушили вглиб країни до міста Луні, яке вважали самим Римом. Проте міські мури виявились неприступними. Тоді Гастінг вдався до хитрощів. Він відправив посланців до єпископа з повідомленням, що при смерті прийняв хрещення і просить поховати його на освяченій землі всередині церкви. Його внесли до каплиці з невеликою почесною вартою — і тут Гастінг схопив­ся з нош, у яких була захована зброя. Вікінги прорубали собі дорогу до міських воріт, відчинили їх і впустили армію. Дізнавшись, що Луні — не Рим, Бйорн і Гастінг спочатку думали рушити до справжнього Рима, але, почувши, що римляни добре підготовлені до оборони, відмовились.

Окрім Луні та Пізи, вікінги розграбували Сицилію й північноафриканське узбережжя.

На зворотному шляху через Гібралтарську протоку флот зазнав подвійної катастрофи. Спочатку сорок кораблів загинули в бурі, а потім біля берегів Медіни-Сідонії андалуські сили раптово атакували ескадру катапультами з вогнем, через що ще два кораблі згоріли. Неушкодженими залишилися лише двадцять суден.

Захоплення Свеаланду Ще за життя Рагнара Бйорн разом із братами відправився на завоювання Зеландії, Ютландії, Готланда, Еланда та малих данських островів. Тоді ж невеликий флот Еріка та Агнара, зведених братів Залізнобокого, увійшов до озера Меларен та надіслав конунгу Свеаланду Ейстейну Грому вимогу підкоритися. Крім того, той повинен був видати власну доньку заміж за Еріка. Проте Ейстейн відмовився приставати на такі умови й напав на братів. За переказами, Агнар загинув у бою, а Ерік потрапив у полон, де був страчений.

Дізнавшись у Зеландії про трагедію, Бйорн Залізнобокий і Гвітсерк зібрали власне військо та відпливли до Свеаланду. У великій битві вони вбили Ейстейна й підкорили його володіння.

Вторгнення в Нортумбрію

Після того як Рагнар Лодброк був страчений у ямі зі зміями, посланці короля Елли ІІ прибули до Скандинавії, щоб сповістити про це синів конунга. За легендами, Бйорн Залізнобокий настільки сильно стискав руків'я списа, коли слухав оповідь про смерть батька, що по її завершенню змахнув ним над головою і зброя розламалася навпіл.

Сини Рагнара одразу ж закликали усіх вікінгів Скандинавії об'єднатися для помсти за смерть батька. Всього їм на допомогу прийшло до десяти тисяч воїнів. Наприкінці 865 року військо вирушило до Англії.

Спершу скандинави прибули до Кенту, де не зустріли жодного опору з боку місцевого населення, а тому обмежилися великим викупом і вирушили на північ. Невдовзі вони припливли до Східної Англії, проте й тут не знайшлося бажаючих воювати з вікінгами. Знову отримавши гроші, вони здобули від короля Едмунда дозвіл перезимувати в його володіннях. Збудувавши власну фортецю та купивши вдосталь коней, скандинави остаточно підготувалися до походу на Нортумбрію.

Восени 866 року військо, очолюване Уббою, Іваром і Гальфданом, вирушило на північ. Нортумбрія ще не оговталася після спустошливої

громадянської війни, а тому армія короля Елли ІІ виявилася повністю не готовою до протистояння з вікінгами. Майже без бою останнім вдалося здобути столичне місто Еофевік (невдовзі перейменоване на Йорк). Досягнувши першого значного тактичного успіху, скандинави почали готуватися до майбутнього штурму. Вони встановили чимало пасток у місті, організували засідки та зайняли найбільш вигідні позиції.

Коли навесні 867 року об'єднані сили Елли ІІ та Осберта підійшли до Йорка, вікінги вже завершили підготовку до оборони міста. Хоча армія нортумбрійців мала чисельну перевагу й змогла швидко прорватися крізь мури, її просування вузькими вулицями виявилося вкрай ускладненим. Розпочалася велика тиснява, солдати часто напряму заважали один одному рухатися. Скориставшись високою маневровістю своїх воїнів і безладом у лавах ворога, вікінги перейшли у контрнаступ та завдали нортумбрійцям нищівної поразки. Бйорн Залізнобокий у цій битві, ймовірно, виконував обов'язки одного з польових командирів, забезпечуючи реалізацію тактичних задумів Івара Безкосного. Після завершення битви Елла та Осберт потрапили в полон і були страчені.

Повернувшись додому, Бйорн Залізнобокий та Сігурд Зміїноокий розділили спадок батька. Перший отримав у володіння Свеаланд та Уппсалу, а другий — всі володіння на території сучасної Данії.

Правлячи, Бйорн заснував нову шведську королівську династію — Мунсе, що правила в Швеції до 1060 року.

Сім'я У Бйорна Залізнобокого було щонайменше двоє синів від законного шлюбу: Ерік і Рефіл, які успадкували свеаландський трон після смерті батька.

Сага про Ньяла повідомляє про ще одного сина — Ґроальда, нащадки якого оселились в Ісландії й увійшли до кола найзнатніших родів. Сага про Еріка Рудого згадує також сина Аслейка, який є прадідом Торфінна Карлсефні — дослідника, якому приписують першу скандинавську подорож до Америки.

У кінематографі У телесеріалі «Вікінги» роль Бйорна в дитинстві виконав Нейтан О'Тул, а у зрілому віці — Александер Людвіг.

Джерела Арабы и викинги Нападения норманнов на Испанию (IX—X вв.) Сага о Ньяле, CXIII. Сага про Еріка Рудого. Текст. Hjardar, Kim, «Vikingernes Største Slag», Turbine, 2020 Lagerquist, Lars O. (1997). Sveriges Regenter, från forntid till nutid. Norstedts, Stockholm.

Література Lagerquist L. O. Sveriges Regenter, från forntid till nutid.— Stockholm, 1997.— ISBN 91-1-963882-5 Прядь о сыновьях Рагнара