Маттео Сальвіні (; , Мілан, Ломбардія) — італійський політик. 2013 року став федеральним секретарем Ліги Півночі, змінивши на цій посаді Роберто Мароні. Міністр внутрішніх справ Італії і заступник прем'єр-міністра Італії з 1 червня 2018 до 5 вересня 2019 року в Першому уряді Джузеппе Конте.

Вивчав історію у Міланському університеті, але не закінчив навчання. 1990 року приєднався до Ліги Півночі. Працював редактором радіо Padania Libera і газети La Padania. З 1993 року був членом міської ради Мілана, 2004 року став членом Європарламенту. 2008 року обраний до Палати депутатів.

Рання політична кар'єра У 1990 році Сальвіні став членом Ліги Півночі, регіоналістського та сепаратистського руху, заснованого Умберто Боссі в 1989 році. У тому ж році він почав працювати журналістом в La Padania, офіційній газеті Ліги Півночі. У 1999 році він також працював на радіомовній компанії Lega Radio Padania Libera, а з липня 2003 він був зареєстрований як журналіст у списку професійних журналістів Італії.

У 1993 році він був обраний до міської ради Мілана і обіймав цю посаду до 2012 року. Хоча у 1997 році він брав участь у виборах у Паданні та був обраний у списку Comunisti Padani (Паданські комуністи), який отримав 5 місць. З наступного року його було обрано провінційним секретарем Ліги Мілана.

У 1999 році під час офіційного візиту президента Італії Карло Адзеліо Чампі до Мілана Сальвіні відмовився потиснути йому руку, заявивши, що Чампі не представляє його.

Європейський парламент та місцевий лідер

Сальвіні був обраний з 14 000 голосів депутатом Європейського парламенту від Північно-Західного регіону у 2004 році та брав участь у Європейському парламенті у складі Non-Inscrits. Під час законодавчих зборів він обрав Франка Боссі, брата секретаря партії Умберто, як свого парламентського помічника.

У 2006 році він втратив свою посаду члена Європарламенту, і його місце зайняв Джан Паоло Гоббо. Потім Сальвіні був переобраний членом міської ради Мілана на муніципальних виборах того ж року, набравши понад 3000 голосів. У тому ж році він став заступником секретаря Ломбардської ліги разом із Марко Регуццоні та лідером партії у міській раді.

Він входив до складу Комітету Європейського парламенту з культури та освіти, заміщав Комітет з навколишнього середовища, громадської охорони здоров'я та безпеки харчових продуктів та був членом делегації у Спільному парламентському комітеті ЄС-Чилі. Він пішов із Європейського парламенту у листопаді 2006 року.

Сальвіні балотувався на загальних виборах 2008 року та був обраний до Палати депутатів від виборчого округу Ломбардія 1. Однак він пішов у відставку 13 липня 2009 після того, як був знову обраний до Європейського парламенту на червневих виборах. У парламенті він входив до групи «Європа за свободу та демократію».

Після переобрання у 2009 році депутатом Європарламенту він входив до складу Комітету з внутрішнього ринку та захисту прав споживачів і входив до складу делегації зв'язків з Індією та делегації зв'язків з Корейським півостровом. Він був заступником у Комітеті з міжнародної торгівлі та делегації у зв'язках з Південною Африкою. 2 червня 2012 року Сальвіні став федеральним секретарем Ломбардської ліги, перемігши Чезаріно Монті з 403 голосами проти 129. Після виборів 12 жовтня він вирішив залишити посаду лідера групи та члена міської ради після 19 років. Пізніше Сальвіні був обраний депутатом на загальних виборах 2013 року, але він відмовився від свого мандата в перший день законодавчих зборів, і його замінив Марко Рондіні; Сальвіні зберіг посаду депутата Європарламенту.

Після європейських виборів 2014 року, на яких він був переобраний, повернувся до Non-Inscrits. У червні 2015 року він брав участь у створенні нової групи «Європа націй і свободи», до якої також входили такі партії, як Французький національний фронт та Голландська партія свободи; він також був віце-президентом італійської делегації.

Федеральний секретар Ліги Півночі У вересні 2013 року Роберто Мароні, секретар Ліги та наставник Сальвіні, оголосив, що незабаром залишить керівництво партії. Через кілька тижнів Сальвіні висунув свою кандидатуру на перших виборах керівництва Ліги. З'їзд був призначений на середину грудня, і відповідно до нових правил, встановлених для виборів, заявки на посаду секретаря подали п'ять кандидатів: Умберто Боссі, Джакомо Стуккі, Манес Бернардіні, Роберто Стефанацці та Сальвіні. З них тільки Боссі та Сальвіні зібрали 1000 підписів членів партії, необхідних для участі у внутрішніх «праймеріз», а Сальвіні зібрав у чотири рази більше підписів, ніж Боссі.

7 грудня 2013 року Сальвіні, який розраховував на підтримку Роберто Мароні та більшості високопоставлених діячів партії (включаючи Флавіо Тозі, який відмовився від власної заявки), переміг Умберто Боссі, набравши 82 % голосів на праймеріз. Через тиждень його обрання було ратифіковано федеральним конгресом партії в Турині. При Сальвіні партія різко критично ставилася до Європейського Союзу, особливо до євро, який він назвав «злочином проти людяності». Напередодні виборів до Європейського парламенту 2014 р., Сальвіні почав співпрацювати з Марін Ле Пен, лідером Французького національного фронту, і Гертом Вілдерсом, лідером Голландської партії свободи.

У квітні 2014 року Сальвіні представив логотип партії на виборах до Європарламенту («Більше не євро»), щоб підкреслити євроскептицизм партії та бажання вийти з єврозони.

На виборах до Європарламенту партія отримала 6,2 % голосів та 5 депутатів Європарламенту. Результат був набагато гіршим, ніж на попередніх виборах до Європарламенту у 2009 р. (падіння на 4,0 %), але краще, ніж на загальних виборах 2013 р. (приріст на 2,1 %). Ліга посіла третє місце з 15,2 % голосів у Венето, випередивши Вперед, Італіє та інші партії, що виникли з неіснуючої Народної свободи, та четверте місце у Ломбардії з 14,6 %. Незважаючи на те, що партія програла П'ємонту демократам, після Роберто Котабув змушений піти у відставку, Сальвіні тріумфував, а успіх Массімо Бітончі на обранні мером Падуї, оплоту демократів, додав до успіхів.

Федеральний конгрес партії, скликаний у Падуї в липні, схвалив політичну позицію Сальвіні, особливо план запровадження фіксованого податку та створення братської партії у центральній та південній Італії та на островах. Регіональні вибори в регіоні Емілія-Романья, що відбулися в листопаді, стали важливим кроком для «національного проекту» Сальвіні: Ліга Півночі, яка набрала 19,4 % голосів, стала другою за величиною партією в регіоні і набагато випередила Вперед, Італію Сільвіо Берлусконі, допомагаючи прокладаючи шлях до того, щоб Ліга Півночі стала домінуючою правоцентристською партією. У грудні було запущено братню партію для південної Італії, США з Сальвіні (NcS).

Зростаюча популярність партії серед виборців відбивалася і в постійному зростанні опитувань громадської думки. Опитування Ipsos, проведене в грудні 2014 року, показало, що рейтинг схвалення Сальвіні збільшився з 28 % до 33 %, «зміцнивши його позиції як політичної сили, що зростає в Італії».

28 лютого 2015 року Сальвіні очолив мітинг у Римі на знак протесту проти нелегальної імміграції.

У березні 2015 року, після тривалої боротьби між двома основними лідерами венеціанської партії Флавіо Тозі та Лукою Дзайєю, підтримуваними Сальвіні з приводу формування списків для майбутніх регіональних виборів у Венето, Тозі було усунуто з посади національного секретаря Ліги Венети та звільнено взагалі від федеральної партії. Незважаючи на цю боротьбу, регіональні вибори 2015 р. стали ще одним успіхом для Ліги, особливо у Венето, де Лука Зайя було переобрано з 50,1 % голосів, а загальний бал партії та особистих списків Зайї становив 40,9 %. Партія також посіла друге місце в Лігурії з 22,3 %, друге місце в Тоскані з 16,2 %, третє місце в Марку з 13,0 % і третє місце в Умбрії з 14,0 %. Ліга ніколи раніше не набирала так багато голосів у цих п'яти регіонах.

Після місцевих виборів 2016 року, на яких партія не виправдала очікувань у Ломбардії (хоча досягла успіху у Венето — завдяки Зайє — а також в Емілії-Романьї та Тоскані), а NcS виступила погано, політична позиція Сальвіні зазнала тиску з боку Боссі, Мароні та особливо нещодавно обраного лідера Ліги Ломбарда Паоло Грімольді, який критикував правий поворот партії та її орієнтацію на Південь, відновлюючи при цьому федералістську та автономістську ідентичність ЛП.

Напередодні виборів керівництва 2017 року Сальвіні зосередився на тому, щоб стати лідером правоцентристів і, можливо, змінити назву Ліги Півночі, відмовившись від слова «північь». Паоло Гримольді, лідер Ліги Ломбарда, вирішив не балотуватися проти Сальвіні (і Мароні зберіг свій нейтралітет), та Джанні Фава, регіональний міністр сільського господарства Ломбардії у старій соціальній — демократичній традиції, оголосив про свою заявку, спрямовану на представництво федералістського/автономістського/сепаратистського крила партії. Фава, який виступав проти заборони наркотиків, виступав за громадянські союзи за одностатевих пар і, як і Боссі, проти Національного фронту (один із найбільш централістських і консервативних блоків у Європі).

Загальні вибори 2018

21 грудня 2017 року Сальвіні представив новий передвиборчий логотип Ліги Півночі на загальних виборах 2018 року вперше з моменту заснування партія пройшла всіма округами країни, використовуючи логотип без слова «Північь».

Ліга досягла оглушливого успіху, ставши третьою за величиною партією в Італії з 17,4 % голосів.

Ліга стала партією з найбільшою кількістю голосів у правоцентристській коаліції, і, таким чином, Сальвіні був де-факто обраний лідером коаліції; правоцентристи отримали більшість місць у Палаті депутатів та Сенаті, однак жодна політична група чи партія не отримала абсолютної більшості, що призвело до підвішеного парламенту.

Після того, як стали відомі результати виборів, і Сальвіні, і голова «Руху п'яти зірок» Луїджі Ді Майо заявили, що вони заслужили на отримання від президента Серджіо Матарелли мандат на формування нового кабінету, оскільки очолювали, відповідно, найбільшу партію та найбільша коаліція. 6 березня Сальвіні повторив своє передвиборче послання про те, що його партія відмовиться від будь-якої коаліції з «Рухом п'яти зірок».

24 березня правоцентристська коаліція та Рух п'яти зірок домовилися про обрання президентів палат парламенту, Роберто Фіцо з Р5З до палати депутатів та Марії Елізабетти Альберті Казелаті з Вперед, Італіє до сенату.

7 травня президент Маттарелла провів третій раунд переговорів щодо формування уряду, після чого офіційно підтвердив відсутність будь-якої можливої ​​більшості. Рух п'яти зірок відмовлявся від союзу з усією правоцентристською коаліцією, Демократична партія відкидала союз як з Рухом п'яти зірок, так і з правоцентристською коаліцією, а Ліга відмовлялася увійти до уряду з Рухом п'яти зірок без партії Сільвіо Берлусконі Вперед, Італіє (але присутність якої в уряді було накладено вето Луїджі Ді Майо).

Відтак Маттарелла оголосив про свій намір найближчим часом призначити «нейтральний уряд» (незалежно від відмови M5S та Ліги підтримати такий варіант). Це замінить кабінет Паоло Джентілоні], який вважався нездатним привести Італію до других виборів поспіль, оскільки він представляв більшість із минулих законодавчих зборів та пропонував дострокові вибори в липні (на перших в історії літніх загальних виборах). в Італії) як реальний варіант для розгляду у зв'язку з тупиковою ситуацією. «Ліга» та M5S домовилися про проведення нових виборів 8 липня, проте цей варіант був відкинутий рештою всіх партій.

9 травня після дня чуток і Сальвіні, і Ді Майо офіційно зажадали, щоб президент Матарелла дав їм ще 24 години для укладання урядової угоди між двома сторонами. Того вечора Сільвіо Берлусконі публічно оголосив, що його партія не підтримає уряд «Руху п'яти зірок» — Ліги на вотумі довіри, проте він, як і раніше, підтримуватиме правоцентристський альянс, тим самим відкриваючи двері для можливого уряду більшості між двома сторонами.