Жанри фантастичної літератури — усі напрямки літератури, що описують надприродне, розкривають фантастичні теми і сюжети чи містять певні фантастичні елементи та мають те чи інше відношення до жанру химерної, або фантастичної літератури, а також віршовані твори у жанрі фантастичної поезії тощо.

Жанри твердої наукової фантастики

Прикладами твердої наукової фантастики, в основі сюжету якої як правило лежить якась наукова експедиція, гіпотеза, ідея чи відкриття, є романи Гола Клемента «Експедиція «Тяжіння»», Роберта Л. Форварда «Яйце дракона», Чарльза Еріка Мейна «Глибокий вакуум», Ґреґорі Бенфорда «Проект «Юпітер»». Різновидами твердої наукової фантастики є фантастика винаходу, темпоральна фантастика, просторово-часова фантастика, аерокосмічна фантастика, медична фантастика, фантастика контакту тощо.

Серед найпомітніших романів фантастики винаходу — «Франкенштайн, або сучасний Прометей» Мері Шеллі, «Зелений промінь» Жуля Верна, «Гіперболоїд інженера Гаріна» Олексія Толстого, «Собаче серце» Михайла Булгакова чи «Фонтани Раю» Артура Ч. Кларка. Важливою частиною твердої наукової фантастики також є аерокосмічна фантастика, до якої відносяться повітроплавна фантастика, міжпланетна фантастика та міжзоряна фантастика. Повітроплавна фантастика представлена такими книгами як «Робур-завойовник» Жуля Верна, "40 000 кілометрів на борту аероплана «Привид» Хесуса де Арагона чи «Повітряною кулею до полюса» Владислава Уміньського. До міжпланетної фантастики належать «Між двох планет» Курда Лассвіца, «На срібній планеті» Єжи Жулавський та «Між планетами» Роберта Хайнлайна. Зразками міжзоряної фантастики є «Втеча Землі» Франсіса Карсака, «Без зупинки» Браєна Олдіса, «Туманність Андромеди» Івана Єфремова, «Пасинки всесвіту», «Боги зорельоту» Марка Джестона, «Самба втечі та переслідування» Ясутаки Цуцуя та «Полонений всесвіт» Гаррі Гаррісона.

До темпоральної фантастики, сюжети якої присвячені питанням подорожей у часі, належать книги «Машина часу» Герберт Веллса, = «Подорож до завтра» Тауфіка ель Хакіма, «Безмежний час» Фріца Лайбера, «В Інституті часу йде розслідування» Аріадни Громової та Рафаїла Нудельмана, «Ніч часів» Рене Баржавеля та «Час та знову час» Джека Фінні.

Просторово-часова фантастика описує паралельні світи, інші виміри та подорожі у часі та просторі. Такими є романи Айзека Азімова «Самі боги» та «Брама» Фредеріка Пола.

Таймпанк — сукупність особливих піджанрів наукової фантастики, що моделюють світ на суттєво інакшому технологічному рівні, що передбачає інші закони соціуму. Серед напрямків таймпанку — стоунпанк, сандалпанк, клокпанк, стімпанк, паропанк, дизельпанк, нанопанк, біопанк, космопанк. Та все ж найвідомішим напрямом таймпанку є кіберпанк. Помітними зразками фантастики у жанрі «кіберпанк», сюжети якого пов'язані з віртуальним світом, є романи «Програмне забезпечення» Руді Рюкера, «Невромант» Вільяма Ґібсона, «Шизматриця» Брюса Стерлінґа, «Вакуумні квіти» Майкла Свонвіка, «Вірт» Джеффа Нуна та «Смертельна мрія» Бена Бова.

Воєнна фантастика виникла на межі воєнної літератури та твердої наукової фантастики. Серед її різновидів — мілітаристська фантастика, космічна опера, фантастичний бойовик, романи про війни майбутнього та антивоєнна фантастика). Філософськими зразками мілітаристської фантастики є романи «Зоряний десант» Роберта Е. Хайнлайна, «Захід слави» Джеррі Пурнелла, «Гра Ендера» Орсона Скотта Карда чи «Війна старого» Джона Скальці. Часним прикладом мілітаристської фантастики в області масової літератури є фантастичний бойовик, як-от роман «Кобра» Тімоті Зана. Своєрідним прикладом космічної воєнної фантастики, часто з мелодраматичним сюжетом є космічна опера «Принцеса Марса» Едгар Р. Барроуза чи "Космічний Жайворонок "Е. Е. «Дока» Сміта. Інший зразок воєнної фантастики — романи про війни майбутнього, такі як «Янгол революції» Джорджа Ґріффіса, «Велика війна в Англії у 1887 році» Вільяма Ле К'є, «Армагедон» Стенлі Ватерлоо, «Рагнарок» Шоу Дезмонда та «Прелюдія у Празі: війна 1938 року». На противагу мілітаристській воєнній фантастиці народилася антивоєнна фантастика, що слідуючи канонам антивоєнної прози на фантастичному тлі, зображуючи сувору дійсність та негативні боки війни. Найвідомішими романами цього напрямку є «Вічна війна» Джо Голдмена та «Світ смерті» Гаррі Гаррісона. На межі фантастики з детективною літературою виникли такі напрямки фантастичного жанру як детективна фантастика та фантастичний детектив, тобто детективний твір, що має фантастичні елементи сюжету. Детективна фантастика охоплює фантастичні твори, що мають у сюжеті суттєву детективну складову, такі як романи «Вбивство на 31-ому поверсі» Пера Вальо, «Сталеві печери» Айзека Азімова та «Зруйнована людина» Альфреда Бестера. Роман «Міс Шамвей та чорна магія» Джеймса Гедлі Чейза та цикл романів «Фантомас» П'єра Сувестра є прикладами жанру фантастичний детектив.

Цікавим романом гостросюжетної фантастики є «Орбіта втечі» Джеймса Вайта. Серед фантастичних трилерів можна назвати книги «Дивовижна історія Мері Стенз» Роберта Вейда, «Холодна шкіра» Альберта Санчеса Піньйоля і «Карантин» Ґреґа Іґена. Симбіозом фантастичного трилеру та роману про близьке майбутнє є технотрилер.

Напрямки географічної та біологічної фантастики

Важливе місце у науковій фантастиці займають біологічні теми. До фантастики контакту належать романи «Станція для пересадки» Кліффорда Саймака, «День пришестя богів» Кларка Дарльтона, «Господарі-творці» Іендо Біндера та «День, коли з'явилися триподи» Джона Крістофера.Еволюційна фантастика представлена зокрема романами «Від мавпи до людини» Остіна Бірбауера, «Зоряне народження» Герберт Дж. Веллса, «Народження світу» Шоу Дезмонда, «Природні тварини» Веркора, «Планета мавп» П'єра Буля та «Точка Омега» Джорджа Зебровськи. Значними творами зоологічної фантастики є романи «Завр» Ідена Філлпотса, «Сильва» Веркора, «Шардік» Пітера С. Біґла, «Рій» Артура Герцога, «Забуті звірі Ельду» Патриції Маккілліп та «Звірі» Джона Краулі. Прикладами флористичної фантастики є книги «Квіти Венери» Філіппа Кюрваля, «День тріффідів» Джона Віндема, «Уся плоть — трава» Кліффорда Саймака, «Цвітіння Ерди» Л. Е. Тейлор та «Чи щасливі квіти польові» Баку Юмемакуре.

Серед романів медичної фантастики виділяються «Безсмертні» Джеймса Ґанна, «Станція-шпиталь» Джеймса Вайта, «Зоряний хірург» Елана Нурса, «Ліки вибору» Майкла Крайтона, «Ліки від раку» Майкла Муркока, «Нащадки людини» Френсіса М. Басбі чи «Генетичний солдат» Джорджа Тьорнера.

Прикладами географічної та екологічної фантастики є романи Жуля Верна «Надзвичайні пригоди та подорожі капітана Ґаттераса», Джеймса Балларда «Вітер нізвідкіля», Джорджа Ґріффіса «Кліматичний синдикат погоди», Джона Боланда «Білий серпень», Гаррі Гаррісона «Посуньтесь, посуньтесь» та Жана-П'єра Андревона «Пустеля світу». Різновидами географічної фантастики є романи-катастрофи та романи про загублені світи. Яскравими прикладами книг про загублені світи є «Загублений світ» Артура Конана Дойла, «Загублений континент» Чарльза К. Хайна, «Втрачений горизонт» Джеймса Хілтона, «Металеве чудовисько» Ебрахама Мерріта, «Копальні царя Соломона» Генрі Райдера Хаґґарда. Серед романів-катастроф можна виокремити «Поверхня планети» Даніеля Дрода, «Загибель дракона» Сакьо Комацу, «Божа кузня» Ґреґа Біра, «Темрява» Одржея Неффа. Логічним продовженням жанру апокаліптичної фантастики є постапокаліптичні романи, серед яких виокремлюються «Нюрк» Стефан Вуля, «Герої та лиходії» Енджели Картер, «Піраміда Мортона» Анатоля Імерманіса, «Листоноша» Дейвіда Бріна та апокаліптичної фантастики є постапокаліптичні романи, серед яких виокремлюються «Нюрк» Стефан Вуля, «Герої та лиходії» Енджели Картер, «Піраміда Мортона» Анатоля Імерманіса, «Листоноша» Дейвіда Бріна та «Селище» Кіра Буличова. Напрямком постапокаліптичної фантастики є постатомна фантастика, наприклад, книга Невіла Шюта «На березі».

Пригодницька фантастика сформувалася на межі пригодницької літератури та наукової фантастики. Яскравий її приклад — «Навколо світу за 80 днів» Жуля Верна. Часним випадком пригодницької та географічної фантастики є фантастичні робінзонади. Прикладами фантастичних робінзонад «Життя та пригоди Пітера Вілкинса, корнвельца: в основному стосуються його корабельної аварії в районі Південного полюса, його дивовижної подорожі до підземного світу і зустрічі там з Гаурі-літаючої жінкою» Роберта Пелтока, «Робінзони космосу» Франсіса Карсака та «Транзит» Едмунда Купера. Близьким жанром до пригодницької фантастики є фантастична мариністика. Яскравими зразками останньої є романи «Мобі Дік, або Білий кит» Германа Мелвілла, «Залізний пірат» Макса Пембертона, «Морська таємниця» Михайла Розенфельда, «Таємниця двох океанів» Григорія Адамова, «Шостий океан» Миколи Гомолка, «Левіафан» П'єра Буля, «Хвилі» Майкла Е. Фостера.

На межі географічної, соціальної та екологічної фантастики лежить урбаністична фантастика, до якої належать такі романи як «Місто» Кліфорда Д. Саймака, «Світвотер» Кнута Фальдбаккена, «Бетонний острів» Джеймса Балларда та «Місто Акерон» Нільса Нільсена.

Жанри „м'якої“, або гуманітарної фантастики

На противагу твердій природничонауковій фантастиці з'явилися напрямки жанру, що зосереджувалися переважно на гуманітарних питаннях — соціальних, психологічних, філософських, політичних, релігійних проблемах, а також мистецьких, спортивних, любовних чи інших аспектах майбутнього чи фантастичного життя. Ці течії фантастики об'єднані умовною назвою М'яка наукова фантастика. До визначних творів соціальної фантастики належать цикл Айзека Азімова «Фундація» та роман Олександра Біляєва «Людина-амфібія». Самобутніми піджанрами соціальної фантастики є утопія та антиутопія. Антиутопія — жанр фантастичної літератури, що описує державу, суспільство чи групу людей, або світ в цілому, в яких взяли гору негативні тенденції розвитку.

Серед антиутопій слід назвати «Залізна п'ята» Джека Лондона, «Ми» Євгена Зам'ятина, «Війна з саламандрами» Карела Чапека, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі, «Калокаїн» Карін Боє, «1984» Джорджа Орвелла, «План втечі» Адольфо Бйой Касареса, «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері чи «Шарманка» Еме Беекман. Антиутопія () є повною протилежністю утопії. Утопія (від грец οὐ «не» і τόπος «місце»; за іншою версією Ου — «благо» тобто «благе місце») — жанр художньої літератури, що описує модель ідеального, з точки зору автора, суспільства. На відміну від антиутопії характеризується вірою автора в бездоганність моделі. Серед утопічних творів можна виокремити романи «Утопія» Томаса Мора, «Місто Сонця» Томмазо Кампанелли, «Острів пінгвінів» Анатоля Франса, «Волден-два» Б. Ф. Скіннера та «Гра у бісер» Германа Гессе.

До мелодраматичної фантастики належать цикли романів «Дарковер» Меріон Зіммер-Бредлі та «Сутінки. Сага» Стефані Маєр, а також роман «Дружина мандрівника у часі» Одрі Ніффінджер. Прикладами любовної фантастики є книги «Сумніших оповідей не знайдете…» Георгія Шаха, «Лід» Анни Каван чи нова версія роману Анн Ґолон «Анжеліка — маркіза янголів». Зразками нетрадиційної міжвидової любовної фантастики є романи «Ліва рука темряви» Урсули К. Ле Ґуїн чи «Повіси небес» Джона Бойда Серед романів еротичної фантастики можна назвати «Плоть» Філіпа Хосе Фармера, «Срібний металевий коханець» Теніт Лі, «Далґрін» Семюела Р. Ділені, «Діти Твіра» Фелікса Димова та «Аварія» Джеймса Балларда, зразком ЛГБТ-фантастики «Повільна ріка» Ніколи Ґріффіс. Цикл творів на перетині фантастичного детективу та еротичної фантастики створив у 80-90-х роках ХХ століття російський радянський фантаст Вадим Бєлоусов, який писав під псевдонімом Віллі Конн.