Історія держави під назвою Російської імперії.
Утворення
Перший російський імператор Петро I зробив цілий ряд реформ. Ним була проведена реформа державного управління, модернізації армії, був створений військовий флот, була здійснена реформа церковного управління, спрямована на ліквідацію автономної від держави церковної юрисдикції та підпорядкування російської церковної ієрархії Імператору. Також була здійснена фінансова реформа, робилися заходи з розвитку промисловості та торгівлі.
У 1701–1721 роках були відкриті артилерійська, інженерна та медична школи в Москві, інженерна школа та морська академія в Петербурзі, гірські школи при Олонецьких та Уральських заводах. Для солдатських дітей були відкриті гарнізонні школи, для підготовки священників створена мережа духовних шкіл у 1721 році.
Петром були створені нові друкарні, в яких за 1700—1725 рр. було надруковано 1312 найменувань книг (у два рази більше, ніж за всю попередню історію російського книгодрукування)Джеймс Крейкрафт. Революция Петра: здания, образы, слова. // Сборник «Петр Великий» / Под редакцией Е. В. Анисимова. 2007. С. 84
У 1724 році Петро затвердив статут Академії наук (відкрилася в 1725 році після його смерті).
Реформи, проведені Петром I, торкнулися не лише політики та економіки, але також і мистецтва. Петро запрошував іноземних митців у Російську імперію та одночасно посилав талановитих молодих людей навчатися «художества» за кордоном. У другій чверті XVIII ст. «петровські пенсіонери» стали повертатися до Російської імперії, привозячи з собою новий художній досвід.
Петро намагався змінити становище жінки в російському суспільстві. Він спеціальними указами (1700, 1702 і 1724 років) заборонив насильницьке видання в шлюб і одруження. Пропонувалося, щоб між заручинами та вінчанням був не менш ніж шеститижневий період, «щоб наречений та наречена могли розпізнати один одного». Якщо ж за цей час, говорилося в указі, «наречений нареченої не захоче взяти, або наречена не захоче йти за нареченого заміж», як би на тому не наполягали батьки, «у тому бути свободи».
30 серпня 1721 року між Московським царством та Шведською імперією був укладений Ніштадтський мир, за яким Росія отримувала вихід у Балтійське море, приєднала територію Інгрії, частину Карелії, Естляндію та Ліфляндію. В результаті Московське царство перетворилося у велику європейську державу, а Петро I прийняв від Сенату титули «Великий» та «Батько Вітчизни», його проголосили імператором, а Московію — Всеросійською імперією.
Перський похід 1722—1723 рр.
Найбільш широкомасштабним зовнішньополітичним заходом Петра після Північної війни був Каспійський (або Перський) похід у 1722—1724 роках. Умови для походу створилися в результаті перських міжусобиць та фактичного розпаду могутньої в минулому держави.
18 липня 1722 року, після звернення за допомогою сина перського шаха Тохмас-мірзи, з Астрахані по Каспію відплив 22-тисячний російський загін. У серпні здався Дербент, після чого російські війська через проблеми з провіантом повернулися до Астрахані. У наступному 1723 році був завойований західний берег Каспійського моря з фортецями Баку, Рештом, Астрабад. Подальше просування було зупинене загрозою вступу у війну Османської імперії, яка захоплювала західне та центральне Закавказзя.
12 вересня 1723 року був укладений Петербурзький договір з Персією, по якому до складу Російської імперії відходили західне та південне узбережжя Каспію з містами Дербент, Баку та провінціями Гілян, Мазендеран та Астрабад. Російська імперія та Персія також уклали оборонний союз проти Османської імперії, який, однак, виявився недіючим.
За Константинопольською угодою від 12 червня 1724 року Османська імперія визнавала всі територіальні надбання Російської імперії в західній частині Каспійського моря та відмовлялася від подальших претензій на Персію. Стик кордонів між Російською імперією, Османською імперією та Персією був встановлений на місці злиття річок Аракс і Кура. У Персії смута продовжувалася, а тому Османська імперія оскаржила положення Константинопольського договору перш, ніж межа була точно встановлена.
Слід зазначити, що незабаром після смерті Петра І ці володіння були втрачені у зв'язку з високими втратами гарнізонів від хвороб, і, на погляд імператриці Анни Іванівни, безперспективністю регіону.
Доба палацових переворотів Доба палацових переворотів — почергове захоплення влади у XVIII столітті різними представниками династії Романових в умовах відсутності чітких правил успадкування престолу. Умови нестабільності переходу верховної влади створилися після смерті Петра I, який видав у 1722 році «Статут про спадщину престолу», в якому закріплював за самодержцем право призначати собі будь-якого наступника на свій розсуд. При імператриці Єлизаветі Петрівні влада в Росії знайшла стійкість, а політика набула передбачуваність на 20 років. Був заснований Московський університет. Російська армія провела ряд вдалих боїв проти Пруссії в Семирічній війні (1756–1763), однак смерть імператриці знову різко повернула політику імперії.
Катерина І
Петро I помер рано вранці 28 січня (8 лютого) 1725 року, не встигнувши назвати наступника та не залишивши синів. Народна більшість була за єдиного чоловічого представника династії — великого князя Петра Олексійовича, онука Петра I від загиблого при допитах старшого сина Олексія. Граф Толстой, генерал-прокурор Ягужинський, канцлер граф Головкін та князь Меншиков на чолі служивої знаті не могли сподіватися на збереження отриманої від Петра I влади за Петра Олексійовича. Коли Катерина побачила, що більше немає надії на одужання чоловіка, то доручила Меншикову і Толстому діяти на користь своїх прав. Гвардія була віддана вмираючому імператору; цю прихильність вона переносила і на Катерину Олексіївну.
28 січня (8 лютого) 1725 року Катерина І зійшла на престол Російської імперії завдяки підтримці гвардії та вельмож, які піднялись у кар'єрному рості за часів правління Петра.
Фактичну владу в період правління Катерини зосередив князь і фельдмаршал Меншиков, а також Верховна таємна рада. Катерина ж покладалася в питаннях управління державою на своїх радників. Її цікавили лише справи флоту — любов Петра до моря торкнулася і її.
З ініціативи графа Петра Толстого в лютому 1726 року був створений новий орган державної влади — Верховна таємна рада, де вузьке коло головних сановників могло управляти Російською імперією під формальним головуванням імператриці. До Ради увійшли генерал-фельдмаршал князь Олександр Меншиков, генерал-адмірал граф Федір Апраксін, канцлер граф Гавриїл Головкін, граф Петро Толстой, князь Дмитро Голіцин, віце-канцлер барон Йоганн Остерман. З шести членів нової установи тільки князь Голіцин був вихідцем з родовитих вельмож. У квітні у Верховну Таємну Раду був допущений молодий князь Іван Долгорукий.
Діяльність єкатерининського уряду обмежувалася в основному дрібними питаннями, в той час як при дворі були характерні риси казнокрадства, свавілля та зловживання повноваженнями. Всередині Ради йшла боротьба за владу, що унеможливило подальше проведення реформ.
За 2 роки правління Катерини І Російська імперія не вела великих воєн, тільки на Кавказі діяв окремий корпус під керівництвом князя Долгорукова, який намагався відбити перські території, доки Персія перебувала в стані смути, а Османська імперія невдало воювала з перськими бунтівниками. У Європі Російська імперія проявляла дипломатичну активність у відстоюванні інтересів голштинського герцога (чоловіка Анни Петрівни, доньки Катерини I) проти Данії-Норвегії. Підготовка Російською імперією експедиції для повернення герцогу Голштинському відібраного датчанами Шлезвіга привела до військової демонстрації на Балтиці з боку Данії-Норвегії та Королівства Великої Британії.
Іншим напрямком російської політики при Катерині було забезпечення гарантій Ніштадського миру та створення антиосманського блоку. У 1726 році уряд Катерини І уклав Віденський союзний договір з урядом Карла VI, що став основою російсько-австрійського військово-політичного альянсу другої чверті XVIII століття.
Петро ІІ
Петро II був не здатний правити самостійно, в результаті чого практично необмежена влада перебувала спочатку в руках Меншикова, а потім — Остермана і Долгоруких. Як і при його попередниці, держава управлялася за інерцією. Царедворці намагалися слідувати заповітам Петра I, однак консервація створеної ним політичної системи виявила всі закладені в ній недоліки.
Час регентства Меншикова мало чим відрізнявся від правління Катерини I, оскільки фактичний правитель країни залишився той ж, тільки тепер у його руках була більша сила. Після його падіння до влади прийшли Долгорукови, і ситуація змінилася докорінно. Останні роки правління Петра II деякі історики схильні вважати «боярським царством»: багато чого з того, що з'явилося за Петра I, прийшло в занепад, старі порядки почали відновлюватися. Зміцнювалася боярська аристократія, а «пташенята гнізда Петрова» відійшли на другий план. З боку духовенства були спроби відновлення патріаршества. Занепали армія і особливо флот, процвітали корупція та казнокрадство. Столиця була перенесена з Санкт-Петербурга до Москви.
Підсумком правління Петра II стало посилення впливу Верховної таємної ради, до якої входили в основному старі бояри (з восьми місць в раді п'ять належало Долгоруковим та Голіциним). Рада настільки посилилася, що нав'язала Анні Іванівні, що стала правителькою після Петра, підписати «Кондиції», які передавали всю повноту влади таємній раді. У 1730 році «Кондиції» були знищені Анною Іванівною, і боярські роди знову втратили силу.
Незважаючи на коротке правління Петра, зовнішня політика Російської імперії під час його правління була досить активною. Остерман, що завідував зовнішньою політикою, цілком покладався на союз з Австрією. У імператора ця політика не викликала сумнівів, адже його дядьком по матері був імператор Карл VI, а двоюрідною сестрою — майбутня імператриця Марія Терезія. Інтереси Російської імперії та Австрійської монархії збігалися з багатьох напрямків, зокрема, щодо протидії Османській імперії
Союз з Австрійською монархією, за поняттями того часу, автоматично означав напружені відносини з Королівством Франція та Королівством Великої Британії. Коронацію Георга II хотіли використовувати для поліпшення відносин між Російською імперією та Королівством Великої Британії, проте смерть головного посла Росії у Королівстві Франція та Королівстві Великої Британії, Бориса Куракіна, зруйнувала ці плани.
Відносини Російської імперії з Річчю Посполитою значно погіршилися через те, що поляки вважали Курляндію, в якій правила Анна Іванівна, своєю провінцією та відкрито говорили, що її слід ділити на воєводства. Моріцу Саксонському, позашлюбному синові польського короля Августа II, було відмовлено від шлюбів з Єлизаветою Петрівною та Анною Іванівною.
Відносини з Китайською імперією Цінь були напруженими через територіальні суперечки, у зв'язку з якими російським купцям були закриті кордони. Китай хотів приєднати південну частину Сибіру аж до Тобольська, де було багато китайських жителів, проте Росія опиралася цьому. 20 серпня 1727 року граф Рагузінський уклав договір, згідно з яким межі Китаю залишалися колишніми та відновлювалися російсько-китайські торговельні відносини.
Звістка про початок правління Петра було добре прийнята в Данії-Норвегії, оскільки на тітці Петра був одружений близький родич короля, герцог Голштинський, що могло послужити основою союзу з Данією. Олексій Бестужев доносив Петру з Копенгагена :. «Король сподівається отримати вашу дружбу та готовий шукати її всілякими засобами, прямо і за допомогою цісаря»