Чи́на посівна́, або горо́шок сійний (Lathyrus sativus L.) — однорічна рослина родини бобових. Продовольча, технічна і кормова культура.
Опис
Трав'яниста рослина зі стрижневим, добре розгалуженим коренем і полеглим двокрилим чотиригранним стеблом заввишки 30–100 см. Запушення дуже слабке. Прилистки напівстрілоподібні, листки з довгими крилатими черешками, однією парою ланцетних листочків (4–10 см завдовжки, 2,8–7,5 завширшки), закінчуються гіллястим вусиком.
Квітконоси 1–2 квіткові, до 6 см завдовжки; квітки 13,1–22 мм завдовжки, різного забарвлення: білі, іноді — сині або строкаті. Боби крилаті, широколінійні або овальні, до 4,5 см завдовжки, містять 1–7 насінин. Насінини клиноподібні, жовтувато-білі, рідше зеленуваті без малюнка або сірі з коричневим мармуровим або плямистим малюнком. За розміром насіння чини поділяють на великонасінну (вага 1000 насінин 250—600 г), середньонасінну (150—200 г) та дрібнонасінну (50—100 г).
Число хромосом — 2n = 14.
Хімічний склад Насіння містить 30,44–34,31 % білка, 38–42,5 % крохмалю, 0,61–0,68 % олії, 3,9–5,8 % — клітковини; 2,7–3,4 % — золи; 0,2–0,3 % — калію і 0,4–0,5 % фосфору. За біохімічною характеристикою чина не поступається гороху та сої, а клітковини містить навіть менше, ніж вони. За збором білка з одного гектара чина серед зернобобових культур займає провідне місце. Білки чини містять усі незамінні амінокислоти. В одному кілограмі зерна чини міститься: лізину — 17,2 г; метіоніну — 4,3; цистину — 2,6; триптофану — 2,9; аргініну — 22,7; гістидину — 6,3; лейцину — 31,6; фенілаланіну — 10; треоніну — 11,8; валіну — 12,6; гліцину — 8,2 грама.
Чина також багата на вітаміни. Зокрема, в 1 кг її зерна міститься (у мг): тіаміну — 7,2; рибофлавіну — 2,0; нікотинової кислоти — 30,0; пантотенової кислоти — 13,0; токоферолів — 51,4. Вона містить й мінеральні речовини.
Поширення Різновид чини посівної з великим насінням походить із Середземномор'я, з дрібним — з країн Південно-Західної Азії. У дикому стані невідомий, але легко дичавіє. Як культурна рослина вирощувалась ще древніми греками і римлянам, була відома в Єгипті та Індії. Перші згадки про вирощування чини в Російській імперії належать до 1883 року.
Тепер її вирощують у Південно-Західній Азії і Північній Африці, а також у деяких країнах Європи (Іспанії, Франції, Угорщині, Італії та ін.). Світова посівна площа чини близько 500 тис. га.
У колишньому СРСР чину вирощували до 50–51 градусів північної широти в західній частині країни і до 55–57 градусів північної широти — у східній. Посівні площі у пострадянських країнах складають близько 10 тис. га. Вирощують культуру в Татарстані, Башкортостані, Челябінській області, Поволжі, Азербайджані та Таджикистані. В Україні чину посівну вирощують у правобережних районах лісостепової і степової зон.
Екологія Рослина потребує тепла, але разом з тим це холодостійка культура. Насіння проростає при температурі 2–3 °C, сходи витримують заморозки до −8 °C. Середня сума необхідного тепла за весь період вегетації (80–110 днів) коливається між 2000 і 2400 °C. Добре витримує посуху. Її коріння проникає на глибину до 2 м, коренева система добре розгалужена, а дрібні листочки сприяють незначному випаровуванню води та економному її використанню. Добре росте на чорноземах і легких суглинних ґрунтах. Стійка до пошкоджень комахами. Самозапилювана рослина.
Застосування
За харчовою цінністю мало поступається перед горохом. Вона йде на зелений корм, на сіно і для випасу худоби. Сіно її містить таку саму кількість білків, як і люцернове. Зелений корм використовують для відгодівлі свиней. У зеленій масі чини міститься багато каротину (провітаміну А), потрібного для нормального росту й розвитку тварин.
З насіння готують супи і каші, перемелюють на борошно та додають у хліб. Зерно використовують також для виготовлення сурогату кави. Воно також йде на виробництво пластмас і казеїну, який за якістю наближається до казеїну тваринного походження. Можливе використання чини як зеленого добрива. У сівозміні вирощують після озимих і просапних культур. Вона поліпшує фізичні властивості та режим живлення ґрунту, очищає поля від бур'янів, сприяє кращому проникненню вологи в ґрунт. На коренях чини є бульбочки, в яких містяться бульбочкові бактерії, що асимілюють азот із повітря. Озимі культури, вирощені після чини, значно додають у вмісті білка й поліпшують хлібопекарські властивості борошна. Найкращі попередники чини в зоні Степу — озимі зернові, ячмінь, кукурудза, просо широкорядного висіву та баштанні культури. В зоні Лісостепу чину найкраще висівати після озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків та картоплі.
Істотним недоліком виду є наявність у ньому фітинової кислоти, що адсорбується організмами.
Вирощування Сівбу проводять в ранні терміни звичайним рядовим або узкорядним способом. У разі запізнення із сівбою урожайність її знижується. Норма висіву складає 150—250 кг/га, сіють на глибину 4–6 см. Урожайність залежить від ґрунтових і кліматичних умов і складає для насіння до 40,7 ц/га; зеленої маси — від 90 до 200 ц/га. Найбільша врожайність чини спостерігається за рядкового способу сівби.
На зелений корм і на сіно може вирощуватися разом з вівсом, ячменем, могаром, суданською травою.
До ґрунту чина менш вибаглива, ніж горох. Найпридатніші для її вирощування легкі супіщані, суглинкові ґрунти та чорноземи з достатнім вмістом кальцію. Важкі глинисті, перезволожені ґрунти, а також засолені для чини малопридатні.
Найпоширеніші сорти: Красноградська 6, Кінельська 7, Кубанська 492, Краснодарська 1, Степова 21, Кормова 31, Білянка.
Див. також Список видів роду Чина
Примітки
Література Васильев Г. Н. Чина посевная. М., 1953 Жуковский П. М. Культурные растения и их сородичи. Л. 1971, стр. 318 Зыков Ю. Д. Чина посевная. Алма-Ата, 1963 Коренев Г. В. Растениеводство с основами селекции и семеноводства. М. 1990 Залкинд Ф. Л. Чина. // Культурная флора СССР. М,-Л.:, 1937. — Т.4. С. 171—227. Залкинд, Ф. Л. Чина. Народнохозяйственное значение // Зерновые бобовые культуры. Москва: СЕЛЬХОЗГИЗ, 1953. — 269—299 с. Вехов В. Н., Губанов И. А., Лебедева Г. Ф. Культурные растения СССР. М. 1978 Основы земледелия и растениеводства. Под ред. В. С. Никляева М. 1990, стр. 320
Джерела
Рослинництво. Зернові бобові культури. 2.7. Чина Агротехніка та механізація вирощування й збирання чини // Журнал «Пропозиція»
Lathyrus sativus на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США
Посилання Чина // Аграрна енциклопедія Методика проведення експертизи сортів чини посівної (Lathyrus sativus L.) на відмінність, однорідність і стабільність Донской М. М. Агробиологические особенности чины посевной (Lathyrus sativus L.) в условиях Центрально-Черноземного региона Lathyrus sativus L. на сайті «Plantarium» Lathyrus sativus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду Lathyrus sativus в базі даних «Euro + Med PlantBase» — інформаційному ресурсі для Євро-середземноморського розмаїття рослин Lathyrus sativus на сайті «International Legume Database & Information Service» (ILDIS)